Немає нічого більш обнадійливого під час смутку і розпачу від жахливих подій воєнного сьогодення, ніж повідомлення про успіхи й досягнення людей, яких знаєш багато років і від серця поважаєш. За несамовиту креативність, шалену працездатність і дієве бажання створити заклад, який є зразком у будь-якій царині. За вміння відшукати променисті ідеї для розвитку, полонити ними оточуючих і зробити втілення цих ідей яскравим процесом, наповенним сенсами і радістю спільної праці.
У лютому-квітні була щаслива побачити кілька таких повідомлень.
- Наказом Міністерства освіти і науки України від 20.02.2025 № 320 комунальний заклад «Малобілозерська спеціалізована естетична школа-інтернат ІІ-ІІІ ступенів «Дивосвіт» Запорізької обласної ради» офіційно визнано Авторським закладом освіти.
- “Дивосвіт” на XIV Міжнародній виставці «Сучасні заклади освіти – 2025» здобув золоту медаль у номінації «Психосоціальне благополуччя учасників освітнього процесу: дієві практики» – сфері, що є надзвичайно важливою в умовах сьогодення
- КЗ “Малобілозерська спеціалізована естетична школа-інтернат ІІ-ІІІ ступенів “Дивосвіт” ЗОР оголошує набір учнів 5-11 класів на 2025/2026 навчальний рік.
За цими скупими офіційними повідомленнями – сходинки шляху “Дивосвіту”, що живе попри війну, перепони і складнощі. Живе в евакуації, але працює і перемагає дитячий і педагогічний колектив під орудою засновниці і директорки цієї авторської школи (тепер уже визнаної офіційно) заслуженого працівника освіти України, кандидата педагогічних наук Яніни Овсієнко.
Як народжувалася Авторська школа Яніни Овсієнко
Нагадаємо для тих, хто нещодавно долучився до нашої читацької авдиторії).
33 роки тому у Малій Білозерці новопризначена директорка Яніна Овсієнко прийняла на руки неповну середню школу № 1. А мріялося про осередок якісної освіти, що відкриє сільським дітям широкі горизонти. Найперше, Яніна Миколаївна реформувала школу в повну середню. І почала думати про спеціалізацію, яку б отримували її випускники.
В середині 1990-х про гранти мало хто знав, не те що писав на них заявки. А Яніна Овсієнко звернулася до фонду “Відродження”, який оцінив перспективу пропозиції і надав 17 тисяч доларів на найнеобхідніше – муфельну піч, комп’ютери, фотокамеру і відеокамеру, витратні матеріали для художньої кераміки і причеп до автомобіля, з яким допоміг тодішній голова Запорізької ОДА Володимир Куратченко.
Знаковим для закладу став 2000 рік, коли школа була реформована у комунальний заклад Запорізької обласної ради, і це відкривало шлях до залучення дітей з усіх регіонів області і не тільки. Потім було обладнання гуртожитків, підбір кваліфікованого і чуйного персоналу. Результати не забарилися. і їх оцінили на міжнародному рівні: 2004 року “Дивосвіт” став членом Асоціації шкіл UNESCO.
Митці з усіх країн – у гості до Південної Таврії
А 2006 року Яніна Миколаївна разом з командою була у Плятеруві Варшавського воєводства, і там у місцевій школі побачила малюнки дітей і дорослих художників, які приїздили туди на мистецькі симпозіуми. Чи Мала Білозерка гірша за Плятерув? Чому не організувати пленер, де на свіжому повітрі поруч працювали б дорослі та юні керамісти і художники? Молодші набували б навичок, а майстри з різних куточків України і з-за кордону надихалися б красою Південної Таврії та обмінювалися би досвідом…
2007 року відбувся перший українсько-польський пленер “Дивосвіт”. Відтоді за допомоги меценатів їх відбулося 14-ть. Гостями й учасниками пленерів стали митці з Польщі, Німеччини, Франції, Індії, Австрії, Словаччини, Білорусі, Казахстану, не кажучи про десятки керамістів з усієї України. До 2022 року лише рік був без пленеру – 2020-й, коли світом панував ковід. І завжди вдавалося зберігати міжнародний статус пленеру, навіть після початку російсько-української війни, окупації частини Донецької і Луганської областей і анексії Криму, коли закордонні митці побоювалися приїздити до Малої Білозерки, яка тоді була на відстані 200 км від лінії бойових дій.
XIV Міжнародний мистецький пленер “Дивосвіт”, який відбувся влітку 2021 року, мав гаслом “Україна – серце Європи”. “МИГ” неодноразово писав, що в усі роки закордонні гості відзначали гостинність дивосвітівців, шляхетність, щедрість, доброту, а також повагу до особистості і відданість свободі. Вони казали, що відчувають себе у Малій Білозерці, як удома. І це не випадково. Бо метою колективу “Дивосвіта” завжди була побудова Європи в Україні. Через розбудову кращого життя у власній оселі з опертям на європейські зразки і цінності. І, зрозуміло, через виховання молодого покоління у тісній співпраці з українськими і європейськими ровесниками.
