У попередньому спецвипуску ми розповідали про пункти безкоштовного гарячого харчування для безпритульних, які організовано у Запоріжжі за рахунок коштів місцевого бюджету. А також про те, що у Дніпровській та Хортицькій районній організації Червоного Хреста, поряд з якою розташований один із таких пунктів, щодня по буднях роздають ще й пакети зі свіжою випічкою.
«МІГ» зустрівся зі співробітниками та волонтерами Червоного Хреста, щоб дізнатися, кому і яку ще допомогу вони надають у такий складний воєнний час.
«Моя хата всюди»
Дніпровська та Хортицька організація Червоного Хреста найбільша у місті, оскільки охоплює одразу два райони. І вже понад 33 роки її очолює Валентина Степанівна Басова. За свої заслуги в 2001 році вона була удостоєна почесного звання Заслуженого працівника охорони здоров’я, а в 2019-му стала однією з двох українок, які отримали найпрестижнішу світову нагороду медичних сестер – медаль імені Флоренс Найтінгейл (її вручають за виняткову відданість своїй справі та хоробрість при наданні допомоги пораненим та хворим).
– Наприкінці 80-х років минулого століття, коли я тільки-но прийшла до Червоного Хреста, за матеріальною допомогою мало хто звертався, – розповідає Валентина Басова. – Натомість було чимало звернень із проханням допомогти у розшуку родичів, з якими втратили зв’язок ще під час Другої світової війни. Хоча після її завершення на той момент минуло вже понад сорок років. Ми шукали і знаходили! Щоправда, найчастіше вже дітей чи онуків тих родичів, які розшукуються. На ті ж роки припав етап становлення патронажної медичної служби Червоного Хреста. Треба було її значно розширити і правильно організувати. У нашому районному підрозділі тоді було лише чотири медсестри, а потім до штату входило вже 25 сестер. Вони надавали медичну та соціальну допомогу вдома важким хворим, інвалідам та одиноким людям похилого віку.
Проте 2017 року в Україні ліквідували патронажну службу Червоного Хреста, а медсестер звільнили. Напередодні повномасштабної війни у штаті Дніпровської та Хортицької районної організації з постійних працівників залишилася лише її голова Валентина Басова.
– Але мене підтримували багато колишніх колежанок-медсестер, – каже вона. – Вони продовжували допомагати вже на волонтерських засадах. Серед них і медсестра Тетяна Волинець, разом з якою я пропрацювала понад 30 років. Минулого літа, коли війна була вже в розпалі, а до Запоріжжя постійно прибували сотні та сотні вимушених переселенців з тимчасово окупованих територій, Червоному Хресту частково повернули функції патронажної служби – у частині соціальної допомоги вдома самотнім та хворим. Тепер у нас у штаті три соціальні працівники. Також у службі 16 волонтерів. Троє – на постійній основі, але більшість приходять допомагати у вільний від основної роботи час. А Тетяна Волинець, як старший волонтер, очолює цей напрямок діяльності.
Оскільки соціальних працівників у районній організації Червоного Хреста всього троє, то допомогу вдома надають переважно лише тяжко хворим самотнім людям, які самостійно не можуть навіть вийти за межі свого будинку і сходити до магазину. Соцпрацівники відвідують їх, приносять продукти, ліки, допомагають оплачувати комунальні послуги тощо. Якщо потрібно, викликають лікаря. За кожним працівником закріплено п’ять-шість підопічних. Причому для таких людей це не лише соціальна допомога, а й моральна підтримка, безпосередній зв’язок із зовнішнім світом.
– Є серед них і наші колишні колеги, патронажні медсестри, – зазначає Валентина Басова. – Так, Людмила Петрівна Філімонова пропрацювала поряд зі мною у Червоному Хресті 28 років. Вона дуже чуйна і добра людина! Ніколи нікому не відмовляла у допомозі, не шкодувала свого особистого часу. Про її душевні якості говорить хоча б такий факт. Ще зовсім молодою, відразу після закінчення медичного коледжу, Людмила якийсь час працювала в дитячому садку. І зараз, через кілька десятків років, її досі відвідують діти з того дитсадка, які вже давно виросли. А ось своєї родини Людмила Петрівна так і не створила. Зараз їй уже 80 років, вона важко хвора, не виходить із дому і сама потребує сторонньої допомоги. У схожому становищі опинилась ще одна наша колишня медсестра, Алла Костянтинівна. Їй ми також допомагаємо.
