Участь у нинішніх президентських виборах бере рекордна кількість кандидатів – 39. У кожного офіційна програма з прописаними там планами та обіцянками. Ще якісь звучать під час телеефірів та передвиборчих зустрічей кандидатів з громадянами*.
Виборцю не позаздриш, адже треба зуміти все правильно оцінити і зробити усвідомлений вибір.
Критично важливо при цьому добре знати повноваження Президента, його функції та можливості на посаді. Адже дуже часто кандидати обіцяють щось, до чого Президент або не має стосунку, або його вплив у цій сфері обмежений.
Насамперед слід звертати увагу на основні конституційні повноваження глави держави, для здійснення яких він має найбільше можливостей та прямий вплив на відповідні структури.
Зовнішня політика
Президент представляє Україну у міжнародних відносинах та провадить її зовнішню політику.
У компетенції глави держави перебувають відповідні кадрові питання. Президент пропонує кандидатуру міністра закордонних справ – щоправда, затверджує очільника МЗС Верховна Рада. Водночас Президент одноосібно призначає та звільняє глав дипломатичних місій України в інших державах та при міжнародних організаціях.
Президент веде офіційні та неформальні переговори з іншими державами та їхніми лідерами, укладає міжнародні договори. Ухвалює політичні рішення про розірвання або припинення дії договорів. Прикладом може слугувати непродовження Договору про дружбу, співробітництво та партнерство з Росією – відповідне рішення було ухвалене у вересні 2018 року.
Президент також ухвалює рішення щодо визнання інших держав, приймає вірчі грамоти від новопризначених іноземних послів.
Варто мати на увазі, що
головним, законодавчо зафіксованим зовнішньополітичним пріоритетом України є вступ до Євросоюзу та НАТО. У лютому 2019 року це також стало частиною Конституції України.
Тому для зміни цього курсу (наприклад, на позаблоковість) крім волі та бажання Президента потрібно ще принаймні триста голосів у парламенті. На практиці це означає, що обіцянку деяких кандидатів змінити зовнішньополітичний курс України сьогодні неможливо виконати.
Оборона
Президент є Верховним головнокомандувачем Збройних сил України і має безпосередній вплив на все, пов’язане з військом.
Він визначається з кандидатурою міністра оборони і подає її на затвердження Верховною Радою. Президент ухвалює рішення, необхідні для захисту державної незалежності.
Наприклад, вирішує і вносить на затвердження парламентом подання про оголошення стану війни, про загальну або часткову мобілізацію. Те ж стосується введення воєнного стану по всій Україні або в окремих її регіонах. Як це було, наприклад, у листопаді 2019 року, після нападу Росії на кораблі Військово-Морських сил України поблизу Керченської протоки.
Отже, питання повернення Криму, збройний опір окупації Донбасу та дипломатичний процес мирного врегулювання – це, зокрема, саме ті питання, що стосуються прямої компетенції Президента України. Чіткі та детальні позиції щодо них мають лунати від кандидатів під час передвиборчої кампанії.
Безпека
Сферою повноважень та впливу Президента є Служба безпеки України. Він вносить до Верховної Ради подання про призначення на посаду та звільнення з посади голови СБУ, одноосібно призначає на інші ключові посади в Службі.
Глава держави також очолює Раду національної безпеки та оборони – координаційний орган при Президентові. Рада координує і контролює діяльність структур виконавчої влади у сфері державної безпеки та оборони. Крім глави держави, до складу РНБО входять керівники всіх «силових» відомств та деякі інші високопосадовці.
Рішення РНБО вводить у дію своїми указами Президент. Вони можуть стосуватися різних питань. Наприклад, у серпні 2014 року Рада ухвалила рішення щодо відновлення призову на строкову службу, у листопаді 2018-го – підтримала запровадження воєнного стану у 10 областях, в грудні того ж року – вирішила запровадити додаткові санкції проти низки російських фізичних та юридичних осіб. Ініціює розгляд тих чи інших питань Президент.
Генеральна прокуратура
На додаток до МЗС, Міноборони та СБУ, Генпрокуратура також вважається прямою сферою впливу та відповідальності глави держави, хоча й не стосується його основних конституційних повноважень. Саме Президент пропонує на затвердження парламентом кандидатуру генерального прокурора.
З впливу Президента на прокуратуру випливають також і його відповідальність та можливості стосовно іншої (наряду з війною) найсерйознішої проблеми України – боротьби з корупцією. Тим більше, що відповідні функції є також у Служби безпеки України, яка підзвітна Президенту і стосовно якої глава держави має свободу кадрових рішень.
Соціально-економічні та інші питання
Помітно однак, що найбільш охоче нинішні кандидати роздають обіцянки соціально-економічного характеру: стосовно розміру комунальних тарифів, податків, пенсій, зарплат тощо.
Насправді Президент не має прямого впливу на економічні та соціальні питання – це компетенція уряду.
