Єрьоменко Олена Валентинівна (04.01.1977- 29.06.2025), українка, молодший сержант, бойовий медик взводу БпАК 3-го механізованого батальйону 47-ї окремої механізованої бригади «Магура» (47 ОМБр, в/ч А4699) – військового формування Збройних сил України чисельністю в бригаду – мала позивний «Лелека».
Олена Валентинівна Єрьоменко (Пономаренко) народилася 4 січня 1977 року в місті Запоріжжы. У 1983 році пішла до першого класу Запорізької СШ №51, дев’ять класів якої закінчила у 1992 році, отримавши неповну середню освіту. Саме в цей час родина Олени переїхала в інший район міста, тож повну середню освіту вона здобула в Запорізькій СШ №92 у 1994 році. Однокласниця Олени Ольга Новгородська згадує, що за час навчання Олена показала міцні знання з основ наук, була активною у шкільному та позашкільному житті.
Цього ж року вступила, а в 1996 році закінчила Запорізький коледж торгівлі та харчових технологій (сьогодні ВСП «Фаховий коледж бізнесу та харчових технологій ЗНУ»). Після закінчення навчального закладу працювала за спеціальністю і не тільки, щоб вижити в ті часи. Була заміжня, у шлюбі народився син Іван Коваль, якому сьогодні 22 роки, і якого Олена виховувала сама. Вона дуже любила свого синочка, який дуже сумує за мамою і якому її так не вистачає.
Олена була патріотично налаштованою людиною, тож з початком повномасштабного вторгнення рашистів в Україну вирішила стати на її захист. Вона думала про це й раніше, але тоді син Іван ще був недостатньо дорослим. Тож як могла, допомагала військовим.
У серпні 2023 року вона добровільно пішла на фронт, щоб рятувати життя. Побратим Ярий Ковальський згадує: «Ми були разом з Оленою в одному взводі на КМБ, а також навчалися разом у школі бойового медика. Чарівна, тендітна, добра, з сильним характером і волею. Жінка-воїн».
Олена Єрьоменко пройшла курс молодого бійця (КМБ), який тривав шість тижнів. За результатами успішного навчання Олена отримала сертифікат та кваліфікацію за ВОС – 100 «стрілець».
А потім у 205-му Навчальному центрі тактичної медицини ЗСУ в Десні на Чернігівщині на базі 169-го навчального центру Сухопутних військ навчалася надавати домедичну допомогу пораненим і хворим військовим за принципами і стандартами НАТО. Навчання тривало 4 тижні, Олена отримала військову спеціальність «бойовий медик». Школа тактичної медицини готує бойових медиків та стрільців-санітарів. З 2023 року в Україні існує професія «бойовий медик». Військових медиків називають «Янголи війни».
Після навчання Олена Єрьоменко була направлена до 47-ї окремої механізованої бригади «Магура», де служила бойовою медикинею у бригадно-артилерійській групі. Бойові медики – це ті, хто дає надію цілому підрозділу. Саме вони виривають своїх побратимів із лабетів смерті. Тому саме вони стають бажаною мішенню для рашистських нелюдів.
Необхідно відзначити, що 47 ОМБр була однією з «бригад прориву» під час українського контрнаступу 2023 року. На Запорізькому напрямку основний удар українських сил був направлений з Оріхова на Малу Токмачку, Токмак. Було завдання прорвати так звану оборонну лінію Суровікіна і пройти на Токмак і далі до моря. 7 – 8 червня 2023 року підрозділи 47-ї окремої бригади разом з іншими частинами почали наступ на Малу Токмачку. Були тяжкі бої з великими втратами. 16 серпня українські підрозділи звільнили село Урожайне. 22 серпня Сили оборони України зайшли в Роботине. До кінця жовтня 47 ОМБр вела позиційні бої на Токмацькому напрямку.
Розповідає колишній львівський журналіст, блогер, а сьогодні військовослужбовець цієї бригади Владислав Данко, «Дантес»:
«Осінь 23-го, до нас приходить новий медик – Олена, «Лелека». Перша жінка в нашому підрозділі, яка одразу їде до нас «на бойові». На той час ми жили в посадці під Оріховом, звідки виїжджали працювати по підорах з градів. Приїхала вмотивована та із запалом. Одразу почала ганяти всіх по так меду. Аптечки в нас були, мʼяко кажучи, хренові, бо попередньому медику було байдуже. Відтак, уже через декілька тижнів у кожного з нас були нові та укомплектовані аптечки. Вона завжди намагалася дістати все, що потрібно».
