До Центру журналістської солідарності Запоріжжя завітав ветеран війни в Іраку Джаред Мелоун – засновник американського Благодійного фонду Project Victory Ukraine. https://www.projectvictorynonprofit.org/about
Він розповів про те, з чим і чому він сімнадцятий раз від початку великої війни приїжджає в Україну та відповів на питання журналістів.
Допомагав підтримувати бесіду менеджер проєктів БФ Project Victory Ukraine Олексій Сирота – як перекладач. А проілюструвала роботу фонду розповідь Ігоря Корнієнка, капелана, керівника БФ «Допомога нації», який співпрацює з Project Victory Ukraine у Запорізькій області. На зустріч завітав Нейт, який вже два роки живе у Запоріжжі та співпрацює з Віктором. Він допомагає евакуювати людей і провів багато навчань з тактичної медицини, про що розповів журналістам мовою, отримавши від нас: “Дякуємо за українську!”.
Разом із журналістами телеканалу Рада, сайту «Справжні», «Новини Донбасу», Радіо Свобода та запорізької преси на зустрічі були присутні представники газети «МИГ».
Гості відзначили, що багато американців підтримують Україну й зараз, попри непевну політику керівництва країни.
– А за настроями вашої спільноти, як ви відчуваєте, американці і досі вважають Росію терористом? Чи після того, як Трамп фактично легалізував Путіна, подавши йому руку, вважають, що Росія – це просто сильна країна?
– Я казав, що Росія – це терористична країна, з першого дня перебування в Україні. Я одразу побачив, що Росія – це країна терористів. Моя думка ніколи відтоді не змінилася і не думаю, що вона може змінитися.
В Україні Джаред – з перших днів повномасштабної війни. Перший репортаж, який знайшовся про поїздку директора Project Victory Ukraine до Києва та Львова, датований 22 березня 2022 року: ”Це як щось з апокаліптичного фільму», – прокоментував побачене він. https://www.spokesman.com/stories/2022/mar/29/constant-bombs-in-embattled-kyiv-says-post-falls-c/
“Я колишній військовий, ветеран морської піхоти США. Коли почалося повномасштабне вторгнення, я працював у Сполучених Штатах технічним лікарем-психологом в клініці, і працював з людьми, які зазнали моральних травм, – розповів Джеред Мелоун. – Коли почалося повномасштабне вторгнення, зрозумів, що мої навички як ветерана та як психолога дуже допоможуть тут. Тому я приїхав в Україну, щоб допомагати, надихати й підтримувати вас.
З початку 2022-го і до сьогоднішнього дня ми надали багато допомоги лікарням. Також підтримували дитячі будинки і різноманітні заклади, які приймають біженців.
Після підриву Каховського водосховища ми встановлюючи водоочисні системи у лікарнях, допомогли зробити вісім колодязів, які надали воду громадам.
Ми привезли більш ніж вісім тисяч турнікетів. Велику кількість працівників поліції ми навчили навичкам з тактичної медицини.
Наразі ми завозимо генератори для сімей, які перебувають тут. До України завезли більш ніж 1100 генераторів.
Також у нас є проєкт, за яким ми кожного місяця привозимо продуктові набори до лінії зіткнення – кожного місяця привозимо 62 тони продуктів у різні регіони, де її отримують громади.
З 2022 року ми зібрали і привезли до Запоріжжя фури з допомогою для дитячої лікарні і лікарні швидкої допомоги.
Наразі фонд Project Victory Ukraine співпрацює з Ігорем Корнієнком та його фундацією, яка проводить евакуацію мешканців із зони бойових дій. А також надали кошти, щоб відремонтувати шелтер, який зараз працює.
Напрямок, на якому ми будемо тримати фокус уваги – це продовження евакуації, допомога лікарням. А також будемо підтримувати Ігоря в тому, щоб відремонтувати новий шелтер, який він готується відкривати.
Ми відповідаємо на різні запити, не зациклюємося на чомусь одному. І якщо виникає потреба, то ми робимо все, щоб цю потребу задовільнити. Бо я створив нашу фундацію для того, щоб допомогти українцям. Моя справа – це допомогти українцям робити ту справу, яку вони роблять, щоб підтримувати українців. А моя праця – в тому, що я в Сполучених Штатах знаходжу фінанси, щоб все це реалізувати.
