Міністр спорту Запорізької області – так, напівжартома, називають колеги заслуженого працівника фізичної культури та спорту України Володимира ЛОБАНОВА, котрий у лютому відзначає свій 75-літній ювілей.
Стрімкий злет кар’єри цієї людини розпочався у грудні 1976 року, коли в Палаці культури і техніки «Титан» проходила обласна звітно-виборна конференція ДСТ «Спартак».
Завідуючий відділом культури та спорту облпрофради Едуард Гудзь рекомендував на посаду голови обласної ради спартаківського спорттовариства молодого, перспективного організатора фізкультурно-спортивного руху Володимира Лобанова, який встиг себе зарекомендувати з найкращого боку на посаді голови спортклубу «Запорожець» автозаводу «Комунар».
Новообраний голова облради «Спартак» досить швидко увійшов у курс справ, перш за все, завдяки тому, що ніколи не вихвалявся вищою освітою і тими знаннями, що отримав у Київському інституті фізкультури, а прислухався до порад ветеранів, а вони багато що могли підказати.
Лічені місяці знадобилися Лобанову, щоб його енергією перейнялися керівники спартаківських колективів фізкультури, голови галузевих обкомів профспілок, а через кілька років про запорізьку обласну організацію вже з повагою відгукувалися і в Українській, і в Центральній Радах ДСТ «Спартак».
Невдовзі розкрився господарський талант енергійного керівника. Він узяв під свій контроль зведення прибудови до спартаківського залу важкої атлетики, і вже в 1979 році обласна рада спорттовариства справляла новосілля у п’ятиповерховому будинку, де розташувався й перший у обласному центрі спортивний готель.
Там розміщалися й команди, що приїздили до Запоріжжя на змагання, і місцеві спортсмени під час учбово-тренувальних зборів.
На узбережжі Азовського моря був збудований спортивно-оздоровчий табір, що починався зі звичайнісіньких наметів.
Головне ж – він не уявляв подальшого життя без колективів фізкультури, в яких спорт став нормою життя.
До речі, якщо раніше запорізькі спартаківці пишалися переважно розмахом масового фізкультурного руху, то з приходом на керівну посаду Лобанова, вони стали гучно заявляти про себе й у спорті вищих досягнень.
У 80-х роках профспілкові спортивні товариства країни були об’єднані у Всесоюзне добровільне фізкультурно-спортивне товариство профспілок, і, коли на Запорізькій установчій конференції обговорювалася кандидатура голови обласної організації, делегати цього зібрання висунули саме Володимира Лобанова, хоча він був наймолодшим серед керівників рад спортивних товариств.
Коли ж стався розпад СРСР, і спортивна галузь, як і всі інші, переживала глибоку кризу – штучне утворення почало розвалюватися, як картковий будиночок.
Першим на Запоріжжі відродилося спартаківське товариство, біля керма якого знову став Володимир Євгенович.
Він навіть деякий час на громадських засадах очолював Українську раду «Спартака». Коли ж вона, нарешті, відродила свої осередки в інших регіонах, Лобанову пропонувалося переїхати до столиці.
Але він уже не міг покинути те, чому присвятив понад 15 років свого життя. Бо за цей час славу однієї з кращих в Україні набула спартаківська СДЮШОР з плавання!
Саме за часів Володимира Лобанова, як голови товариства «Спартак», Запоріжжя по кількості учасників від однієї школи досягли найкращого показника серед усіх шкіл колишнього Радянського Союзу та України!
Нагадаємо, у 1996 році в XXVI Олімпійських іграх в Атланті брали участь четверо запорізьких майстрів з плавання – Світлана Бондаренко (4 місце, брас 100 метрів), Денис Силантьєв (6 місце, батерфляй 200 м), Ростіслав Сванідзе (16 місце, естафета вільним стилем 4 по 100 м), Наталя Золотухіна (20 місце, батерфляй 100 м).