Варто пам’ятати, що кандидатуру прем’єра визначає коаліція у Верховній Раді, а Президент лише вносить її на затвердження парламентом. Інших членів Кабміну та керівників центральних органів виконавчої влади так само затверджує парламент за поданням прем’єра (окрім кандидатур міністрів оборони, закордонних справ, глави СБУ та Генпрокурора – це, як було згадано вище, є прерогативою Президента).
Тому до відповідних обіцянок кандидатів виборцям слід ставитися особливо пильно й критично.
Втім, глава держави таки має низку інструментів непрямого впливу.
Перший – Президент є суб’єктом законодавчої ініціативи. Тобто, він може готувати і подавати на розгляд Верховної Ради законопроекти. При цьому не обов’язково ті, що стосуються міжнародних відносин, безпеки та оборони – тобто, основних президентських повноважень. Наприклад, у травні 2017 року Петро Порошенко подав на розгляд парламенту законопроект про розвиток інклюзивної освіти, а у вересні 2018-го – законопроект “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”.
Звичайно, для реалізації своїх законодавчих ідей Президент має заручитися підтримкою більшості народних депутатів.
Другий інструмент непрямого впливу Президента – вето на ухвалені парламентом закони. Його глава держави застосовує тоді, коли вважає, що документ суперечить Конституції, порушує міжнародні зобов’язання України чи її закони.
Подолати вето Президента парламент може лише 300-ми голосами, що на практиці досить важко. Наклавши вето, Президент може повернути законопроект до парламенту зі своїми зауваженнями та пропозиціями і, таким чином, запропонувати своє бачення.
Опція вето – це пасивний засіб впливу Президента на ті чи інші питання на законодавчому рівні.
Подібним є третій інструмент – Президент може зупиняти дію актів Кабінету міністрів, якщо бачить в них ознаки порушення прав чи свобод громадян.
При цьому глава держави повинен звернутися до Конституційного суду, який і ухвалює остаточне рішення стосовно постанови чи розпорядження уряду.
Четвертий інструмент впливу – голови місцевих державних адміністрацій.
Президент призначає керівників ОДА та райдержадміністрацій. Вони, своєю чергою, можуть впливати на ситуацію на місцях. До відання цих органів належить практично все – у тому числі забезпечення законності, соціальний захист, сприяння підприємництву, питання освіти і спорту та інше.
Однак не варто забувати, що місцеві державні адміністрації діють лише в рамках політик, визначених урядом і парламентом, зебезпечуючи їх реалізацію в регіонах.
Слід також мати на увазі, що протягом наступної президентської каденції можливі зміни у структурі та функціях місцевих адміністрацій. Їх передбачено законопроектом про зміни до Конституції в частині децентралізації, вже ухваленим парламентом в першому читанні.
Президент може ухвалювати рішення про припинення повноважень Верховної Ради та призначення дострокових виборів.
Це стається у разі, якщо у парламенті протягом місяця це можуть сформувати коаліцію депутатських фракцій, протягом двох місяців після відставки уряду не сформовано персональний склад Кабміну, або пленарні засідання не можуть розпочатися протягом тридцяти днів однієї чергової сесії.
Глава держави може також мати певний вплив на політику та позицію низки державних інституцій через участь у формуванні їхніх керівних органів.
Зокрема, Президент подає на призначення Верховною Радою кандидатури голови Національного банку. Він одноосібно призначає на посади та звільняє з посад половину складу Ради НБУ, основною функцією якого є забезпечення стабільності гривні та підтримка стабільності банківської системи.
Президент призначає на посади та звільняє половину складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення – колегіального органу, що здійснює нагляд за дотриманням законів у сфері телерадіомовлення та здійснює відповідні регуляторні повноваження.
Президент призначає третину складу Конституційного Суду України – інституції, що вирішує питання про відповідність законів та інших актів Основному закону, здійснює офіційне тлумачення Конституції України тощо.
Глава держави подає до Верховної Ради подання про призначення на посаду та звільнення членів Центральної виборчої Комісії, враховуючи при цьому пропозиції депутатських фракцій і груп.
Звісно, вплив Президента на формування керівних органів низки важливих державних інституцій не означає, що кандидат на посаду глави держави може легко роздавати обіцянки в цих сферах – наприклад, щодо курсу гривні у випадку НБУ.
З іншого боку, безперечно важливою є позиція і думка кандидата щодо всіх сфер, які хвилюють суспільство.
В окремих випадках кандидат може висловлювати лише позицію, оскільки його обіцянки в тій чи іншій сфері недоречні через нереальність або високу проблемність їх виконання. У інших випадках можуть бути озвучені конкретні плани, які кандидат прагне і може реалізувати у разі обрання Президентом.
Виборець повинен розрізняти ці два варіанти, грунтуючись на доброму знанні повноважень та можливостей Президента України.
Автор – журналіст Анатолій Марциновський
*Матеріал розміщено в рамках Спецпроекту “Інтерньюз-Україна”