І навіть якщо американці перестануть сюди приїжджати допомагати, буду робити все, щоб усі ці організації, які зараз ми допомагаємо, могли працювати і без нас”.
Остання фраза спровокувала паузу, та прозвучало й декілька питань.
Моя задача – допомогти українцям, які підтримують українців
– Якщо порівняти перший візит і нинішній, яким ви зараз бачите наше місто? – поцікавився враженням Славко Твердохліб.
– Вперше до Запоріжжя я потрапив 2022 року. І тоді ще не було такої кількості дронів і ударів по місту. Звісно, це через близькість фронту до міста, відчутно, що передова наближається до міста.
Тож, на початку головними потребами були запити на тренування, на турнікети, аптечки, а наразі є велика потреба у підтримці евакуації та організації місць прихистку біженців. Та наша організація так створена, щоб, коли змінюється потреба, ми могли змінити допомогу, щоб цю потребу задовольнити.
– Що вас вражає в українських біженцях?
– The Resilience (це слово англійською було сказане так, що стало зрозуміло, що це про внутрішню стійкість, здатність вистояти й відновитися, – авт.), резилієнтність. Я ніколи не бачив, щоб люди були настільки незламні. Ще мене дуже-дуже вразило, що я не бачив в інших місцях світу, щоб біженці так ставились один до одного, підтримували друг друга. Це дуже мене вражає. Кожного разу, коли я приїжджаю, я це бачу і це мене дуже-дуже вражає.
Історії, які я чую тут, я зберігаю й розповідаю їх потім, коли їду до Сполучених Штатів.
– Вчора ви були на евакуації. Враження з побаченого?
– Якість роботи команди Ігоря і тих, хто з ним, – у тому, як вони дуже швидко можуть заїхати на якусь місцевість, забрати людей і виїхати дуже швидко і дуже ефективно. Це дуже вражаюче. Це неймовірно, як він та його хлопці діють, щоб врятувати чийсь життя. Як вони можуть організовано приїхати, прийняти й вивезти людей до безпеки.
Вони ризикують своїм життям. Це неймовірно для мене.
– Як ви оцінюєте витривалість наших переселенців – як ви їх називаєте, біженців. Чому вони залишаються до останнього моменту? Чи радили б ви виїздити заздалегідь, не чекаючи щільних обстрілів. Чому люди тримаються до останнього?
– Я не думаю, що маю право відповідати на це питання, бо не маю такого досвіду, як Ігор. Я хотів би, щоб він відповів на це питання, бо має з цим справу кожного дня. Та скажу в цьому контексті, що важлива допомога в підготовці нового шелтеру, який Ігор зараз будує. Тому що люди не виїздять через те, що не знають, де жити.
– Як ви плануєте допомогти новому шелтеру?
– Я знаю, як ефіційно і професійно Ігор готує шелтери. Там люди мають можливість не лише залишатися жити зі своїми родинами, а й отримують їжу, допомогу та інші ресурси.
“Приїхав Джарет, побачив це, і каже: я хочу допомогти”
До розмови приєднався Ігор Корнієнко.
– На початку повноштабного вторгнення ми вивезли десь приблизно 25-30 тисяч людей. Ви пам’ятаєте як це було: люди просто їхали колонами, майже без речей, машини кидали. Ви, запоріжці, маєте пам’ятаєти це.
І людей треба було розселяти, а селити було ніде. Наша команда вже тоді вивозила людей. І ми взяли від влади непристосовані приміщення, які потребували ремонту. І люди там поселилися. Тоді приїхав тоді Джарет, побачив це, і каже: я хочу допомогти. Зібрав певну суму – американці дуже нам допомогли. Ми зробили ремонт, купили меблі, купили пральні машинки … все обладнання. Там і досі живуть люди, які приїхали до Запоріжжя з Донеччини – з Великої Новосілки, Курахового, Красногорівки.
