Про реформу культури [і не тільки] – з фронту, режисер Андрій Романов

Наведемо текст людини, яка створила низку культурних прецедентів у Запоріжжі, не тільки як головний режисер унікального муніципального Театру танцю, а й як режисер-постановник програм у Запорізькій філармонії та інших закладів культури міста. Андрій Романов, перебуваючи на фронті, воює і за збереження надбань культури, які має наміри обмежити у можливостях запорізька влада.

“ЖРеформа культури [і не тільки] Департаментом культури і туризму в Запоріжжі.

Все має власний рух, плинність, ритми.

Реформа – це реакція, спрямована на дію, для вирішення, або змінення систем відносин і координат. З часом механізм потрібно коректувати по відношенню до часових і магнітних змін .

Виклик. Виклик прямо провокує дію, – реформу!

Виклики часто супроводжуються інформаційним “шумом”.

Оцінка цих викликів культурним менеджером грунтується за деякими особистими і професійними характеристиками: міжособистісні стосунки, конфлікт ідей і репутація, об’єктивна і коректна статистика, мікро- та макроклімат, форс-мажор і обставини тощо…

Роль лідера в проведенні реформи є надзвичайно важливою.

ДОВІРА – базіс до успіху. Лідер при проведенні реформи повинен заручитися підтримкою суб’єкта. Сформувати команду з лідерів думок і створити навколо реформи позитивну атмосферу і середовище.

Оцінка викликів на початковому етапі перед стартом реформи вимагає конкретної стратегії. Розглянемо предметно Реформу муніципальних театрав м. Запоріжжя.

По факту ми бачимо натяк на реформу фінансування галузі культури. Замість суми багатьох господарчих рахунків в залишку лишається один – генеральний. З цією метою в той чи інший ганебний і цинічний спосіб були звільненні з посад керівникі театрів і відбулась заміна їх на більш лояльних персон з обмеженими функціями. Прикладом являється звільнення Ольги Лещової з посади директора-худ керівника театру-лабораторії VIE та непродовження контракту Ларисі Неверової [ЗМТТ].

Два татра об’єднуються в один інститут – “Дім актора”. Аналог управління культури з деякими відмінностями в юридичному і фінансовому плані. Оптимізація фінансування – замість трьох бухгалтерій [трьох господарчих рахунків] функціонує одна. Таким чином театри позбавляються можливостей самостійно вкладати гроші у власний розвиток і проведення репертуарної політики. По факту маємо диктатуру естетичних концепцій і нівелювання творчих колективів, підпорядкування їх одному центрові прийняття рішень. Конкурентне середовище фіксується в певному колі і консервація.

Натяк на реформу Департамента культури. Він перебирає на себе не притаманну собі функцію – керування естетичної і творчої складової, формування репертуарних планів. Позиціонує себе як креативний інститут, а не апарат державних функціонерів.

Запалюються свічки і гримлять фанфари. Беніфіціар культури проводить хірургічний експеримент. Два творчих організма, публічно з’єднуються у глибокому французькому поцілунку на фоні ракетного обстрілу.

Акт злучання перетворює їх в один організм з драматичною, хореографічною, музичною архітектурою. Неприродно витягнута шия з малим підборіддям із томними блакитними очами, вишукано згинається під вагою сучасності і мимоволі торкаючись солодкими губами до п’ят Мистецтв і Криативу поринає в стан катарсису, організм. Тіло з драматичною меланхолією припадає на коліно, слюна тоненькою цівкою плямкається до долу. Мізки працюють о трьохфазовому режимі, пупок в надриві, голос зривається на фальцет. Геній культ. працівника в кульмінації – в Запоріжжі перестають існувати два театри, а замість них створюється “концерн” по виробництву культурного продукту під назвою “Будинок актора”. Завіса.

До речі, зовсім не йдеться про колаборації двох театрів. Театри ЗМТТ та VIE успішно співпрацювали в колабораційних проектах, узгоджуючи відносини договором. Це і вистави [вуличний перформанс “Синій птах”], і спільна концертна і фестивальна діяльність [Різдвяна програма, театральний фестиваль VieФест]. Ми бачимо, що проблема колаборацій не існувала. Штучне об’єднання двох театрів мені здається більше шкодить культурному середовищу, ніж співпраця на рівних і добровільних творчих відносинах.

“Лідери” реформи [Департамент культури і туризму] не спромоглися навіть пристойно презентувати проект Реформи культури, як в культурному середовищі, так і серед громади.

Хамство, високомірство представників Департаменту культури і туризму, залякування працівників , створювало негативне середовище в середні культурного прошарку міста. Довіра, як важливіший елемент при запровадження Рефоми була майже нульова.

Реформа, на мій погляд, впроваджується штучно і цинічно. Інформації щодо реформи обмаль.

Хочу почути від Департаменту культури і туризму Мету цієї реформи. Звичайна оптимізація? Перерозподіл потоків фінансування культури в місті? Концептуальна відмінність – створення “фабрики зірок” в Запоріжжі?

Що це – ? Або це чиясь власна рефлексія щодо творчої закомплексованості,– амбітна мета видати бажане за дійсне.

Назойливо звучить гасло – Майбутнє у проектному театрі. Але в проектному театрі фінансовий кейс не приймає ознаки “общака”, а навпаки роздається на конкурсній основі через прямі і не прямі грантові програми, під конкретні мистецькі проекти! І потім, чому з чиновників не моніторив мистецький фон і не звернув увагу на той факт, що в формі проектного театру існують як правило, не державні і не комунальні, а приватні творчі команди. Для державних і комунальних театрів, в теперішньому законодавчому полі, оптимальною була би мішана (репертуарно-проектна) форма відносин. В якій до знищення театрів існували театр-лабораторія VIE та Запорізький муніципальний театр танцю”.

Автор наводить цитату відповідних осіб: “А навіщо мені ці два театри? Ваші театри ніхто не знає. За ті гроші, що вас утримують, можна організувати поїздки запоріжжан в театри Дніпра, Київа, Харкова. І таких поїздок може бути з три на рік.”