Нещодавно потрапили на очі кілька оголошень, якими на росії традиційно повідомляють про знищених захисниками України рашистів. Цього разу – на Запорізькому напрямку
.
Причому йдеться про десятки «двохсотих».
Якщо коротко:
– загинув на Запорізькому напрямку Денис Юрков, 1997 року народження, Ставропольський край. Проходив службу в 247-му гвардійському десантно-штурмовому полку. Разом із ним полк втратив ще 11 бійців, які, як і він, до останнього стояли на захисті своєї землі;
– на Запорізькому напрямку загинув воїн 210-го мотострілецького полку Сергій Вшивцев, уродженець Майкопа (Адигея). Він віддав своє життя за Батьківщину в запеклих боях, виконавши військову присягу до кінця. У цій битві його підрозділ втратив ще 9 бійців, які пліч-о-пліч билися за країну;
– на Запорізькому напрямку поліг Микола Комаров, який народився 3 травня 1989 року в Новоросійську, військовослужбовець 108-го гвардійського десантно-штурмового полку. Він загинув у жорстокому бою разом із ще 12 товаришами по службі, які, як і він, віддали свої життя за країну.
Єдина думка з’явилася після прочитаного: невже ні в кого із земляків усіх цих людей, які стояли «на захисті своєї землі» і віддали «свої життя за країну», не підірвало мозок запитання: чому все це треба було робити на Запоріжжі, а не в себе вдома – на Ставропіллі, в Адигеї та в Новоросійську? Де, в якому місці запорізького краю вони знайшли «свою землю»?
На жаль, питання це – риторичне. В обнуленій путінським режимом країні, в країні Zеro, ніхто не шукає на нього відповіді. Мозок тому залишиться цілехоньким.
