Селище Малокатеринівка Кушугумської громади Запорізької області розташоване зовсім близько від лінії зіткнення. Тому російські військові «дістають» до цього населеного пункту майже з усіх видів озброєння – не лише ракетами чи шахедами, але й з артилерійських систем.
Нещодавно «МИГ» побував у Малокатеринівці, щоб дізнатися, як місцеві мешканці вже третій рік поспіль долають виклики війни.
Майже третина мешканців виїхала
За словами старости Малокатеринівки Людмили Волик, до початку повномасштабної війни в селищі проживало 3100 людей, але після вторгнення ворога на територію Запорізької області, коли фронт почав стрімко наближатися, багато селян, переважно сімей з дітьми, виїхало у більш безпечні регіони. Десь через півроку люди почали повертатися. Проте зараз, коли обстріли почастішали, дехто знову їде із селища.
На сьогодні у Малокатеринівці проживає десь 2300 мешканців. З них понад 150 вимушених переселенців, зокрема 33 дитини.
– Хтось з них оселився у знайомих чи родичів, – каже пані Людмила. – Інших розмістили у будинках, де власники тимчасово не живуть. Усім намагалися надати безкоштовне житло, принаймні на перший час. Ті, хто бажав більш комфортних умов, потім орендували домівки.
Найбільш вразливі категорії селян, і в першу чергу переселенці, регулярно отримують гуманітарну допомогу. Так, благодійний фонд «Посмішка ЮА» двічі на місяць привозив продуктові набори. Інші благодійники надали тим, хто потребував, постільну білизну, розкладачки, одіяла тощо.
Також вже другий рік поспіль надається допомога до опалювального сезону. У більшості жителів селища будинки облаштовані газовими котлами. Але багато хто задля економії зараз переходить на твердопаливні котли. Цього року «Освітня фундація «Потенціал», яка співпрацює з французькою неурядовою організацією Acted, частково забезпечила дровами 76 родин – кожному безкоштовно надали по п’ять кубометрів.
Отримують допомогу й постраждалі від ворожих обстрілів, зокрема з відновлення пошкоджених будинків. А таких у селищі чимало.
Першими на допомогу постраждалим прийшли місцеві мешканці…
Малокатеринівку обстрілюють майже з самого початку повномасштабної війни.
Вперше росіяни здійснили артобстріл по домівках мирного населення селища 17 квітня 2022 року.
22 липня того ж року ввечері випустили близько 20 снарядів з реактивної системи залпового вогню «Град». На щастя, більшість з них впали лише поблизу Малокатеринівки та у річку Дніпро.
15 січня 2023 року знову обстріляли селище та ще 16 населених пунктів області.
Вночі 3 липня окупанти завдали три ракетних удари із застосуванням С-300 по Кушугумській громаді. Снаряди поцілили у приватний сектор Кушугума та Малокатеринівки.
Але найбільш потужними та руйнівними було два удари по селищу.
10 травня 2023 року о десятій вечора російські окупанти здійснили масований обстріл Малокатеринівки касетними снарядами. Внаслідок атаки повністю зруйновано чотири будинки. Загалом пошкоджень зазнали 167 домівок, з яких десять непридатні для проживання. Постраждало вісім людей, зокрема троє працівників швидкої допомоги.
– Власники зруйнованих будинків отримали житлові сертифікати, які підтверджують гарантії держави профінансувати придбання нової оселі, – каже Людмила Волик, – але самих грошей ще не отримали. Тому досі мешкають або у родичів, або орендують житло.
Ще більш трагічні події трапилися 20 серпня 2024 року.
О 17.40 ворог поцілив артилерійським снарядом калібру 152 мм по дитячому кафе, внаслідок чого чотири дитини отримали поранення — три хлопчики да дівчинка. На жаль, одного з постраждалих, 14-річного юнака, врятувати не вдалося. Двоє поранених хлопців, яких у тяжкому стані доправили до лікарні, досі проходять лікування. А попереду ще довготривала реабілітація.
То був не єдиний приліт 20 серпня. Вже вночі, о 23 годині, почався ще один обстріл з РСЗВ.
– Це був суцільний жах – згадує Людмила Волик. – Снаряди сипалися один за одним, домівки горіли, стояв безперервний грім. Ще й два ударних дрони прилетіли. Вибухи булі страшні! На ранок з’ясувалося, що постраждали 66 будинків, два зруйновані вщент, відновленню не підлягають. Одна жіночка, на жаль, від жаху через ці обстріли померла від розриву серця.
За словами старости, першими на допомогу тим, хто найбільш постраждав і залишився зовсім без даху над головою, прийшлі самі жителі селища. Загалом зібрали та передали їм майже 90 тисяч гривень.
Металеві ворота прошило осколками, мов папір…
Домівка мешканки селища Світлани Бондаренко теж постраждала від обстрілів, якими росіяни накрили Малокатеринівку 20 серпня.