Через чотири роки, у Сіднеї на XXVII Олімпійських іграх, представництво плавців запорізького «Спартака» було ще більшим: Денис Силантьєв (2 місце, батерфляй 200 м), Володимир Николайчук (11 місце, естафета комбінована 4 по 100 метрів), Ростіслав Сванідзе (12 місце, естафета вільний стиль 4 по 100 метрів), Ольга Мукомол (14 місце, вільний стиль 50 м), Олена Грицюк (16 місце, естафета комбінована 4 по 100 метрів), Світлана Бондаренко (23 місце, брас 100 метрів).
Ще три спартаківця в далекій Австралії гідно представили товариство, місто, область, Україну на головних спортивних змаганнях планети: Олег Михайлов – кульова стрільба (16 місце, вправа МВ-6), Людмила Лусникова (дзюдо, вагова категорія 48 кг, 5 місце), Давид Манукян (греко-римська боротьба, вагова категорія 72 кг, 4 місце).
За підсумками виступу на Сіднейській Олімпіаді, запорізькі спортсмени посіли друге місце серед областей України після міста Києва в загальному заліку.
На сімох Олімпіадах поспіль запоріжці були представлені в збірній команді України:
XXVI, 1996 рік, Атланта – 4 учасника
XXVII, 2000 рік, Сідней – 9 учасників
XXVIII, 2004 рік, Афіни – 4 учасника
XXIX, 2008 рік, Пекін – 6 учасників
XXX, 2012 рік, Лондон – 2 учасника
XXXI, 2016 рік, Ріо-де-Жанейро – 2 учасника
XXXII, 2021 рік, Токіо – 2 учасника
Тривалий час Володимир Лобанов стояв біля керма управління, яке визначає політику розвитку фізичної культури та спорту в Запорізькій області.
Водночас він очолював регіональне відділення НОК України.
Безумовно, в тому, що протягом майже двох десятиліть рекордна кількість посланців запорізького спорту була представлена у складах олімпійських команд України на головних змаганнях сучасності, є й заслуга героя цієї публікації.
Адже саме він ініціював заснування обласних стипендій для провідних спортсменів області, створення їм відповідних умов як для учбово-тренувального процесу, так і в побуті.
Мабуть, лише за радянських часів спортсмени й тренери отримували таку кількість квартир, як в ті роки, коли він опікувався спортсменами Запорізької області.
І коли на Олімпійських іграх в Сіднеї, Афінах та Пекіні, на яких Володимиру Лобанову пощастило побувати, на честь перемог запорізьких олімпійців здіймався вгору прапор України, його переповнювало відчуття потрібності для суспільства тієї справи, якій він присвятив своє життя.
Звичайно, приємно отримувати вітання й влаштовувати спортивні свята з нагоди успішних виступів земляків на спортивних аренах світу. Але, як прагматична людина, Лобанов звик дбати поро завтрашній день, а точніше – про олімпійський резерв.
Свого часу він доклав зусиль, щоб зберегти мережу дитячо-юнацьких спортивних шкіл, тривалий час доводив перед керівництвом області про необхідність створення в Запоріжжі інтернату спортивного профілю, а коли необхідне рішення було прийняте, не зупинився на досягнутому.
Цей учбово-спортивний заклад існує лише кілька років, але зроблено вже чимало: капітальний ремонт будівель, які були віддані під кузню спортивного резерву, прибудова їдальні, інтернат забезпечений автотранспортом.
Головне ж, тут знаходять притулок і всі умови для розвитку спортивні таланти з різних регіонів області.
Якщо говорити про уподобання ювіляра, то, це, безумовно, спортивні ігри.
По-перше, Володимир Лобанов безмежно закоханий у футбол, отримав спеціалізацію з цього виду спорту в інституті фізкультури. З м’ячем він дружить з дитинства й донині, й треба сказати, що іноді дає фору молодшим за себе аматорам популярної гри.