Побратим «Халк» згадує: « Ми були знайомі з Оленою з осені 2023 року та служили разом один рік на Донбасі. Коли Олена прийшла в підрозділ, одразу попросилася на «бойові». Тоді ми були під Оріховом на контрнаступі в посадці. Для неї життя у бліндажі, побутові умови були другорядними. Таких, як Олена, дуже мало на фронті – з такою відважністю і сильним характером. Зазвичай, такі люди не ставлять себе на перше місце, у них інші інтереси: передусім – виживання нації».
З кінця жовтня 2023 року по лютий 2024 року бригада «Магура» здобуває звитягу на Авдіївському напрямку. Юлія Швед, волонтерка та подруга Олени, згадує, що нетривалий період цього часу Олена працювала в стабілізаційному пункті, але вона хотіла бути на передньому плані, тож повернулася на попередню посаду. «Лелека» говорила, що повернеться з війни тільки тоді, коли буде перемога. Вона завжди наголошувала: «Я і моя бригада». А ще вона виступала за розумну благодійність: доставляти саме необхідне.
За декілька місяців у зоні відповідальності бригади прориву ворожих військ не було. У квітні 2024 року українська оборона в районі села Очеретине неподалік від Авдіївки була прорвана російським наступом. До нейтралізації російського наступу залучили 47-му бригаду, що вже була прозвана «екстреною бригадою», бо мала ліквідовувати надзвичайні ситуації. Але бригада не змогла зупинити російське просування.
І далі за «Дантесом»: «Авдіївський напрямок, 24-й рік. «Лелека» була людиною, яка завжди всіх хотіла порятувати. Вона ніколи не відмовляла людям у допомозі, відкликалася на будь-які завдання і дуже любила тварин та дітей. Наскільки, що у вільний час разом із волонтерською організацією їздила поближче до лінії фронту, аби евакуювати покинутих домашніх улюбленців. Під час виїздів розсипала по вулицях розбитих сіл корм для тварин. Одного разу ми навіть посварилися через це, бо всім довелося чекати, поки вона нагодує собак. У нас часто могли бути непорозуміння, але кожного разу ми сідали і їхали разом працювати, бо в нас була спільна мета».
Ольга Кочерган згадує: «Наша дружба з 2024 року – рятували тварин під Авдіївкою у перерві між бойовими завданнями на евакуації з найнебезпечніших позицій. З села Соловйовка під Авдіївкою ми вивезли всіх тварин напередодні окупації населеного пункту. У 2025 році ми з нею врятували 42 тварини з прикордонного села на Сумщині. Вона планувала після війни зайнятися тваринами. Світла пам’ять усім, хто загинув у боротьбі за перемогу Добра над злом». Зооволонтер Руслан Горбаль з ГО «Порятунок тварин. Харків» згадує, як вони з «Лелекою» рятували тварин біля Авдіївки в районі Бордичів та на Сумському напрямку під Миропіллям.
Наталія розповідає: «Знайома з Оленою десь 10 років, працювали разом у магазині секонд хенду «Massa» в Запоріжжі. Маленька, тендітна красуня, дуже гарна людина. Ніколи не встрягала в жіночі розбірки, скандали, плітки. Серйозна в роботі, відповідальна. Виховувала та навчала сина, йому сьогодні десь 20 років. Сама організовувала ремонт житла. Після звільнення зв’язок між нами втратився. Потім вже під час повномасштабної війни вона мені передзвонила і попросила, щоб я забрала цуценя французького бульдога. Я на цей час уже працювала в БФ «Порятунок французьких бульдогів». З цього часу почалася щаслива історія нашої Лоли, її знайшли одну, інші з її родини загинули під час обстрілів. Олена її знайшла зляканою, безпомічною, голодною. Всією ротою її доглядали, з ризиком вивезли з зони бойових дій, я забрала її та ще двох цуценят до притулку. Знайшли Лолі сім’ю, де вона улюблена, доглянута й щаслива французька мадам».
