Однією з тем конференції «Антидот: Культура й мистецтво у прифронтових регіонах» стала розмова про травмочутливе мистецтво та пошуки простору взаєморозуміння.
Темами панелі, яку модерувала керівниця проєкту Art Therapy Force, стали зокрема інструменти «дозволеного» у культурі прифронтових регіонів; мистецькі методи переосмислення сьогодення як спосіб суспільної терапії; створення простору безпечного діалогу.
Запорізькою представницею на цій панелі стала Катерина Тарасова, викладачка вишу, громадська діячка, засновниця меморіального простору «Алея спогадів». Вона об’єднує містян довкола створення зони пам’яті у парку, названого ім’ям її загиблого чоловіка, юриста та правозахисника Дениса Тарасова. Це щемливе місце, якому рідні загиблих на російсько-українській війні героїв висадили дерева, створили місце для спогадів… І ця важлива робота залишається принаймні поза увагою місцевої влади… Між тим активна позиція жінок, об’єднаних практичною роботою, сприяє душевному відновленню.
Про мистецьку складову переосмислення сьогодення мав виступ онлайн художній керівник «Театру Ветеранів» і військовослужбовець Максим Курочкін.
Театр ветеранів – це спільний проєкт «ТРО Медіа» та «Театру Драматургів», що має на меті залучити ветеранів, незалежно від їхнього досвіду у творчій сфері, до театральної діяльності. Однією з цілей є терапія, яка допомагає ветеранам адаптуватися до цивільного життя через театр, через мистецтво.
Такою терапією для ветеранів стає творчість, здатність висловитися. Ця спільна робота має терапевтичний ефект, а також збагачує бібліотеку театральних п’єс сучасною драматургією.
“Люди – неповторні, – вважає Максим Курочкін. – Особливо – наші люди, які пройшли стільки випробувань… Українці пережили революції [Майдан згадуємо як вражаючі неруктворні події в декораціях боротьби, – авт.]. А нині – переживають війну, і не всі переживуть…”
Тому театральний діяч, драматург надважливою вважає задачу збереження спогадів про пережиті події, створених саме учасниками, наразі – ветеранами.
Наразі в роботі біля 20-ти творів, деякі вже стали п’єсами, деякі – успішними виставами.
Запоріжжя мало можливість побачити на сцені театру VIE виставу «Баланс» в межах фестивалю «Дім А́ктора. Дихання». Авторка Аліна Сарнацька, ветеранка війни, а нині журналістка й психологиня розповіла свою історію й “пройшла шлях від молодого драматурга до професіонала фактично за три місяці”, – говорить Максим Курочкін.
“Не існує формату навчання для ветеранів, крім того, що вони зроблять, що вони самі вміють. Для нас нема правильних чи непровильних тем. Не існує зразку. І ми не терапія.
Але написання п’єси – це колосальний фактор відновлення, – ділився досвідом співпраці з ветеранами драматург. – Щоб були почутими, треба ділитися не емоцію, а власною неповторністю. І так ми вибудовуємо фундамент для нової української драматургії”.
Дуже цікавою для роздумів та самоосвіти присутніх, стала теза драматурга про те, що не вперше в історії людства східна тиранія намагається знищити недосконалу демократію. І згадка про те, що найвідомішими нині драматургами минулого були колишні воїни: “Ветераном був Есхіл, ветерани й інші драматурги. Театр і тоді існував, щоб прожити тогочасні драми, відрефлексувати пережите…”
Так, Есхіл був ветераном Греко-перських воєн, брав участь у битві при Марафоні та Саламіні, і цей військовий досвід значною мірою вплинув на його творчість, зокрема на трагедію «Перси».
“Нас не вчили писати коротко і точно – нас вчили багатослівності та емоціям. Але важливо не лише фіксувати власні почуття, а й викликати ці емоції у читача. Це дві різні задачі, які ми іноді плутаємо, – додає Максим. – Зараз ми вже маємо під 20 п’єс, Але ж зрозумійте, що це в цифрах не вимірюється. За великим рахунком, нам потрібні люди, яка пояснять Україну світові”.
Інеса АТАМАНЧУК, фото авторки
