– І я і моя донька маємо інвалідність, – розповідає Наталія, яка разом зі своєю мамою та 17-річною донькою була евакуйована із Сум у Запоріжжі спецрейсом «Проліски» спеціалізованим медичним транспортом у супроводі медичного працівника. – Я живу з пекельним болем, але тягну з операцією, бо мені треба рятувати дочку: вона стоїть у черзі на трансплантацію нирки.
Наталя з родиною пробралася до Сум через гуманітарний коридор на кордоні з РФ з м. Енергодара, який наразі непідконтрольний уряду України. Їхали через територію Росії близько 20 години. Це був найкоротший шлях. Потім йшли пішки щебенем 2 км.
Наталі цей піший перехід видався вічністю, бо через хронічне захворювання ходити їй важко – кожен крок завдає біль. Коли дійшли, вона просто впала без сил.
Добре, що родину зустріли волонтери, які дають притулок людям у шелтері, вони й викликали жінці швидку. Але від госпіталізації Наталя відмовилася. Погодилася тільки на евакуацію спеціалізованим медичним транспортом «Проліски» у Запоріжжі, де її дочка перебуває на медичному обліку, як людина, якої потрібна пересадка нирки. Наступного дня вони вже були евакуйовані до Запоріжжя.
– У мене важка форма цукрового діабету, один палець на нозі вже ампутований, тепер й руйнується стопа, – каже Наталя. – Я ходжу, фактично спираючись на власну кістку, яка вже впирається мені у п’яту. Але я не ляжу на операцію, доки не буде розв’язане питання з лікуванням доньки.
Наталя розповідає, що проблеми зі здоров’ям у її дитини розпочалися від народження. Дівчинка перенесла 13 операцій, а за пів року до повномасштабного вторгнення ворога в Україну потрапила до реанімації, в неї трапилася зупинка серця. Дівчині діагностували ниркову недостатність, обстеживши в медичної установі у Запоріжжі, поставили в чергу на пересадку нирки. Вивели вену для гемодіалізу, а тимчасово прописали таблетки, що очищають кров. І тут почалася велика війна…
– Виїжджали з Енергодару ми з мінімумом речей та з двома валізами ліків – моїх та доньки, які я обклала пляшками з льодом, і все це мені довелося тягнути на собі, – згадує Наталя. – На всіх блокпостах та кордонах росіяни перевіряли у нас документи, телефони та багаж і ще опитували. Щоправда, коли бачили, катетер у нозі у дочки та нашу гору ліків із супровідними документами на них, нас ніде надто довго не затримували. Але перед поїздкою мені довелося видалити в телефоні свій аккаунт у соціальних мережах та додатки «ПриватБанк» та «ДІЯ» – українські додатки та канали заборонені в РФ та на окупованих нею українських територіях.
Співрозмовниця згадує, як одного разу на вулиці рідного міста її зупинив російський патруль. Перевірили її телефон, знайшли листівку на честь Дня незалежності України та почали психологічно тиснути: «Чому ви за Україну? Ми ж вас звільняємо! Чому російський паспорт ще не отримали?». Тоді вона відповідала стримано.
А коли почали ходити будинками, вимагаючи, щоб люди йшли голосувати на незаконно влаштовані в Енергодарі російські вибори, вона різко відповіла, що не голосуватиме, і зачинила двері. Хоча розуміла, що до них знову прийдуть. І невдовзі прийшли. Сім’ї довелося довго сидіти тихесенько, ніби нікого немає вдома – двері відчиняти не стали.
– Поквартирні обшуки у нас взагалі стали нормою життя – у моєї мами був обшук, – розповідає Наталя. – А того, хто намагається в Енергодарі зловити сигнал українського мобільного оператора, можуть затримати та навіть заарештувати. Ми не виїжджали раніше лише тому, що я пів року сильно хворіла – з ліжка не вставала. Але все ж таки зважилися. Далі тягти вже не було куди. З доставкою до Енергодару ліків, які нам із мирної території України передавали знайомі, ставало все складніше. Для того, щоб мені отримувати безплатно інсулін і мати рецепт на необхідні ліки для доньки, нам потрібно було отримати російські паспорти. А ми не хотіли. Ми своє майбутнє з Росією не пов’язуємо.