Згодом Олена Єрьоменко перевелася до взводу БпАК (безпілотних авіаційних комплексів) 3-го механізованого батальйону 47-ї бригади. Підрозділ спеціалізувався на використанні БПЛА для виконання різноманітних бойових завдань. Що цікаво, в Українській армії є навіть перший у світі підрозділ «технологічного спецпризначення» – 14-й окремий полк БпАК, який входить до складу Сил Безпілотних систем з 22 серпня 2023 року.
А тим часом Авдіївський напрямок непомітно перейшов з лютого 2024 року в Покровський, але інтенсивність боїв не зменшилася.
У жовтні 2024 року 47-а бригада була переведена на Курський напрямок, де вона взяла участь у Курській операції Сил оборони України, яка розпочалася 6 серпня 2024 року. Сьогодні ми знаємо, яке там було пекло та яку мужність та героїзм проявляли українські вояки в боях. Дуже великими були втрати особового складу як загиблими, так і пораненими, тож бойовому медику роботи вистачало. «Лелека» рятувала побратимів, пробираючись через мінні поля, не звертаючи уваги на ворожі обстріли та атаки безпілотників.
Побратим Роман, «Банкір», розповів: «Щоразу, коли відвозили й забирали хлопців із «бойових», «Лелека» також їхала. Сиділа попереду й жартувала, щоб не було в авто напруженої тиші». «Олена була безстрашною і завжди нас надихала. Одного разу вона з водієм привезли нас на позицію, а самі від’їхали. Нас накрило вогнем. «Лелека» сказала водію відігнати машину, а сама пробігла до нас 1,5 км, аби дізнатися, чи все гаразд. Насварила, що не відповідали по рації – ми під час обстрілу не встигли її забрати в укриття».
Це підтверджує і «Наум»: «Лелека була надзвичайно діловою і глибоко розуміла медичні питання. Крім того, підтримувала побратимів психологічно, розуміла, як ніхто інший, і знаходила підхід до кожного. Вона свідомо обирала службу в «червоній зоні».
Подруга Олени Юлія Швед згадує: «Один із випадків, коли вона написала, що в неї сьогодні другий день народження. Вони були на бойовому завданні, якщо не помиляюся, це було під Покровськом і був приліт КАБа. Її врятував шолом. І вона потім цей шолом із цим уламком КАБу відправила мені. Ми його потім розіграли на благодійному аукціоні, і з цих коштів багато чого було придбано для її підрозділу. Відпустками Олена майже ніколи не користувалась, вона завжди казала, що має бути тут, зі своїми побратимами».
«Дантес» згадує: «Під час евакуації поранених на Курщині «Лелека» отримала поранення та знову повернулася до своїх обовʼязків. Про свій перевід розповідала нам часто, бо хотіла робити те, що в неї виходило найкраще – рятувати людей. Однак її врятувати нікому не вдалося. В неділю ввечері, виконуючи бойове завдання, вона загинула. Загинула з честю, рятуючи життя інших, даючи приклад для кожного з нас та не осоромившись, як дехто з чоловіків. Це дуже велика втрата для нас, бо кожен знав її як відважну жінку, яка завжди готова вбивати ворогів та рятувати своїх!
Прикривай нас з неба, «Лелеко», а ми в обовʼязку завершити справу до кінця!».
Бойовий медик Олена Єрьоменко загинула на Сумському напрямку 29 червня 2025 року. Перебуваючи на бойовому завданні, під час атаки ворожого FPV дрона, закривши своїм тілом побратимів.
«Лелека» наполягала, щоб вона, як медик, їздила на кожну ротацію бійців на позиціях. Командир взводу БпЛА Олександр, «Наум», називає цей день «клятим». На ротацію в пікапі поїхала Олена і ще четверо наших. На в’їзді в населений пункт тут є яма з багнюкою, де ми скидаємо швидкість, аби проїхати і щоб машину не занесло. І саме там, ймовірно, у засідці була ворожа «фпівішка». Вона вдарила у правий бік авто, саме на передньому сидінні була Олена, яка отримала важкі уламкові поранення. Водій був поранений, Олена прикрила його собою від удару. Екіпаж доповів про влучання, організували евакуацію. «Лелека» ще 10 хвилин була жива, їй надали допомогу, але…».
Одним із перших, хто написав про загибель Олени Єрьоменко, був уродженець Запорізької області Анатолій Валерійович Штефан, «Штірліц» – український військовий, блогер, журналіст, полковник ЗСУ. Він написав:«Медикиня Олена Єрьоменко безстрашно рятувала життя побратимів під обстрілами, першою приходила на допомогу пораненим. Цього разу віддала найцінніше – життя, власне життя, щоб інші могли жити. Олена була із Запоріжжя. Служила на передовій, де кожен день був випробуванням, і до останнього залишалася вірною військовій присязі».
