Запорізький край завдячує представникам багатьох національностей, які сприяли його піднесенню у різні періоди історії. За царизму влада використовувала їхні здібності та особливості, водночас пригнічуючи «інородцев». Більшовики пішли іншим шляхом – намагалися «переплавити» усіх в одноманітний «радянський народ», приборкуючи незадоволених репресіями та прямим знищенням.
Чим все скінчилося, відомо: 15 «сестер» пішли кожна своїм шляхом. А в Україні за незалежності національні меншини на регіональному рівні отримали можливість зберігати й розвивати свою історію та культуру. На Запоріжжі їх налічується 132, і нащадки греків, болгар, кавказців, євреїв тощо живуть з українцями у мирі та злагоді.
Працелюбні, успішні та… беззахисні
Та однієї з меншин, яка півтора сторіччя вносила значний вклад до економічного та культурного розвитку нашого краю, на наших теренах сьогодні фактично не існує. Це меноніти.
Нагадаємо, що на Півдні України представники цього субетносу, пов’язаного корінням з Голландією, Бельгією та Німеччиною, з’явилися наприкінці XVIII – на початку XIX сторіч. В Катеринославській губернії вони заснували низку поселень, які мали назву Хортицький менонітський округ. За кілька десятків років вони піднесли економіку, особливо промисловість. На території округу налічувалося 131 підприємство, серед яких найбільшими були заводи Леппа та Вальмана, товариство А.Я.Коопа, заводи Корнеліуса Гільдебранда та Пріса, банк Генріха Нібура.
За релігійними настановами меноніти були пацифістами, тобто не боронилися від переслідувачів, навіть за допомогою вил чи сокир. І коли їхній життєвий та ментальний лад [підняття на новий рівень аж ніяк не колгоспного сільського господарства, впровадження новаторських ідей у виробництві тощо] стали на заваді радянщині, остання, не зустрівши опору, радо кинулася «переселяти» їх до Сибіру чи Казахстану. Єдиним порятунком для менонітів стала втеча до Канади чи Сполучених Штатів Америки.
Однак, сама пам’ять про працелюбних, богобоязних, освічених людей з широким світоглядом, що змушені були кинути могили предків, на давала спокою радянській владі. Вона занедбала та зруйнувала все, до чого могла дотягнутися, починаючи від будівель [на жаль, менонітські архітектурні споруди досі лишаються у тому самому стані] й закінчуючи надгробками на менонітських цвинтарях.
Але остаточно стерти пам’ять, слава Богу, не вдалося. На Запоріжжі багато років краєзнавці, історики, активісти гуртуються в громадські організації, проводять архівні розвідки, листуються з закордонними менонітами. І відкривають нові пам’ятки менонітської культури.
Час збирати каміння
Влітку 2019 року науковий співробітник Національного заповідника «Хортиця» Макс Штатський з колегами у бетонному фундаменті колишньої колгоспної комори, збудованої у 30-ті роки у Верхній Хортиці, знайшов близько 300 поховальних плит та фрагментів пам’ятників. Відтоді розпочався масштабний проект «Час збирати каміння», аби дослідити, реставрувати та музеєфікувати пам’ятники менонітів, виготовлені в період 1793-1918 рр.
Запорізькі історики повідомили про знахідку канадське товариство любителів історії, серед яких є і нащадки колишніх запорізьких менонітів. За півроку вони створили спеціальний комітет Ukrainian headstone project group з питань реставрації пам’ятників й зібрали кошти.
Канадці також визначили, які пам’ятники мають бути відреставровані в першу чергу. Запоріжці спілкувалися з ними мало не щодня, надсилали фотозвіти, узгоджували розташування каменів. Деякі пам’ятники були розтрощені на кілька частин, які треба було спочатку правильно скласти докупи, тоді змонтувати, відновити написи й встановити.
До співпраці долучилися благодійні фонди «Менонітський центр» і «Хортиця», ТОВ «Юр-Твін», ТОВ «ФЕМ-Запоріжжя», волонтери та небайдужі мешканці. Завдяки їхнім зусиллям, як повідомляв «МИГ», днями на Хортиці коло зупинки «ЦИМЕЖ» відкрився Меморіал Хортицьких менонітів [ескіз Брента Вібе, головний архітектор Сергій Мусієнко].
У центрі відкритого з одного боку «прямокутника», який складають 18 пам’ятників, встановлено якір ХІХ сторіччя. Його підводні археологи підняли колись з дна Дніпра. Для менонітів якір мав особливе значення, він був символом їхньої християнської віри. На багатьох менонітських пам’ятниках присутній якір, а от хрестів майже немає.
Найстаршому пам’ятнику в Меморіалі 228 років. Ім’я та прізвище встановити не вдалося, на камені лише ініціали.
А серед повернутих з небуття – імена першого фахового лікаря Шеленберга, який 40 років пропрацював у колонії «Хортиця» і пастора, вчителя, голови колонії Генріха Еппа.
Найкраще зберігся пам’ятник Анні Нібур – дочці відомого підприємця Германа Нібура [засновник першого парового млина в Олександрівську], яка померла у шестирічному віці.
Найбільш відомий рід, представлений серед пам’ятників – Коопи. Надгробок належить Катарині Кооп – дружині знаного бізнесмена Абрахама Коопа, що заснував кілька заводів, серед яких нинішні АвтоЗАЗ та Кабельний завод.
Пам’ятник унікальний: виготовлений італійськими майстрами з чорного діабазу, прикрашений золотавими написами, з короноподібним навершям.
На Меморіалі – пам’ятники не тільки відомим особистостям, а й звичайним мешканцям колонії. Таким, як подружжя Корнеліуса та Маргарет Паульсів. Чи 19-річному Генріху Товсу, чий пам’ятник вельми специфічний – виготовлений на замовлення, з інакшим шрифтом та зображенням вінка замість якоря.
Як запевняють Максим Штатський та співробітники заповідника «Хортиця», Меморіал Хортицьких менонітів з часом буде розширено. Адже ще багато фрагментів потребують відновлення. Пам’ять про менонітів варта вшанування.
Підготувала Ганна ЧУПРИНА, фото з FB-сторінки “Менонітська спадщина Хортиці”
