Біль відчуваєш, коли події, яким ти співчуваєш здалеку, перерізає твоє життя. Те, що моє місто відокремили від мене, я відчула не відразу, з часом. У той перший день вторгнення, навіть почувши від подруги о Новій Каховці про ранній обстріл військової частини неподалік міста – а коли вона мені дзвонила, а ракети летіли над її будинком… уявити собі це я не могла. Не могла уявити й навіть коли наступного дня до мене приїхала родина друзів, які встигли вибратися з Нової Каховки за декілька хвилин перед тим, як до міста зайшла колона російських танків…
А ще за декілька днів до 24 лютого 2022 року ця родина готувалась презентувати календар до дня народження нашої Нової Каховки. Місту, збудованому поруч Каховської ГЕС, виповнювалося 70 років.
Та календар вийшов. І це не просто якісна дизайнерська работа – це підсумок десятиліть роботи з дослідження та відновлення архітектурної та мистецької спадщини нашого міста. Тетяна Євсєєва – засновниця та керівниця Новокаховського товариства охорони культурної спадщини. Вона і вся родина Євсеєвих, архітектори та проєктувальники за фахом, об’єднавши довкола себе завзяте і здебільшого молоде товариство волонтерів, роки поспіль вивчали, систематизували, відновлювали та популяризували архітектурне та мистецьке обличчя нашої Нової Каховки. І саме цей процес поступового проясніння – яке воно, насправді, наше місто – відображений на цих календарях. Ми, ковокаховчани, їх купуємо, даючи змогу авторам – Тетяні та Єлізаветі Євсеєвим – додруковувати наклад, даруємо один одному, збираємо у колекції. Нашим військовим – даруємо. Живемо за цими календарями, милуючись нашим містом.
Нашим… Воно стала ще більше нашим, коли ми зрозуміли, як створене наше місто, чому воно таке, що всі ми, новокаховчани, виросли із таким собі ретро–образом у серці, часто не розуміючи недолугу, не зручну забудову інших міст. Не в змозі забути тепло та людяність нашого міста, його неповторність. Є в ньому довгі роки прихований код національного самовідчуття. Це орнаменти на будинках, виконані за ескізами художника-бойчукіста Григорія Овксентійовича Довженка (1899-1980). Створені руками художника «кам’яні вишиванки» стали брендом завдяки роботі над їх фізичним відродженням та поверненням із небуття, із довгого нашого незнання. Бо – чи повірите ви мені? – та навчаючись у новокаховській середній школі №1, ми й гадки не мали ані про авторів оздоблення нашого міста, ані про архітекторів, ані про художників, які долучилися до створення справжнього Палацу новокаховської кільтури. Вся ця інформація, наочна та науково-популярно подана – у цих календарях.
Створені до нових 2019, 2020, 2021, 2022, 2023, 2024 років, вони стали непересічними експонатами мистецького заходу «Окупована спадщина. Втрачений ювілей Нової Каховки», який у нашому художньому музеї організувала Ольга Дворна, старший науковий співробітник ЗОХМ.
У своїй палкій промові Ольга Василівна навела кількість втрат української культури, яку руйнує, краде та нищить російська окупаційна влада, із болем констатуючи, що цифри не остаточні…
Присутні ж мали можливість відчути атмосферу Нової Каховки – на виставці представлені графічні та олійні роботи Григорія Олександровича Соколенка, першого директора Запорізького обласного художнього музею. Замальовки та пейзажі молодого на той час художника, слухача Ризької Академії мистецтв, мене повертають додому, до наших затишних новокаховских вулиць та парку над Дніпром. Я ніби ходжу по місту та дихаю вільним, втраченим на дотик та подих повітрям…
Кожен присутній на заході – а втрата зв’язку із рідними Бердянськом, Гуляйполем, Василівкою, Юрківкою – відгукнулась у промовах та спогадах учасників заходу, відчув неймовірну цінність того, що у нас вкрадено, та необхідність знати, вивчати, цінувати, осмислювати. Повертати собі своє.
Подій під час заходу, творчих зв’язків між Новою Казовкою та Запоріжжям так багато, що матимемо продовження, плануємо також екскурсії.
Тож, далі буде.
Інеса АТАМАНЧУК, фото Миколи БАРИШЕВА та https://discover.ua/