По-друге, цю свою любов він передав обом синам – Володимиру, який свого часу захищав кольори футбольної команди «Віктор» і футзальної «Дніпроспецсталі», і Кирилу, котрий свого часу добре зарекомендував себе в дублюючому складі «Металурга».
Між іншим, і мати цих хлопців Олена Лобанова теж людина спортивна – фахівець з художньої гімнастики, тривалий час очолювала обласну федерацію з цього виду спорту.
Тож не дивно, що, коли практично без господаря залишилася футбольна ДЮСШ «Торпедо», з ініціативи Лобанова вона набула статусу обласної СДЮШОР.
За його сприяння у багатьох населених пунктах нашої області з’явилися тренувальні поля і майданчики з штучним покриттям.
До речі, про них Володимир Євгенович мріяв ще в минулому столітті, коли очолював обласну федерацію футболу.
Досить делікатне питання – взаємостосунки між облспортуправлінням і клубами з ігрових видів спорту.
Звичайно, тривалий час вони існували виключно за рахунок своїх засновників – провідних підприємств і вузів. Тих років запорізькі баскетболістки, волейболістки, футзалісти, чоловічий і жіночий гандбольні клуби неодноразово ставали переможцями й завойовували призові місця в чемпіонатах України, делегували своїх гравців до національних збірних, одна з яких – жіноча гандбольна – завоювала бронзові нагороди Олімпійських ігор 2004 року в Афінах.
На честь запорізьких ігровиків облспортуправління влаштовувало свята «Віртуози м’яча», на яких обов’язково вшановувалися й фундатори клубів.
Так вже прийнято, що, коли людина досягає такого рубікону, як 75 років, вона обов’язково озирається назад і, перш за все, із вдячністю згадує людей, яких вважає своїми вчителями.
Для Володимира Лобанова такими особистостями були його шкільний викладач фізкультури Віктор Пивоваров, згадуваний вище організатор профспілкового спорту Едуард Гудзь, колишній начальник учбово-спортивного відділу облради ДСТ «Спартак» Михайло Кірсанов, директор Палацу спорту «Спартак» Наум Телесов, відповідальні працівники обласного масштабу Віталій Воловик і Микола Кононенко, які, на жаль, вже пішли в інші світи.
Втім, своїми наставниками Володимир Лобанов вважає й кожного з численних членів обласної Асоціації ветеранів спорту, яка вже багато років плідно функціонує завдяки невичерпній енергії ювіляра.
Продовжує він плідно працювати і на посаді голови обласного товариства «Спартак», спортсмени і ентузіасти якого щиро вдячні йому за турботу і вирішення, за можливості звичайно, різних великих і маленьких питань.
А нам залишається побажати цій небайдужій людині міцного здоров’я, щастя, нових звершень на ниві розвитку фізичної культури та спорту.
Наша довідка
Володимир Євгенійович ЛОБАНОВ народився 9 лютого 1949 року в місті Білопілля Сумської області.
Закінчив Київський державний інститут фізичної культури.
Трудовий шлях:
1972 – 1973 рр. – старший тренер навчально-спортивного відділу Сумського облспорткомітету,
1974 – 1975 рр. – начальник навчально-спортивного відділу колективі фізкультури Запорізького автозаводу «Комунар»,
1975 – 1976 рр. – голова СК «Запорожець» автозаводу «Комунар»,
1976 – 1987 і з 1992 р. – голова Запорізької обласної ради ДСТ «Спартак»,
1987 – 1992 р. – голова Запорізької обласної ради ВДФСТ профспілок,
З 1998 р. по 2012 рік – голова (начальник) комітету з питань фізичної культури та спорту (управління у справах сім’ї, молоді та спорту) Запорізької облдержадміністрації.
З 1989 р. по теперішній час очолює Запорізьку обласну асоціацію ветеранів спорту,
з 2000 по 2023 р. – голова Запорізького обласного відділення НОК України.
У 2000 – 2004 рр. – член виконкому НОК України.
За матеріалами з відкритих джерел
