“Ой у лузі червона калина похилилася”: історія гімну Українських Січових Стрільців

Нова хвиля популярності гімну Українських Січових Стрільців почалася 27 лютого. Тоді соліст гурту “Бумбокс” Андрій Хливнюк, який став зі зброєю в руках на захист України, вступивши до тероборони, наспівав пісню у центрі Києва, на Софійській площі.

Потім це виконання зареміксив The Kiffness, популярний музикант із Південної Африки.

Далі – понеслося. І “Ой у лузі…” прозвучало вже у виконанні легендарних Pink Floyd. Ролик набрав на каналі гурту понад 7 млн переглядів лише за 5 днів.

Як створювали цю пісню, як вона стала народною і чому відгукується нам навіть через сотню років – пояснює Оксана Кузьменко, яка досліджує стрілецькі пісні з 1991 року.

Вона – докторка філологічних наук, провідна наукова співробітниця відділу соціальної антропології Інституту народознавства Національної академії наук України, авторка найбільш повного академічного збірника “Стрілецькі пісні” (2005). Далі – пряма мова експертки.

***

Історія пісні “Ой, у лузі…” дуже цікава.

Початок цієї пісні було використано у виставі за трагедією Василя Пачовського “Сонце руїни” (1911), яку поставили на сцені львівського театру товариства “Руська Бесіда” 1912 року.

1913 року режисером театру був відомий поет Степан Чарнецький. Він відчув, що вистава про історію боротьби за становлення державності (там йшлося про гетьмана Дорошенка. – Ред.) потребує більш відповідної пісні. Тому замінив пісню “Гей, не дивуйтесь, добрії люди”, яку у виставі виконував хор війська, на текст, що мав зачин “Ой, у лузі червона калина”.

У своїх спогадах Чарнецький писав, що мелодію до нового варіанту він підбирав сам, оранжування здійснив диригент театру Михайло Коссак. Музикознавці вважають, що Чарнецький опирався на мотив народної пісні. Василь Витвицький, який багато досліджував саме мелодику стрілецьких пісень, був схильний вважати, що Чарнецький запозичив мотив з родинно-побутової пісні “Ой зацвіла червона калина над криницею”.

Вистава, в якій основний зміст стосувався побудови української державності, мала величезний успіх у багатьох великих містах Галичини і Буковини. Війна відчувалася у повітрі.  Театр був одним з майданчиків, який допомагав поширювати патріотичні заклики. Сьогодні ми б порівняли його вплив на людей із соцмережами та сторінками фейсбуку.

Чарнецький згадував, що вистава підкорила “все Поділля”. Наприклад, у червні 1914 року, за два місяці до війни, цю п’єсу зіграли на окружному з’їзді товариства “Січ”. Без сумніву, український професійний театр відіграв виняткову роль у популяризації майбутнього стрілецького гімну “Ой, у лузі…”.

З вибухом Першої світової війни почав формуватися легіон Українських Січових Стрільців, зголосилося 10 000 добровольців, але австрійська влада дозволила тільки 2500 осіб. Серед них був Григорій Трух, командир чоти УСС (взводу. – Ред.), талановитий розвідник, поет, автор кількох стрілецьких пісень. Наспів пісні він почув від пана Іваницького, службовця української каси у Стрию, який був на згаданій виставі.

Натхненний змістом зачину пісні “Ой, у лузі червона калина” Трух додав інші строфи про битву з московським військом:

Марширують наші добровольці на крівавий лан,

Визволяти наших українців з московських кайдан.

А ми наших братів-українців визволимо,

А ми нашу славну Україну, гей-гей, розвеселимо!

Гей у полі ярої пшенички золотистий лан,

Розпочали стрільці українські з москалями тан.

А ми тую ярую пшеничку ізберемо,

А ми нашу славну Україну, гей-гей, розвеселимо!

Як повіє буйнесенький вітер з широких степів,

То прославить по всій Україні Січових стрільців.

А ми тую червону калину збережемо,

А ми нашу славну Україну, гей-гей, розвеселимо!

Відтак, пісня колективно оформилася і стала по-справжньому народною. Вона і сьогодні здобула широку популярність через актуальну мету – визвольного бою проти російського агресора, що поетично передає мотив-метафора “визволяти українців з московських кайдан”.

Поетика тексту проста, але глибоко традиційна і символічна. Передовсім, образ червоної калини, що у фольклорі зіставляється із дівчиною, а Україну також асоціюють із жіночим образом. Тому вираз “калину підіймемо” – це трансформована ідея державності, яку слід підняти з попелу і розбудувати.

1916 року Іван Боберський, співорганізатор Головної Боєвої управи УСС, писав, що тоді пісня “Ой у лузі….” рівноважила своєю вірою в майбутнє всі інші пісні, які були сумними. Таке її народне прийняття сприяло тому, що пісня стала гімном січового стрілецтва.

Уперше тексті і мелодія пісні без вказівки на автора були опубліковані у збірничку від Союзу Визволення України “Сім пісень для вояків”, який вийшов у Відні 1915 року.

Не було жодної історичної праці, в якій колишні січові стрільці у спогадах не згадували про “Ой у лузі…”.

Осип Думін (сотник УСС. – Ред.) писав, що пісня гомоніла найширше і нею проводжали туди, де вирішувалася доля України. Невдовзі з цією піснею йшли у бій українські галицькі стрільці (УГА).

У міжвоєнний період до популяризації пісні долучилися культурні діячі. У 1930-і роки було створено багато музичних обробок для чоловічих та мішаних хорів. Відомо, що Олександр Кошиць, Філарет Колесса, Анатоль Вахнянин, Ярослав Ярославенко та багато інших працювали над аранжуванням мелодії “Ой у лузі…” Це був один із дієвих способів підтримувати актуальність пісні, яку в Галичині виконували члени товариства “Просвіта”, учасники концертних програм до шевченківських днів, селяни та інтелігенція.

Тільки з початком 1990-х, у перші роки Незалежності України гімн УСС зазвучав з новою силою і потугою. Текст пісні знову почали друкувати у низці збірничків стрілецької пісенності (Михайла Крищука, Ігоря Калинця та інших), у назву яких часто ставили саме перший рядок з “Ой у лузі червона калина”.

Стрілецька пісня увійшла до громадських обрядів. Один з найбільш типових – обряд насипання чи відновлення стрілецьких могил-курганів.

Сьогодні вона звучить у школах, урядових закладах на свято Незалежності. На Івано-Франківщині, до прикладу, “Ой у лузі…” співають навіть на освячення хреста на Водохреща. Коли ж пісня входить у календарну обрядовість, то це свідчення її особливої життєздатності й тяглості, оскільки обряд є частиною національної культури, яка забезпечує буття і розвиток громади, формує громадянське суспільство й націю.

У наші дні визвольної війни ми бачимо відродження гімну УСС у час нової боротьби з ворогом, у яком пророчо гримлять рядки “А ми тую стрілецькую славу збережем…!”.