… У повітрі лунає голос морського прибою, крики мартинів. Крісло бажань, Рибачок, Сантехнік Вася, Дачники, Жаба… Багато людей… Враження, що ти перенісся у мирні часи і знаходишся на Приморській площі в улюбленому Бердянську.
Нині, на жаль, наш улюблений курорт тимчасово окупований. А тут, у Запоріжжі вимушені переселенці разом із місцевими мешканцями відзначали День міста. І не тільки у Запоріжжі, а й у Києві, і у Львові.
Потужний емоційний захід на честь Дня міста організували громадська організація «Міць Азова» та Бердянська міська військова адміністрація за підтримки міжнародних партнерів.
Нагадати людям про окуповані міста
“Цей захід – не про святкування. Святкувати ми будемо Перемогу. Головна мета події – нагадати людям, що є окуповані міста, бо останнім часом це, на жаль, забувається,
– каже, очільниця Бердянської міської військової адміністрації Вікторія Галіціна. – По-друге, це про об’єднання людей. Подивіться: тут не тільки бердянці, а й ті, хто відпочивали в нашому місті. А головне – це спільна робота влади і громадських організацій”.
Ініціатором проведення Дня Бердянська в такому форматі виступила громадська організація «Міць Азова», створена рік тому. Очолює її запоріжанка Ольга Попенко. Так сталося, що від початку повномасштабного вторгнення вона багато спілкувалася саме з переселенцями із Бердянська, людьми різних професій, переймалася їх проблемами, оцінила їхню стійкість. Так і виникла ГО «Міць Азова».
“Ідея відзначити День міста виникла рік тому, і організації нашій тільки рік, – розповідає пані Ольга. – Ми розуміємо, як боляче бути відірваними від дому, де у багатьох залишилися рідні і близькі, і подумали, що треба бути голосом. І для тих людей, хто залишилися там, і для тих, хто зараз у Запоріжжі, в інших куточках України і за кордоном. Ми хочемо нагадати, що Бердянськ, бердянські містечка й села – це Україна, і ми про них пам’ятаємо”.
Коли ми разом, ми незламні
Бердянськ – таке близьке і рідне… Тому досить швидко склалася команда небайдужих, які звернулися до підприємців, компаній і розповідали про свою ідею. Були продумані усі дрібниці, і люди захотіли бути причетними до події, громадським активістам ніхто не відмовив. У результаті з’явився проєкт відзначення Дня Бердянська в трьох містах, який активісти презентували всюди, де їх могли почути.
“І нас почули міжнародні партнери з USAID і підтримали наш проєкт, – говорить пані Ольга. – Це своєрідний кредит довіри, бо наша організація дуже молода, але вони відгукнулися на нашу ініціативу”.
Протягом дня на майданчику перед Незламним хабом люди фотографувалися коло макетів знакових для міста, веселих пам’ятників, вишивали серце Бердянська, збирали з конструкторів бердянські маяки, відшукували на мапі міста свої залишені домівки і ставили на них позначки, писали листівки друзям, рідним і знайомим (до речі, Укрпошта випустила на честь Бердянська поштову марку).
За словами пані Вікторії Галіціної, з Бердянська виїхало орієнтовно 50-60 тисяч людей. У Запоріжжі їх перебуває 12-15 тисяч, дуже багато у Львівській, Іванофранківській, Дніпропетровській областях. Чимало їх і у Києві. “Ми орієнтувалися на бердянців, які релокували свій бізнес. Наші активні підприємці відкрили кав’ярні – один у Києві, інший – у Львові, і вони надали згоду провести там, на своїх локаціях, такий самий захід”.
З Києвом та Львовом було організовано телеміст з прямим включеннями з тамтешніх локацій. А в нашому Незламному хабі також відбулися дискусія щодо релокації бердянців до Запоріжжя, вікторини на знання історії Бердянська, нагородження військових.
“Ми хотіли показати, що ми всі об’єднані. Це день єднання бердянців, які не можуть бути поруч, але вони всі дуже люблять своє місто, – каже пані Ольга Попенко. – Єднання – воно не тільки про Бердянськ. Ми хочемо сказати, що влада, бізнес, громадськість можуть бути разом. Що ми, українці, – єдині. І ми хочемо усім, хто нас бачить і чує, надіслати посил: давайте будемо разом, і нас ніхто не подолає”.
Дім – це не стіни. А серце й душа
Бердянськ – сонце, море, пісочок, розваги. Нам цього не вистачає. А психологиня і волонтерка Тетяна Іларіонова розповідала про гостру тугу за Домом:
“Я багато працюю з діточками, і фактично кожну бесіду можна описати двома словами: “Хочу додому”. Вони так хочуть повернутися, бути зі своїми друзями, у рідному місті… Спілкуюся телефоном і з бердянцями, які за кордоном. Вони теж дуже скучають і переживають. Заспокоюю, розказую, що ми обов’язково повернемося”.
“Ми обов’язково повернемо те, що наше, – впевнена Ольга Попенко. – Повернемо людей, повернемо свої домівки. Бо рідна домівка – то не стіни. То серце й душа, там наше коріння, наші спогади”.
…На рибальській сітці висіли листівочки з теплими словами, бажаннями і побажаннями – собі і тим, хто далеко.
- “Перемоги!”
- “Хай вільний Бердянськ об’єднає людей”
- “Хочу повернутися у 2025 році”
- “Люблю і чекаю зустрічі»”
- “Скоро побачимось, люди!”
- “Повернутися в Україну”
- “Мужності і витримки тобі, Бердянськ! Зустрінемося!”
Ганна ЧУПРИНА,
фото авторки