Це був перший шелтер. А наразі ми обладнуємо другий. Це більше приміщення, 700 квадратних метрів. І ми зможемо розселити десь приблизно 40-50 осіб. І Джарет намагається в цьому нам знову допомогти.
А ще він ще підтримує нашу команду, яка займається евакуацією. У нас броньований великий бус сьомого класу захисту. Він возив діаманти до цього. Цей бус фонд Джареда передав нам, разом з Націанальною поліцією. І ми на цьому бусі працюємо: вивозимо нині людей.
Допомагають й генератори, які Джаред привіз цього разу у Запорізьку область. Це вже друга поставка генераторів від фонду.
Маємо 25 генераторів, будемо їх роздавати людям, які дуже сильно потребують.
Отримають сім’ї з дітьми, які живуть близько до лінії фронту без світла й тепла. Потреби формує ювенальна превенція в Запорізькій області. Генератори надає Project Victory Ukraine.
– А де наразі найгостріша потреба в евакуації? Де люди погоджуються виїжджати?
– Примусова евакуація ведеться Кушугумській громаді плюс Юрківка – це Таврійська громада. І там вже людей не треба вмовляти. Тому що там просто жах, що робиться. Вчора ми вивезли 22 людини з Юрківки. З них п’ятеро дітей і дві маломобільні особи. У нас одна з автівок – швидка допомога, і саме на ній ми вивозили маломобільних людей. І ще вісім людей вивезли з Новомиколаївки.
Люди зазвичай готові їхати. І ми просимо, щоб вони брали лише необхідне. Тому що коли приїжджаєш, не знаєш, виїдеш чи не ні. Це треба робити дуже швидко. Заїхав, забрав, люди попереджені та зібрані. Організацією займається ювенальна превенція та місцева влада. Тож, ми не шукаємо, а забираємо тих, хто нас чекає. Раніше, коли не було стільки дронів, ми мали час і шукати, і вмовляти. Наразі на це немає можливості.
***
Й мені хочеться спитати нашого гостя, як йому вдається підтримати розуміння української трагедії в Америці. Минулого року я проїхала майже пів Європи, і розуміла, що чим далі, тим менше бажання чути щось про війну…
– Як я вже казав раніше. Кожного разу, коли я приїжджаю, бачу в Україні надзвичайних людей, їхні історії мене надихають. І це дає мені змогу повертатися до Штатів, більше працювати, більше шукати допомоги. Саме завдяки тим речам, які я бачу і чую тут.
Я ділюсь цими історіями і переживаннями з усіма, кого б не зустрів у США. І мушу сказати, що досі в США існує дуже велика підтримка України. І я, скажімо так, працюю з системою, яка досі підтримує Україну.
Я бачив це, коли воював у Іраку. Відчув, як бажання чути про війну і бажання допомагати почала спадати. Я розумів, що так буде і тут. Тому заздалегідь я почав працювати у цьому напрямку, щоб підтримати тут.
As long as there’s need, myself and Project Victory will be here – Поки є потреба, я і Project Victory будемо тут. А також багато таких людей, як, наприклад, Nate, – він досі тут, він досі робить цю роботу.
Знаєте я вам так скажу, що дуже часто так трапляється, що той голос, який звучить найгучніше, у тому голосі найменш сенсу і найменше розуміння, що тут коїться.
Але я тут, щоб вам сказати, що більшість всього світу і більшість штатів і більшість американців підтримує Україну досі.
Знаєте, якщо ви згодні, можна зробити, щоб якісь дуже відомі люди, з якими я співпрацюю, приєднаються до Zoom-інтерв’ю? Щоб нагадати українцям, що вони є, що допомога триває. Матиму час обміркувати зустріч онлайн з журналістами. Я буду працювати над цим.
– Чи можна спитати про ваш військовий досвід. Яка ваша історія?
– Там я бачив дуже багато травм, сам пережив багато такого… І це привело до того, що я потім вирішив навчатися психології, щоб допомагати з ментальними травмами. Та я б не проміняв цей досвід ні на що. Тому що той досвід дозволив мені сьогодні робити те, що я роблю.
Інеса АТАМАНЧУК, фото авторки
