Минулорічний ювіляр Григорій Савич Сковорода повчав, нічому не навчаючи, істин, не засвоєних нами …чи всі триста років від його народження.Чому не засвоєних? Власний досвід та обставини сучасного життя знов доводить, що базових наук – філософії, латини, ми були позбавлені у школі. На тому стоїть хиткий набір оцінок шкільного атестату. А недоосвіта дає взнаки, дозволяючи забивати у лакуни недознань будь-що. Як-от, музичну лободу, не аналізуючи, кому це вигідно – недомузикою займати те, що мало бути зайняте європейськими мовами, філософією життя. Вдала спроба замінити сурогат знань базовими поняттями була здійснена останніми вихідними червня у театрі-лабораторії VIE.
З перфомансу народилась вистава
Другу прем’єру нинішнього воєнного сезону, виставу ELECTROСКОВОРОДА, краще назвати музично-філософським дійством.
“ELECTRO – тому, що ми захоплюємося сучасною електронною музикою, а Сковорода – тому що ми всі сковородинці. І ми, і ви”, – сказала, представляючи подію актриса Ольга Донік.
Проєкт мав початок наприкінці минулого року, коли театр, об’єднавши зусилля із центральною міською бібліотекою, створив перфоманс: читали тексти Григорія Сковороди під електронну музику.
“І зрозуміли, що нам це страшенно подобається… – згадувала перед виставою 24 червня Ольга. – Ми працювали більше ніж півроку, створюючи всесвіт Григорія Сковороди, переносячи його у сучасність, або навпаки самі мандруючи… Щоб знайти наше коріння та зрозуміти, чому ми саме такі”.
Щоб слово Сковороди – “надзвичайно ясне, надзвичайно влучне, що якнайкраще відповідає на ті складні питання, які кожен ставить собі сьогодні”, – та його дивний світ представити сценічно, були запрошені запорізькі мисткіні. Ескізи костюмів розробила Єва Алвор. Побачивши авторське вбрання акторів, я відразу згадала творчу опору нашу – Марію Примаченко, Поліну Райко. Глибокий та яскравий малюнок перетікає, продовжуючись стилістично, образно. А відсутність персонажів на одязі повністю виправдана їхньою наявністю всередині.
На сцені: Андрій Лятуринський, Анастасія Гусліста, Артем Ушаков, Ксенія Бойченко, Ростислав Анасійчук, Павло на псевдо cendrura – за музичним пультом.
“Цього бажає нам Григорій, син Сави Сковорода”
Кожен вихід спонукав занотовувати, щоб відкрити сковородинські тексти [щастя, що за кожною цитатою можна зазирнути до Інтернету].
Ксенія Бойченко м’яко та жіночно провела слухачів за текстом трактату «Вступні двері до християнської добронравності»: “Хвала ж блаженному Богові, що потрібне зробив неважким, а важке непотрібним. Немає нічого солодшого для людини й нічого потрібнішого, як щастя”.
“Цього бажає нам Григорій, син Сави Сковорода”, – за цим побажанням, за цією наукою, варто було відкрити текст, щоб дізнатися: “Безодні гріхів суперечить щиросердечність, плодами якої є: доброзичливість, незлобність, прихильність, лагідність, щирість, благонадійність, безпечність, задоволеність. Хто має таку душу, той житиме в мирі, милосерді й веселості”.
Артем Ушаков та Ксенія Гусліста розмовляли «…про премудрість»:“Сестриця люба, чи інакше звешся ти? Ти мати стрункості, а також доброти,. Скажи своє ім’я, назви мені сама. Без тебе за дурну ми й думку будем мать…”.
“Мудрість. Їй сто імен. …У росіян є безтолковщина”.
“Безтолковщина! Безтолковщина!” – лунає під електромузику голос Анастасії. Після вистави я спитала у актриси, як вона спромоглася на такий переконливий тембр голосу. “Працювала на цим два місяці”, – скромно сказала Настя.
Тож, Григорій Сковорода знав чи передбачив наші часи. А, може, вони завжди були такими?
