Роботами з утримання Центрального міського парку «Дубовий гай» у Запоріжжі сьогодні керує заступник начальника КП «Титан» Петро Чекер. Він приїхав до нас із Маріуполя, і на цю посаду заступив відносно нещодавно – 5 квітня. Його попередня посада – голова Кальміуської райдержадміністрації Маріупольської міськради. До цього керував у своєму місті КП «Зеленбуд» та був директором департаменту ЖКГ.
– У нашому місті була добра традиція, – каже маріуполець. – Ми раз на рік, до Дня міста [25 вересня, – ред.] відкривали або новий парк, або оновлену зелену локацію. Якраз минулого року у моєму Кальміуському районі завершили реконструкцію найбільшого у місті парку Ювілейного… Тепер він також постраждав від російських обстрілів, але не так сильно, як центр міста. Парк «Веселка» у центрі, парк біля драмтеатру і сам театр, площа Свободи та Миру були майже повністю розгромлені. Площу Свободи реконструювали лише два роки тому. На ній було встановлено 25 світлових щогл зі скульптурами голубів миру на верхівках. На крила птахів нанесли орнамент – окремий для кожної області. А завдяки вмонтованим проекторам все це перетворювалося на унікальне лазерне шоу, і вже на самій площі 25 різних проекцій об’єднувалися в єдину Україну. Також тут обладнали найдовший у Європі арочний фонтан, довжиною 32 метри, і теж із підсвічуванням. Взагалі весь простір був інтерактивним… А зараз від усієї цієї казкової краси залишилися лише руїни.
За словами Петра, він місяць перебував під обстрілами в блокадному Маріуполі. Спочатку допомагав переселяти людей з околиць до центру міста, до гуртожитку, де, здавалося, було безпечніше на той момент. Але потім і центр стали безперервно бомбардувати:
– Щодня – ворожі російські літаки над містом. Спочатку ми думали, що найстрашніше – це «гради». Але виявилось, що найстрашніше – це російські літаки, які скидають авіабомби на людей. Тільки від одного такого удару утворюється вирва глибиною щонайменше п’ять метрів і в діаметрі шість метрів. Уявляєте, яка це величезна руйнівна сила! І від неї не сховатись.
Якийсь час Петро Чекер ще залишався у місті та займався волонтерством. Навіть коли втратив свій автомобіль, намагався пішки доставляти до шпиталю солярку для генераторів – скільки в руках вдавалося донести. Але потім зрозумів, що користь від такої допомоги майже нульова. Тому наприкінці березня, коли обстріли ще більше посилилися, виїхав до Запоріжжя. Вже тут допомагав нашим волонтерам, які продовжували возити гуманітарку до Маріуполя, з логістикою та вибором оптимального маршруту, тому що багато вулиць у місті стали не проїзними, з електроопорами, що обрушилися, вирвами від вибухів тощо. А вже 5 квітня цього року розпочав виконання своїх обов’язків на посаді заступника КП Титан у Запоріжжі – на території ЦПКіВ «Дубовий гай». Але вибухи, зруйнований Маріуполь та обличчя переляканих городян, яким він намагався допомогти, ще довго снилися нещодавньому керівнику Кальміуської райдержадміністрації Маріуполя. І тільки нова робота допомогла трохи прийти до тями.
Як зазначає нинішній керівник парку «Дубовий гай», в умовах воєнного стану, коли на законодавчому рівні фінансування жорстко обмежене, головним завданням є збереження того, що вже маєш. Тож масштабну реконструкцію «Дубівки», яка розпочалася минулого року і тривала аж до середини січня нинішнього, довелося поки що відкласти.
Нагадаю, що під час розпочатої у листопаді 2021 року реконструкції, у ЦПКіВ «Дубовий гай» оновили арку центрального входу на вулиці Гліссерній, обладнали дві алеї – з боку входу на Гліссерну та від входу біля Набережної магістралі. Також з’єднали [уклавши плитку] тротуари біля ставка, а з бічних доріжок зняли старий асфальт. З настанням тепла планувалося продовжити роботи, але війна стала на заваді.
– За допомогою спонсорів ми таки знайшли можливість повністю очистити територію біля входу з боку Набережної магістралі від гір асфальту та іншого будівельного сміття,– каже Петро Чекер. – А також розбили тут дві чудові квіткові клумби. Тож і цей вхід тепер тішить око відвідувачів. Крім того, ми провели на території парку вже три суботники, за участю внутрішньо переміщених осіб [вимушених біженців] та запорізьких школярів. Висаджували квіти, прибирали сміття, фарбували лави та урни. Така спільна робота і дітям корисна, і біженцям допомагає психологічно адаптуватися після всіх жахів війни.