Прямуючі до її оселі, я бачила ще багато понівечених будинків. Особливо запам’ятався один, майже повністю зруйнований. Мені розповіли, що тут мешкала пенсіонерка Галина Петрівна. В її оселю ворог поцілив ще у травні 2023 року. Жінку придавило стіною, що впала, дуже травмувало руку. Згодом від поранення вона майже вилікувалася, а ось від пережитого жаху так і не оговталася і менш ніж через рік померла.
Будинок, точніше те, що від нього залишилося, так і стоїть, як моторошне нагадування про звірячу жорстокість російських нелюдів: провалений дах, знесені віконні рами, згорілі меблі. І через дірку в стіні літньої кухні помітна дивом уціліла купка чистих тарілок, якими вже ніхто ніколи не скористається.
На будинку пані Світлани теж залишилися сліди від обстрілу, хоча більшу частину пошкоджень вже ліквідували. Однак зовнішні стіни всі посічені осколками, а металеві ворота нагадують решето.
— Мені ще пощастило, бо снаряд розірвався не у хаті, а на відстані десь восьми метрів від неї, – каже власниця оселі.
– Проте ударна хвиля була дуже потужною, зірвала частково шифер з покрівлі, вибила вікна. Численними осколками побило стіни, а металеві ворота прошило, мов папір.
За словами Світлани Бондаренко, їй дуже допомогла громада – односельці майже відразу замінили зірваний шифер. Потім приїхали представники міжнародної організації «Данська Рада по ділам біженців», зафіксували пошкодження і частково відшкодувала збитки. Це допомогло встановити вікна. Інші закордонні благодійники виділили ще майже 11 тисяч гривень на відновлення.
Реконструкція водогону: чи буде вдосталь води?
Нестача якісної питної води у селищі – давня проблема, яка загострюється кожного літа. Воду поставляє «Облводоканал» по водогону, який проходить спочатку через Балабине, Кушугум та безліч дачних ділянок. До Малокатеринівки, особливо з початком поливного сезону, вода вже майже не доходить. Проблема ще більш загострилася після того, як росіяни підірвали Каховську ГЕС, що призвело до зникнення Каховського водосховища, з якого качали воду для поливу городів.
До війни поруч із селищем протікала річка Конка і впритул підходив берег Каховського водосховища. Найбільше цінувалися будинки саме поруч із річкою. Багато тамтешніх мешканців мали свої човни і були завзятими рибалками.
Сьогодні тут ані краплі води, а колишнє русло Конки повністю поросло високою травою, івняком та іншими рослинами. Серед цього трав’яного моря і зараз можна побачити покинуті занедбані човни, які немов продовжують плисти у невідомому напрямку.
Річку вже не відновити, водосховище напевно теж. А ось поліпшити водопостачання, як запевняють в «Облводоканалі», цілком можливо.
– Для цього роблять нову ділянку водогону замість старого і зношеного, – розповідає Людмила Волик. – Як запевняють в «Облводоканалі», нова труба більшого діаметру і буде пропускати більші обсяги води. Тож сподіваємося, що багаторічна проблема з водопостачанням вирішиться.
Крім того, у селищі, за словами старости, пробили нову свердловину глибиною 120 метрів, і буде споруджено бювет, яким безкоштовно зможуть користуватися всі мешканці.
Найбільше багатство – це люди
У вересні 2023 року в Малокатеринівці було відкрито Алею пам’яті загиблим на фронті мешканцям селища. На той час їх було дванадцять, за рік стало вже п’ятнадцять.
– Кожна смерть – це розрив душі і серця, – каже Людмила Волик. – Усі ці хлопці зростали в нас на очах, ходили до школи, де я раніше працювала завучем. Вони найкращі, пішли боронити нашу землю від ворога. Дуже важко дізнаватися про їх загибель… Алея пам’яти для нас усіх тепер святе місце. На свята люди перш за все йдуть сюди, щоб вшанувати пам’ять загиблих героїв.
Меморіал облаштували спільними зусиллями мешканців селища. Пізніше разом з жінками полеглих героїв Ольгою Череватою, Вікторією Гринь, Оленою Лісяк встановили капличку і вази із майстерно зробленими металевими трояндами під кожним портретом героя.
Тож, пропри все, селище живе, адаптуючись до нових складних умов війни. А трагічні події ще більш згуртовують людей та роблять їх стійкішими. У Малокатеринівці працюють магазини, ринок, дитсадок та школа, є фермери, які продовжують вирощувати хліб.
Сама Людмила Волик, яка очолює Малокатеринівський старостинський округ, народилася і виросла в цьому селищі. Після навчання у Бердянському виші повернулася додому. Тут все життя працювала, створила сім’ю, виростила дітей (син, до речі, є офіцером поліції Кушугумської громади) і не збирається нікуди їхати. Коли розповідає про своїх односельців, не стримує сліз.
– Найбільше наше багатство – це люди. Вони в нас чудові, – підкреслює пані Людмила. – Коли трапляється біда, одразу відгукуються, навіть просити не треба. Допомагають усім, чим можуть, – діляться останнім, донатять. З такою підтримкою усе можна подолати.
Світлана ШКАРУПА,
фото авторки та з архіву Людмили Волик
