Зі словами про “море грошей” знаного українського діяча культури, куратора багатьох знакових арт-проєктів, засновника мистецького центра «Я Галерея» у Києві та Львові, музиканта, дизайнера, урбаніста Павла Гудімова можна сперечатися. З огляду на те – де духовні столиці, а де осередки важкої в усіх сенсах індустрії.
Але точка зору митця, на артбранчі з яким у Запоріжжі побували журналісти та громадські активісти, не може бути нецікавою. Бо Павло Гудімов був експертом і радником на проєкті «Митець і місто», який, власне, і проводився у промислових центрах задля їхньої «вітамінізації» творами молодих креативників. Тому коротко викладаємо основні тези з артбранчу.
Молодь треба мотивувати
“Проєкт «Митець і місто» був цікавий тим, що став спробою наведення містків порозуміння між містами, поколіннями, медіа та культурами.
У країні, де відсутня виразна молодіжна політика, люди у віці до 30-ти досить вразливі. Аби, маючи вибір: “Жити в Україні/за кордоном, мати родину/бути одинаком, вчитися/залишатися неуком”, – молодь робила його на користь першої складової, треба її мотивувати, допомогти сформувати своє професійне «я».
«Сліпі плями» як об’єкти реновації
“Переможцем конкурсу став проєкт команди з Маріуполя «Сліпі плями». Інша назва – «виставки у «заброшках». Це достойний проєкт. Цікаво, як він буде розвиватися. Бо ідея – це велика справа. А її реалізація – величезна робота.
На урбаністичній мапі кожного міста є покинуті чи недоглянуті місця, небезпечні для дітей та дорослих. Де мешкають безпритульні здичавілі тварини, туляться наркомани, де можуть відбуватися протизаконні речі… Бо власники цих будівель безвідповідальні…
За європейським підходом, у міста з господарем мав би бути інвестиційний договір, що зобов’язує останнього забезпечити безпеку довколишнім мешканцям, доглядати, охороняти ділянку чи споруду, і зробити її реновацію.
У нашому випадку такий підхід не часто застосовується. І «заброшки» – це не метафора. Вони повсюдні. Проте вже є купа прикладів їхнього освоєння методом поп-ап, тут і зараз. Маріупольці пішли саме цим шляхом. Коли їм це вдасться, їхній досвід можна буде мультиплікувати на інші міста”.
Про потенціал та стратегію індустріальних міст
“Переродження індустріальних міст буде обов’язково. Їхній потенціал – гігантський. Не секрет, що нова індустрія базуватиметься на туризмі, екології, розвагах, харчуванні, креативному фермерстві. Та чи є відповідна стратегія? Вона може бути регіональною, і різні стратегії різних областей підсилюватимуть одна одну.
Політична складова неефективна, країна має перейти на соціальну роботу. А культура – один із найважливіших її показників.
Художник у місті має стати знаковою постаттю…
У влади брак рішучості у перетвореннях пояснюється тим, що вона не має фахових експертів, які б вимірювали якість культурного продукту”.
Ніша – не маргінальність
“Люди прагнуть крутого продукту, і я роблю різні проєкти. Коли маю велике висловлювання – роблю його на великій території і гучно.
Як, наприклад, нинішній «Леся Українка: 150 імен» в Українському домі [презентував 14-томне видання творів поетеси; представив мультимедіа і театральне мистецтво — Влад Троїцький створив оперу “LE”; зібрав мистецькі твори й артефакти зі всієї України: скульптуру, живопис, кераміку і навіть фонограф, на який записували голос Лесі – ред.].
Чи два роки тому «Ангели» у Львівській національній галереї імені Бориса Возницького та музеї Пінзеля. Там побувало 37 тисяч відвідувачів, а галеристи казали, що за місяць заробили більше, ніж за два попередні роки. Чи минулорічний «Наїв», що зібрав гігантську кількість учасників.
Це проєкти для масового глядача – при тому, що я не працюю з розвагами на кшталт «вау і пасочки».
А проєкти, які я показую у мистецькому центрі «Я Галерея» – нішові, куди приходять 30-50 людей на день. Але ніша ні в якому випадку не означає маргінальності.
Ніша – це школа для культурних менеджерів.
На жаль, арт-ринок є окремим болем України, тому чим більше постане нішових осередків, тим краще. Коли у Запоріжжі буде 100 нішових проєктів, то десять-п’ятнадцять із них матимуть продовження. Тоді ніша матиме шанс стати мейнстрімом”.
Культура – це…
“…БЕЗПЕРЕРВНА СУТНІСТЬ. Вона розвивається завжди – на кухнях, у бібліотеках, школах, в майстернях художників та за театральними лаштунками.
… КОМУНІКАЦІЯ. Осмислені рухи, коли ми знаємо, поважаємо один одного і зустрічаємося. Аби виробити «спільні коридори» чи створити ширший погляд.
…СЕКСІ. Коли відчуваєш не нудоту від утоми, а потяг… До Мистецтва як інструменту розповіді… Чи до міського простору, куди ти виходиш на пошук нового. Треба лише роздягнути вулиці…
…ТЕХНОЛОГІЯ. Якщо не підходити до неї послідовно, то усі зусилля підуть у пісок”.
У Європі – нестача креативу
“Підтримку митець зараз може знайти, і не з одного джерела. По-перше, це Український культурний фонд [Павло Гудімов є одним із авторів закону, що дав життя цій інституції – ред.], до якого на конкурсній основі мають доступ усі зацікавлені.
Це і міжнародні інституції, як, наприклад, Гете-Інститут чи House of Europe. До речі, у Європі проглядається криза креативності, і тамтешні культурні фонди недобирають заявок на 30-40 відсотків. Є й українські приватні фонди, форум меценатів, бізнес-організації.
Так, доступ до них складний. Бо вони потребують прозорості, чіткої звітності, а для цього потрібні професійні менеджерські кадри. Проте і їх можна виховати за співпраці з міжнародними організаціями”.
Про запорізький скарб
“Я у Запоріжжі досить регулярно буваю з 1996 року за різними обставинами. Знаю, що у вашому художньому музеї неймовірна колекція творів наївного мистецтва і не тільки, і що зараз музей переживає важкі часи.
Можливо, громада має більш голосно захищати свій скарб…
Я бував на симпозіумах «Бірючий», організованих Володимиром Гулічем та іншими художниками і меценатами, – це круті форуми сучасних митців.
Аби ближче познайомитися із запорізькими художниками, хотілося б походити по майстернях, поспілкуватися.
Чи міг би я допомогти із втіленням якогось мистецького проєкту? Якщо громада буде зацікавлена, і буде чітко окреслена ідея, прокомунікована з владою, то чому б і ні?..”
Ганна ЧУПРИНА, фото автора