Хоч і не в таких обсягах, як до війни, але все ж таки продовжує поповнюватися банк одягу в підрозділі. Це дуже допомагає, особливо взимку. Тим більше, що багато вимушених переселенців тікали з окупованих ворогом територій ще влітку і не взяли із собою теплих речей.
Також волонтери Червоного Хреста продовжують проводити просвітницьку роботу та певною мірою виконують роль психологів. Адже контингент відвідувачів дуже різний. Зустрічаються люди з психічними відхиленнями і ті, хто звільнився з місць ув’язнення. Буває, що хтось із них веде себе неадекватно та агресивно. Але досвідчені волонтери вміють практично з кожним порозумітися, заспокоїти і погасити конфлікт, що назріває.
Програми «100 відсотків життя» та «Браво»
Один із напрямків роботи Червоного Хреста – профілактика таких небезпечних захворювань як ВІЛ та туберкульоз. У групі ризику насамперед безпритульні, оскільки вони погано харчуються, живуть, по суті, просто неба і до лікарів зі своєї волі не звертаються.
– У нас кожен охочий безкоштовно може пройти експрес-тест на ВІЛ, а також отримати направлення на проходження рентгену для можливого раннього виявлення туберкульозу, – каже Тетяна Волинець. – Крім того, у співпраці з тубдиспансером ми беремо участь у програмі «100 відсотків життя», в рамках якої для безпритульних проводиться безкоштовне лікування туберкульозу, необхідні діагностичні та лабораторні дослідження.
За словами Тетяни, вона контролює, щоб її підопічні вчасно приймали призначені ліки, відвідували лікаря та здавали аналізи. У 2022 році, в рамках програми, хворим на туберкульоз також видавали продуктові набори для поліпшення якості харчування. Крім того, їм щомісяця видаються спеціальні сертифікати на 500 гривень, за якими можна самостійно купувати товари [будь-які, крім алкоголю та цигарок] у «Сільпо».
У липні минулого року у Запоріжжі також стартувала програма «Браво», головна мета якої – допомога у розвитку самих підрозділів Червоного Хреста та волонтерства.
– На сьогодні вдалося здійснити два проєкти в рамках цієї програми, – каже волонтер Дніпровської та Хортицької районної організації Червоного Хреста Максим Марченко. – Так, для третьої міської лікарні ми купили 14 конвекторів для обігріву лікувальних приміщень. А крім того, придбали реабілітаційне обладнання та пристрої для людей з інвалідністю. Партнери-донори виділили на ці цілі 200 тисяч гривень. До нашого підрозділу вже завезли інвалідні коляски, ходунки, ролатори, тростини для слабозорих і сліпих, милиці тощо. Найближчим часом, згідно зі складеними списками, почнемо видавати це обладнання.
Сам Максим став волонтером Червоного Хреста минулого літа. Він студент національного університету “Запорізька політехніка”.
– Після повномасштабного вторгнення рф на територію України, я не знаходив собі місця, – каже Максим. – Потроху волонтерів, приносив свої речі до центру ВПО. Але розумів, що цього мало, мені хотілося надавати більш відчутну допомогу у такий непростий час. Я раптом чітко усвідомив, що всі мої проблеми, порівняно з тим, що переживають багато інших людей, це просто дрібниці. Ходив у військкомат, щоб записатися добровольцем. Але мене включили лише до резервних списків. Тоді я прийшов до Червоного Хреста, щоб працювати тут на постійній основі, як волонтер.
У Запоріжжі Максим живе разом із братом, який теж навчається та працює. А ось їхня мама вже багато років постійно проживає за кордоном. І у братів з перших днів війни була можливість поїхати до неї, у безпечну Європу. Але вони лишилися у Запоріжжі.
– Ми просто не змогли, – каже Максим. – Тут наші друзі, наш рідний дім. І в нього прийшла біда. Як можна його покинути?
Світлана ШКАРУПА,
Фото авторки та з архіву Червоного Хреста
Матеріал підготовлено в рамках проєкту “Слово правди – наша зброя”
