16 вересня – День пам’яті журналістів, започаткований у 2007 році за ініціативи Національної спілки журналістів України. Цього року минає 25 років від загибелі Георгія Гонгадзе – журналіста, постать якого назавжди стала символом боротьби за свободу слова в Україні.
По всій Україні відбулися заходи вшанування пам’яті журналістів, які віддали своє життя за свободу і незалежність України.
За підтвердженими даними НСЖУ та Міжнародної федерації журналістів, станом на п’яте вересня 2025 року російські окупанти вбили щонайменше 130 медійників. Серед них наш біль – двоє запорізьких журналістів – Олег Шемчук і Олег Якунін.
Хвилиною мовчання пам’ять українських медійників вшанували присутні на події 16 вересня у Центрі журналістської солідарності Запоріжжя.
Згадали мелітопольську журналістку Ірину Левченко, яка перебуває у російському полоні. Ірина, яку багато хто знає у Запоріжжі, народилася саме 16 вересня, наразі Запорізька спілка намагається тримати зв’язок, знати про її долю. Секретар Запорізької обласної організації НСЖУ Валентина Манжура закликала згадати колегу, подумки передати Ірині нашу підтримку.
Розпочинаючи захід, голова Запорізької обласної організації НСЖУ Наталя Кузьменко представила цю щемну зустріч саме як прояв солідарності: “Ми пам’ятаємо наших колег, які боролися за правду, за гідність, за те, щоб люди у всьому світі знали правду про війну, що відбувається…”
До цієї дати чекали на гостю – до ЦЖС запросили пані Олену, маму загиблого Олега Шемчука.
Олег – онук журналіста-розслідувача Валерія Полюшка.
У 2012-2017 роках Олег навчався у Запорізькій політехніці за омріяною спеціальністю «журналістика». До початку повномасштабного вторгнення він став справжнім журналістом-розслідувачем: працював у проєкті «Наші гроші. Запоріжжя», співпрацював із ГО «Запорізький центр розслідувань», а також до 2022 року – із розслідувальним медіа «Запорізький проєкт розслідувань». Але з початку повномасштабного вторгнення, у квітні 2022 року, добровільно приєднався до 53-ї окремої механізованої бригади ЗСУ. Служив кулеметником на Донецькому напрямку.
15 вересня 2022 року Олег пропав без вісті під час виконання бойового завдання на Бахмутському напрямку, поблизу селища Зайцеве Донецької області. Мама востаннє чула його дев’ятого вересня. Більш ніж півтора роки потому рідні та друзі намагалися дізнатися про його долю. Втім, 3 квітня 2024 року Олега було визнано загиблим. Дата 15 вересня 2022 року й стала днем загибелі Олега Шемчука. Вже минуло три роки… Олег навіки лишився 28-річним.
Напередодні повномасштабного російського вторгнення Олег написав книгу – збірку фантастичних оповідань, шукав можливості видати… Про його мрію рідні дізналися вже по його заибелі. І ось, книга Олега Шемчука «7 днів на Білому Світі» цього літа побачила світ у запорізькому видавництві «Статус».
“Олег рано почав читати та писати… – задумливо згадуючи сина, розповідала пані Олена. Та сказала, що перші спроби щось розповісти на папері Олег зробив ще на початку навчання у школі. – Про цю книгу він мені сказав тільки тоді, коли пішов на війну…. До того, у листопаді 2021-го він виклав її на сайті, остаточного вигляду текст набув у січні 2022-го”.
До видання книги долучився і Центр журналістської солідарності Запоріжжя, перерахувавши мамі Олега кошти, зібрані на благодійному аукціоні «Рука підтримки», який відбувся у День журналіста, 6 червня. Як сказала Олена Шемчук, за зібрані журналістами гроші вдалося до тиражу додати ще десять екземплярів книги сина.
Зараз надруковано 60 примірників книги. Та друзі й рідні, а також журналістська спільнота тримаються надії, що наклад вдасться доповнити.
Учасники події долучаються до можливості прочитати подаровані книги та до її популяризації.
“Я вважаю, що мама зробила велике діло, видавши цю книжку, – впевнений ветеран війни, журналіст Олександр Верьовкін. – І ми можемо вважати, що Олег з нами зараз, у вигляді цієї книги: він передає свої думки, свої відчуття, і значить, – він живий. Журналіст може залишити по собі своє слово… І це слово може жити віками…”
А поет та журналіст Полян Пилип-Юрик прочитав власний переклад – «Він не вернувся із бою» Володимира Висоцького, і відчуття, що “наче вітер багаття згасив, коли він не вернувся із бою…” охопило усіх присутніх.
Прозвучали й авторські пісні журналіста, заслуженого діяча естрадного мистецтва, співця і композитора Анатолія Сердюка.
Експозицію, на якій представлені медійники нашого краю, які долучилися до війська, воїни та ветерани-журналісти, а також наш біль – наші втрати – представила, розповідаючи про кожного, Валентина Манжура.
Виставка доступна для перегляду у Запорізькому Центрі журналістського спротиву.
Інеса АТАМАНЧУК, фото авторки та з відкритих джерел
