Кожен день бригади “Запоріжжяобленерго” виходять на роботу, щоб “залатати”, а іноді і повністю замінити мережі та електричне обладнання, яке нещадно намагається знищити російська армія.
Люди працюють і вдень, і вночі. Вони не раз і навіть не десять, виїжджали на одні і ті самі об’єкти, аби повернути світло тисячам запорізьких родин.
… Водій автокрану АТ “Запоріжжяобленерго” Олексій Іванченко рік тому під час ліквідації наслідків ворожої атаки по енергетичному об’єкту потрапив під повторну атаку.
Йому 59 років, з яких більше 30-ти працює в обленерго на посаді водія автотранспортних засобів. Це вже, можна сказати, родинна справа, адже його батько так само був водієм і працював у команді енергетиків.
– Я можу їздити абсолютно на будь-якій техніці, якщо ж говоримо саме про крани, то у мене їх три: маленький… 18-тонний, 25-тонний – та зараз він не на ходу тимчасово і 50-тонний. В них усе різне: починаючи від ваги, довжини стріли і закінчуючи управлінням. За керуванням найважчий маленький. Він старенький, йому 15 років і добре працює за умови, що постійно за ним є догляд, якщо ні, то він не буде працювати, – каже Олексій.
Чоловік підводить до крану. Кабіна водія закрита плівкою.
Виявляється, що це саме той кран, на якому Олексій працював у той день, коли стався повторний обстріл.
– Рік тому у мене був другий мій день народження. Це було 23 січня 2025 року. Ми з бригадою приїхали на один із енергооб’єктів, куди вночі влучили ворожі дрони. Приїхали серед ночі, щоби усунути наслідки атаки. Коли приїхали, то побачили, що горить обладнання, працюють ДСНС. Наші бригади починали також ліквідовувати наслідки. Треба було діяти оперативно, бо велика частина міста була без електрики. А без світла ж нічого не працює: немає ні опалення, ні води. Ми привезли світлову пушку на генераторі, встановили її, потім потрібно було обладнання переставити. Я це краном робив. Вже під ранок, о 4-ій годині пролунала тривога, а вже о 4:03 – прилетіла ракета. Коли працює генератор і техніка важка різна працює, то не чути зовсім нічого. Не встигли ми всі заховатись, – згадує співрозмовник.
Він розповів, що ракета влучила між його краном і пожежним авто:
– Я в цей момент в кабіні оператора крана сидів. Якраз починав піднімати вантаж. Аж раптом … вибухова хвиля, все погасло, скло повилітало. Я вийшов з кабіни і навіть не зрозумів, що маю поранення. В голові шуміло, дзвеніло – контузило тоді. Наш працівник отримав поранення, я його довів до чергового.
Коли повернувся до крана, то побачив ще чотирьох працівників ДСНС , які також були поранені. Їх також провів до нашого майстра. В той момент слуху у мене не було і краєм ока помітив, що в моєму крані світяться прилади. Треба було заглушити кран. Я заліз в кабіну, там все було пошкоджене, але він працював. Заглушив, і тут ще одна ракета прилетіла. Я впав під кран. За деякий час почув, що моє прізвище кричать, шукали мене. Ми всі поїхали в лікарню. Серед всіх поранених, я був самий легший і тому відмовився від госпіталізації. Не хотів чиєсь ліжко займати, бо розумів, що точно є ті, кому це треба більше ніж мені.
Він каже, що якби не кран, то напевне б, цієї розмови і не було б. Після того, тривалий час відчував страх, коли приїжджав на певні об’єкти після ударів. Але більше переживали і досі переживають його рідні – дружина, діти і онуки.
– Ми помічаємо, що ворог частіше став бити і по нам, і по рятувальниках. Але ми вже звикли до такої роботи. У нас виїздів завжди було багато, а от за час війни ми стали частіше виїжджати по ночах на місця, де дуже небезпечно. Робимо те саме, що й раніше, – аварійні роботи, планові ремонти, але все більше доводиться в небезпечних умовах. Роботи багато, крани без роботи не стоять.
Він говорить, що складність його роботи полягає у тому, щоби під’їхати великим краном і працювати, при цьому іншим не заважати. Треба бути уважним, зосередженим, адже іноді робота, яку виконують, є майже ювелірною.
“Під обстрілами, у спеку та холод, в будні та вихідні – навіть у найтемніші часи вони несуть світло.
Вдячний колективу «Запоріжжяобленерго» за самовідданість та буденний героїзм.
Пишаюся моїми колегами – воїнами світла”
Андрій СТАСЕВСЬКИЙ, керівник «Запоріжжяобленерго»
…Разом із Олексієм Іванченко підійшли до крана, на якому він разом із іншими колегами вже за кілька хвилин поїхав до Вільнянська.
Чоловік говорить, що в кабіні не має бути нічого зайвого, там має бути порядок. Він зізнався, що кожного разу з собою має оберіг, який подарувала дружина, та різні дрібнички від дітей.
Історію запорізького енергетика розповів сайт 061.ua