Протягом трьох років війни Олена побувала на різних напрямках: Запорізькому, Авдіївському, Покровському, Курському та Сумському.
Вона була єдиною в своєму підрозділі, хто мав знання й навички для надання медичної допомоги в умовах бойових дій. Її руки неодноразово рятували життя побратимів, а її добре серце – ще й життя тварин, яких вона евакуювала з-під обстрілів. Волонтер, мати, дружина, подруга, боєць. Її хоробрості, витримки, натхнення вистачало на всіх, хто в цей час знаходився біля неї.
«Вона давала фору багатьом чоловікам в плані мужності, рішучості й алгоритмів прийняття рішень. Досвід у цьому допомагав і взагалі в неї був такий характер. Вона – сталева жінка. Надзвичайно сильна духом, відважна й смілива».
«Олена – справжня жінка-воїн. Попри те, що вона служить у війську, максимально викладалась, щоб бути корисною для держави як медикиня, на передовій докоряла собі, що робить недостатньо. Це в той час, коли велика частина населення в нас взагалі відсторонена від війни».
Очільниця Руху VOLONTERKA спільноти жінок України з бойовим досвідом Катерина Приймак говорить про свою посестру «Лелеку», що вона свідомо зробила свій вибір і закрила собою побратима.
Олена була щирою, світлою та безмежно доброю людиною. Вона залишалася сильною навіть у найважчі моменти, знаходила сили підтримати інших і творити – писала вірші, глибокі, емоційні, правдиві. Їх вона зберігала у своєму щоденнику, який починала словами: «Ти завжди встигнеш зробити все для всіх, тільки не для себе».
Ці слова стали символом її життя – сповненого жертовності, добра й безмежної любові до людей та України. Навіки в строю! Честь!
Юлія Швед, подруга Олени, згадує, що 2 липня об 11:09 їй написав повідомлення один із побратимів Олени та повідомив про її загибель. Наступного дня до Запоріжжя приїхав цивільний чоловік загиблої, Іван, з яким вона служила в одному підрозділі. 4 липня тіло загиблої Олени Єрьоменко привезли «На Щиті» до Запоріжжя. Цього ж дня було проведено процедуру опізнання загиблої.
Восьмого липня траурна колона везла Олену Єрьоменко від моргу через усе місто на острів Хортиця, де відбулося відспівування та прощання з Героїнею з військовими почестями, у присутності рідних, побратимів, друзів та земляків.
Дев’ятого липня Іван з Юлією повезли тіло загиблої на кремацію до міста Одеси. За заповітом Олени, її прах розвіяли над її улюбленим місцем, островом Хортиця, 11 липня.
12 липня 2025 року похоронну урну з-під праху Олени Єрьоменко поховали на військовому цвинтарі Святого Миколая, який знаходиться в Запорізькій області поблизу Запоріжжя. Розташований між селом Хортиця, селищем Високогірне Запорізького району та місцевістю Верхня Хортиця, Запоріжжя.
Вічна Світла Пам’ять та Царство Небесне Героїні.
ТИ ПАМ’ЯТАЙ, НАРОДЕ МІЙ, ТИХ, ХТО ВМИРАВ ЗА УКРАЇНУ!
За особливу мужність і самовіддані дії, виявлені в захисті суверенітету та територіальної цілісності України старшого солдата Олену Єрьоменко нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
Друзі! Рідні Олени Єрьоменко направили електронну петицію на офіційне інтернет представництво Президента України з проханням присвоїти почесне звання Героя України (посмертно) молодшому сержанту Єрьоменко Олені Валентинівні.
Просимо вас, ваших рідних і друзів підтримати цю петицію: https://petition.president.gov.ua/petition/250230?fbclid=IwQ0xDSwMAGFRleHRuA2FlbQIxMQABHoAg2pnOlXVVl_MsjTBR0q-YpHHdDh9tozgjpSBkk2zIdz1eEoeZvwYwDsP2_aem_aZ1Y0AWk8IzI2JyYEJsDuA
Микола ЄРЕМЕНКО, кандидат історичних наук, Бельгія – Україна, 20.09.2025р.
