Ми познайомилися минулим літом, коли на моєму подвір’ї на стіні з червоної цегли [синагога дореволюційних часів, нині порожня] з’явилася маскувальна сітка.Поруч стояв маленький стільчик та у пакеті – нарізані шматки тканини.Знайшовся й автор інсталяції – Сашко, якому я потім носила знайдені будь-де речі захисних кольорів.
– Із махновським гуляйпільським привітом! – вітається.
– Оце у мене вдома вже нічого не лишилося, окрім зеленої нічної сорочки, – кажу.
– Несіть! – І за літо, за ранкові, до нестерпної спеки години, Саша сплів три сітки.
Четверту робив уже на балконі. Родина – те, що від неї залишилося – винаймала квартиру у нашому подвір’ї. Тоді ж знайшлася і його небога,14-річна Наташа, про яку я дізналася вже у серпні. Бо вона не виходила у не знайомий для неї двір, вдома готувала, читала книжки та – коли татові вдалося отримати із гуляйпільської замкненої хати гітару – трохи грала.
Та ще й співати вміє! Та сміх має, як джерельний струмочок!
Гості Запоріжжя мимоволі
Я підхопила Наташу на концерт до Дня Незалежності у обласному музично-драматичному театрі, бо ж поруч, – їй сподобалось. Побували з нею на відкриття сезону там же, у театрі імені Магара, подивились «Тіні забутих предків»…
Пішли разом на презентацію на проспекті, а потім ще й на виставу до нашого дитячого театру «Свія» – вона радісно сміялась.
Була середина вересня. Долучивши її родину, як ВПО, до надання допомоги у нашому гуманітарному центрі «Завжди разом», я шукала, куди б, до якого творчого осередку доєднати мою маленьку кучеряву подружку?.. Вона вчилася онлайн, розповідала про вчительку Олену Володимирівну, про уроки алгебри, геометрії, уроки мови. Дивувалася фізкультурі онлайн: “Ну, реально, нащо? Вчитель каже, щоб ми знімали відео своїх занять. Буду я ще пам’ять телефону на це отдавать!” – “Клас великий?” – “У нас – перша школа – було три класи [на паралелі? – авт.]. Спочатку у класі було 39 учнів. Зараз, може, 26…”
Ми багато розмовляли – на жаль, я не побувала у Гуляйполі, хоча це завзяте місто для мене заповнене фоторепортажами нашого фотохудожника Сергія Томка із фестивалю «День Незалежності з Махном» [у 2006-2009 роках], історією родини художника Юрія Сагайдака, яку я досліджувала [надам на сайті матеріал, написаний для наукової збірки]…
А тут… мені хотілося дізнатися про гуляйпільське життя зсередини, з самого міста, і я слухала Наталку:
“Наша з батьком хата у центрі, це хата дідуся, татового тата. Дідуся ніколи не бачила, та дома лишилися фотографії…
Школа – у центрі, музей – у центрі.
А хата дядька Саші біля річки, біля Гайчура… І оті бабусі, що живуть неподалік від нього, точно лишилися у Гуляйполі. Ціла вулиця стареньких бабусь. Одній вже за 90 років, казала: нащо їхати? А я думаю: оце на її вік війна прийшла вдруге, вона ще Другу світові бачила…
А він малює. Вдома у нього картини. А в одній кімнаті – вона була колись дитячою, всі стіни розмальовані.
Тато і дядько розповідали, що у тій хаті, де Саша живе, там Махно ховався. У нього багато схованок було…”.
Пам’ятник Нестору Івановичу у центрі Гуляйполя авторства запорізького скульптора Владлена Дубініна на цьому тижні вдягли у вишиванку. Другий пам’ятник – біля хати, де жив брат ватажка, Карпо.
Був у місті районний краєзнавчий музей – по вулиці Соборна, 75, навпроти першої школи, у дореволюційних часів гарному будинку… Та як він виглядає зараз, коли обстрілами російських окупантів руйнується центр Гуляйполя?
Місто нашої історії є стратегічною точкою для росіян
Родина дяді Саші виїхала до Польщі. А вони із татом виїхали навесні, бо ситуація стала критичною. З повідомлень hromadske.ua від 7 березня 2022 року:
“Вже кілька днів російські окупанти обстрілюють селища в Запорізькій області. Однією з найгарячіших точок залишається Гуляйполе – його мешканці страждають від обстрілу. Місто розташоване на кордоні трьох областей, а отже є стратегічною точкою для росіян…”
Через півроку стратегія знищення привела до того, що ракета влучила у центр життя довоєнного міста – Гуляйпільський центр культури і дозвілля.
Саме там, у КСК, як його називали гуляйпільці, працювали музична школа, театральні студії для дітей та дорослих, була сцена для всіх міських подій, костюмерні, репетиційні…
Один із виступів під час Гуляйпільських “Вольниць” на сцені Центру культури та дозвілля
Було все, – як сказала мені, повідомивши цю новину, Наташа.
Це трапилось у жовтні.
Тоді й Запоріжжя було декілька разів із жорстокістю обстріляне російськими ракетами.
Батько Наташі вивіз її до Західної України, намагаючись вберегти. Жили у хостелах, винаймали квартиру, шукали притулку у селі… Декілька місяців ми з Наташею листувалися короткими новинами.
Взимку повернулись до Запоріжжя, тришки відігрілися опікою у сучасному шелтері на Бабурці.
Куди ж подітися? Гуляйполе так і лишається вкрай небезпечним місцем.
Нині наш гуманітарний центр «Завжди разом» бере участь у співпраці декількох благодійних організацій, доставляючи до міст і сіл на лінії вогню продукти та інші необхідні речі. Поїздки відбуваються під контролем ДСНС або військових капеланів.
“Сьогодні, …російські війська обстріляли Гуляйполе Запорізької області. Влучили у цивільну інфраструктуру міста”, – новини від suspilne за 15 травня 2023 року. А ще в один день на цьому тижні загинули дві цивільні людини: жінка, що поверталась з городів на велосипеді, та літній чоловік…
Тож, Наташа із рідними перебувають нині у Запоріжжі.
Запросила дівчину на екскурсію містом, яку вперше у цьому році провів для внутрішніх переселенців та волонтерів краєзнавець Ігор Павелко.
На екскурсії з Ігорем Павелком
Дуже хотіла сьогодні, 20 травня, піти з нею разом до Запорізького академічного обласного театру юного глядача (Театр молоді), де заплановані майстер-класи, де о 16.00 – святковий концерт “МИ – УКРАЇНЦІ!” до Дня вишиванки. Там же, у театрі, мають можливість займатися своєю справою працівники культури з окупованих територій Запорізької області. Хотіла, щоб і Наташа тут своє місце знайшла, із своїм голосом-дзвіночком. Із своєю гітарою.
Та пише мені сьогодні: терміново переїжджаємо, знайдемось через два тижні.
Так, знайдемось.. Не хочу, щоб ми загубилися у світі.
Інеса АТАМАНЧУК, фото Миколи БАРИШЕВА та з відкритих Інтернет-джерел
Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією партнерів
