Нинішнє нищення українського села не перше в історії примусового наведення порядків від російської навали. Вона мала різні назви. Та більшовизм та радянська ідеологія має у нинішній Росії своє подовження. Працюючи в гуманітарному центрі, чую розповіді від жителів Запорізької області від людей, яким вже нема на що й озирнутися – ані будинку не лишилося, ані корови. Люди плачуть, згадуючи свої села – Мирне, Багате, Трудове, Полтавка,..].
Поговорили із старшою подругою Любою Носік, вона із Полтавки. І вона пам’ятає розповіді селян та батьків, як людям доводилося самими нищити свої плодові дерева. І у моїх трудящих та мовчазних дідів були хіба що десяток вишень край городу. Та й усе. Тож, історичний екскурс від Зої Жук має і підгрунтя. І нинішнє страшне продовження.
“Одна з тих страшних речей, якими ламали українців за совєтів – податок на дерева і кущі та масова примусова вирубка садів.
Їх було кілька: 1929-го, 1939-го, 1948-го і останній 1953-го, буквально перед самою смертю Сталіна.
В деяких селах люди самі вирубували дерева і кущі, бо не мали чим платити [за несплату карали]. В інших – це робили показово бригади “буксірів” і червоноармійців.
Скасували його в 1954 р.
Те, який вплив мав цей аспект геноциду на українську культуру – важко оцінити. Про це детально мають говорити як історики, так і ботаніки. Але якщо коротко: було знищено десятки старовинних сортів яблук, груш, слив, жерделів і морелів [старі різновиди абрикос], смородини, вишень, черешень, малини, суниці, бросквини (старовинна назва персиків). От ви куштували коли-небуть дулі? Не ті, що з маком, а я маю на увазі різновид дрібних ранніх літніх груш, дуже запашних і солодких, він був поширений на території Речі Посполитої із XVI ст. (і аж до ХIХ не мав конкурентів). Деякі культури – чишкун, айва, старовинні сорти горіхів, вишнево-черешневі гібриди, персики – просто зникли, часом навіть назви не лишилося… Декому здавалося, що фізаліс –це нова культура. А виявляється, його масово вирощували в кін. 19 ст. і називали ліхтарником.)
…А разом із тим усим – зникли рецепти солодощів і домашніх наливок.
І навіть слова – зникли.
От ви знали, що первісно означало слово “смаколик”? На Фастівщині, в районі с. Яхнів і с. Мала Половецька ще з царських часів – від скасування кріпацтва і до першого податку на садки, тобто майже три покоління – селяни вирощували на продаж для Києва масово фрукти і ягоди. Кожна сім’я мала свою спеціалізацію – смородина, малина, аґрус… або яблука, або вишні. А “смаколик” – це цукати, виготовлені за принципом сухого київського варення.
…
До дерев ставилися з благоговінням. Зрубати? Гріх. Кожне вимерзле чи поламане бурею дерево – оплакували. Кожне весняне саджання – свято і символічний акт “я живу, я росту, я вірю в майбутнє… і коли навіть я помру, дерева – залишаться”.
Вважається, що відновити шкоду завдану цими сталінськими указами і втамувати “фруктовий голод” вдалося в 1969 р. Та втрачені сорти й культивари, природні гібриди… вони втрачені навіки. Зупинка селекції та розвитку на три десятиліття – це втрачений час. І головне, що зцілить душевний біль тих, хто пам’ятав з дитинства, як поторочі в чорному з червоними зірками вирубували щойнорозквітлі садки? Такі рани зціляє тільки Бог. Такі гріхи прощає тільки Бог.
Наш обов’язок – пам’ятати.
Фото Івана Панченка
,