Та й обстежитися й лікуватися в Енергодарі, за словами співрозмовниці, тепер практично неможливо – лікарі роз’їхалися: фахівців, які потрібні їй та дочці, там зараз немає. А гуманітарний коридор до Запоріжжя, де вони могли б проходити лікування, давно закритий. Та й діяв він лише з дозволу росіян, які могли три дні не пропускати машини на мирну територію України. Влітку-2022 люди похилого віку, не дочекавшись своєї черги, помирали прямо в цьому гуманітарному коридорі – в автомобілях на дорозі.
Наталя розповіла, як її літня знайома побачив мертвих людей на узбіччі, повернулася додому, не ризикнувши очікувати своїй черзі.
До того ж донька жінки перейшла вже до 11 класу і продовжувала навчання онлайн в українській школі, а на непідконтрольній Україні території це заборонено.
– Це було небезпечно: в Енергодарі вимагають, щоби діти ходили до школи, де тепер викладають за російською програмою, – розповідає Наталя. – А сім’ям, чиї діти цього не роблять, загрожують депортацією. Людина з українським паспортом, яка все ще не отримала російський, у нових «господарів» міста тепер викликає підозру. Тому питання про виїзд у нас давно дозріло. На щастя, родичі допомогли нам коштами на дорогу до Сум.
Але із Сум Наталі з мамою та дочкою ще треба було дістатися до Запоріжжя, де дочка Наталії перебуває на медичному обліку. А на це не було ні сили, ні коштів.
– Дякую волонтерам, що дали нам прихисток у шелтері у Сумах: нагодували, дали переночувати та надали психологічну підтримку – в них навіть для цього спеціальний песик є: ось він на фото, – згадує Наталя, дивлячись на знімок. – Ці волонтери й підказали нам, що «Проліска» пропонує безплатну евакуацію спеціалізованим медичним транспортом в супроводі медпрацівника. Ми, звісно, зраділи такій можливості.
Медпрацівники, які нас супроводжували, були дуже уважними. Перев’язали мені ногу, прибравши гній. Я й сама це все давно вмію. Але коли ти вже не маєш сил, то ти просто щасливий, що в цей момент про тебе хтось дбає і робить це професійно. Доньки виміряли тиск, сатурацію, пульс. По дорозі вони постійно цікавилися нашим самопочуттям, робили необхідні зупинки. Після всього, що ми пережили, така турбота – це просто до сліз! Я пам’ятатиму цих хлопців завжди! Дякую «Пролісці», що надає людям таку допомогу! Я буду молитися за вас!
Гуманітарна місія “Проліска” продовжить допомагати цей сім’ї вимушених переселенців.
Також продовжуються й спеціалізовані евакуаційні рейси для вразливих категорій населення. Протягом серпня наша команда організувала 22 евакуаційні рейси медичним транспортом у супроводі медичного працівника з прифронтових зон до більш безпечних територій України, а з початку року відбулись вже 63 таких рейси.
Усі перевезені знаходяться в безпеці та продовжують отримувати необхідне лікування. Всі перевезення «Проліска» здійснює за підтримки Гуманітарного фонду для України (UHF) Управління ООН з координації гуманітарних справ / OCHA Ukraine. Всі рейси Гуманітарної місії «Проліска» для пасажирів БЕЗПЛАТНІ!
Якщо вам або вашим рідним потрібна евакуація спеціалізованим медичним транспортом у супроводі медичного працівника, звертайтесь на гарячі лінії “Проліски”: +380 93 202 22 32; +380 96 404 10 34.