Читає Ростислав Анасійчук: “Бомба небезпечна не чавуном, а порохом і здатністю того пороху горіти”.
Вторить Артем Ушаков: “Бог вділив усіх грунтами – це пропасти може теж.
Жереб мій із бідняками, але з мудрістю без меж”.
Анастасія Гусліста:
“Чистий можеш буть собою,
То нащо тобі броня
І шолом над головою?
Не потрібна та війна”.
Та сподіваємось усі разом:
“Бомб се місто не боїться,
Ні підступності, ні стріл.
Хитрих мін не застрашиться,
Ні пожежі, ані стрільб.
Непорочність – ось де діамант,
А невинність – ось священний град.
Там побувай і там почий.
СМЕРТЬ ВОРОГАМ! Слава Україні!
СМЕРТЬ ВОРОГАМ! Слава Україні
СМЕРТЬ ВОРОГАМ! Слава Україні!”
Павло Неброєв читає вірш De Libertate:
“Що є свобода? Добро в ній якеє?
Кажуть, неначе воно золотеє?
Ні ж бо, не злотне: зрівнявши все злото,
Проти свободи воно лиш болото”.
Григорій Савич посміхається
Авансцена. Сидять вп’ятьох: Артем Ушаков, Анастасія Гусліста, Андрій Лятуринський, Ростислав Анасійчук, Ксенія Бойченко – та розмірковують про любов. У непреривному відеомеппінгу [накладення тривимірних проекцій на фізичні об’єкти сцени] з’являється посмішка Сковороди на купюрі…
Анастасія: “Найбільш солодким та приємним у світі Сковорода вважав любов”.
Артем: “Та розмежовував любов тіл та любов вічних душ…”
Ксенія: “Одного разу Сковорода закохався… Однак в останній момент втік прямо з-під вінця, обравши особисту свободу”
Андрій: “Істинною Сковорода вважав лише духовну любов. Любов не може бути … істинною, міцною і вічною, якщо породжується тлінними речами. Вічна і міцна любов виникає із спорідненості вічних душ…”
Ростислав, іронічно: “та визнає, що життя з втратою статевого потягу перетворюється на комедію, яку почали люди… Та цей… демон ніколи не спить”.
Не марнувати “щасливий час життя”
Кількість істин на музично-філософське дійство склало у мене 20 аркушів чернетки для тексту та десяток закладок на панелі ноутбуку із посиланнями на оцифровані книги, освітні сайти, лекції непересічних вчених…
Прокинулась я для цього пошуку саме на виставі ELECTROСКОВОРОДА.
Так наочно, музично, акцентовано цитатно, пластично, тонко еротично, яскраво – був презентований Григорій Сковорода – неймовірно сучасний містик та філософ. Знавець людської душі та природи життя.
“Всякому місту – звичай і права,
Всяка тримає свій ум голова;
Всякому серцю – любов і тепло,
Всякеє горло свій смак віднайшло.
Я ж у полоні нав’язливих дум:
Лише одне непокоїть мій ум”…
“Ми тебе зовсім марнуєм,
О щасливий час життя!”
«Сковородинки»
Пошиттям костюмів, створенням аплікацій займалася чудова Олена Ізотова. Побачивши ескізи, вона сказала: це буду шити тільки я! І зробила їх сама, власноруч.
Сучасну хореографію реалізовала Євгенія Царегородцева. “Впродовж двох місяців актори засвоювали нові принципи пластичного існування на сцені”, – каже Ольга Донік.
“Все можна знімати, фільмувати, викладати у соцмережі”, – такий дозвіл можна почути не в кожному закладі культури нашого міста. Тож, присутні змімкували й сцену, й себе. А дитина, мавпуючи події на сцені, танцювала разом із акторами і вкладала свої долоньки до відеомеппінгів.
Інеса АТАМАНЧУК. фото Миколи БАРИШЕВА
Здійснено за підтримки Асоціації «Незалежні регіональні видавці України» в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією партнерів,
