Спочатку була тиша. Тиша, якої мелітопольські родини ветеранів не чули довго. Ні в евакуаціях, ні під час обстрілів, ні в ланцюжку тимчасових квартир. У цій тиші Етносела почалося найважливіше: люди знову почали дихати.
Два тижневі ретрити, організовані командою Реабілітаційного простору «Блокпост», стали тим місцем, де родини вперше дозволили собі бути вразливими. Тут дорослі прокидалися на руханку, діти бігали босоніж між майстерками, а вечорами всі збиралися разом, щоб говорити, сміятися, мовчати, коли треба, і нарешті знімати «броню».
За словами керівника простору «Блокпост» Владислава Мороко, саме почуття безпеки стало ключем:
«Людина відкривається лише тоді, коли знає, що тут її не засудять і не залишать. У цих родин накопичено багато болю, і цьогорічні ретрити показали: говорити про нього можливо» .
Після семи днів у тиші та природі повернення в місто не стало різким обривом атмосфери Етносела — підтримка продовжилась у Запоріжжі. Психологи, юристи, реабілітологи та соціальні працівники супроводжують родини й досі. Разом вони вчаться не жити «на автоматі», а відновлюватися крок за кроком.
Начальник Центру підтримки ветеранів і членів їхніх родин Мелітопольської міськради, ветеран запасу Олександр Зуєв каже:
«Ми повернулися іншими — більш спокійними, більш зібраними, більш впевненими».
Проєкт показав ще одну істину: найглибші зміни народжуються не під час тижневого виїзду, а після — коли поруч є команда, яка не зникає. І сьогодні ця модель готується до масштабування. Адже родини, які пройшли і продовжують проходити через війну, заслуговують не на епізодичні послуги, а на стабільне, людяне середовище, де їх бачать, чують і супроводжують так довго, як потрібно. Паралельно команда «Блокпосту» планує присвятити увагу, зокрема темам залежностей, соціальної ізоляції, проблем житла та брак поінформованості ветеранів щодо доступних послуг.
Ініціатива реалізована ГО «Лабораторія військово-політичних досліджень та реконструкції» за сприяння ПРООН в Україні та фінансової підтримки Уряду Данії.
Фото: РП «Блокпост»