Світогляд не має обмежуватися околицями Малої Білозерки. Хоч і мальовничими)))
Не перелічити, скільки разів до повномасштабного вторгнення відбувалися обміни учнівськими делегаціями дивосвітівців зі школярами Польщі, Німеччини, Австрії, Франції. Цим контактам не в останню чергу посприяло те, що “Дивосвіт” є членом Асоціації шкіл UNESCO.
“Це почесне звання має і вимірюваний сенс, – розповідала мені кілька років тому Яніна Миколаївна. – Наші школярі беруть участь у міжнародних проєктах, конференціях, роблять презентації. Завдяки цьому їхній світогляд не обмежується околицями Малої Білозерки, хоча й дуже мальовничими”.
У 2018 та 2019 роках у Малій Білозерці відбулися Міжнародні фестивалі обдарованої молоді “КерамДиво” (ще одна інновація Яніни Овсієнко). На них уже школярі ділилися один з одним своїми напрацюваннями й набиралися досвіду у досвідчених запорізьких майстрів.
У другому фестивалі взяли участь четверо педагогів та п’ятеро вихованців з ліцею “Сен-Март-Шавань”, що в Ангулемі (Франція). Бо на той момент директорка ліцею Веронік Деспор була добре знайома і з Яніною Овсієнко, і з “Дивосвітом”.
А за кілька місяців делегація вихованців “Дивосвіту” гостювала в “Сен-Март-Шавань”. Малобілозерські хлопчики й дівчатка опановували не тільки азами створення коміксів, якими славний Ангулем, а й тонкощами пекарської справи)
В роботі поза рідними стінами
…Мала Білозерка тимчасово окупована ще навесні 2022 року… У пам’яті зринають затишні навчальний корпус та гуртожитки, майстерні з гончарною піччю, прекрасний парк садових скульптур, розкішні квітники, атмосфера натхненної творчості… Зараз матеріально-технічна база розграбована і знищена окупантами, символіка спаплюжена, унікальні мистецькі експонати зруйновано та викрадено… Та “Дивосвіт” живе!
У соцмережах протягом трьох років великої війни весь час з’являються пости про перемоги вихованців закладу в учнівських олімпіадах, конкурсах МАН, про здобутки педагогів, презентовані на науково-практичних конференціях та фахових виставках.
З серпня 2024 року “Дивосвіт” є учасником всеукраїнського експерименту Міністерства освіти і науки України за темою “Система розвитку міжнародної співпраці авторської школи “Дивосвіт”.
Коли ж надійшла звістка про офіційне визнання “Дивосвіта” авторським закладом, стало зрозуміло: настав час поспілкуватися з Яніною Миколаївною особисто, хоча б телефоном.
“Усі вони хочуть отримати українську освіту і українські освітні документи, – каже Яніна Миколаївна. – Днями ми оголосили про новий набір на 2025-2026 навчальний рік. Сподіваємося, що з 1 вересня у Запоріжжі зможемо організувати змішане навчання”.
Авторська школа Яніни Овсієнко якнайкраще вписується у концепцію профільної освіти, що реалізується в рамках освітньої реформи.
“Ми якраз в рамках цієї реформи планували стати ліцеєм, де навчаються обдаровані діти з багатьох громад, де є паралелі профільних класів… Але в нинішніх умовах це – перспектива на майбутнє. А зараз навчаємося, волонтеримо, підтримуємо військових на усі свята і в будні. На жаль, є втрати і серед наших випускників… Гинуть кращі…”
Плече друзів з європейських країн
Як член Асоціації шкіл UNESCO, “Дивосвіт” бере участь у численних конкурсах, наукових конференціях, культурних діалогах-обмінах. Зокрема, двічі, у 2023 та 2024 році майже по три тижні вихованців “Дівосвіту” гостинно приймали у німецьких сім’ях у місті Менден та в ошатному, привітному закладі освіти – Herder-Gymnasium.
Це була реабілітаційна програма, організована за підтримки Міністерства закордонних справ України, української та німецької комісії у справах UNESCO та Департаменту освіти і науки Запорізької облдержадміністрації.
“Діти хоч трохи змогли пожити без повітряних тривог, жахливих вибухів, звісток про смерті, сліз, відчаю… Коли вперше приїхали до Німеччини, вони дві доби були якісь заторможені, не посміхалися, я аж злякалася… На День Незалежності у Herder-Gymnasium влаштували ціле українське свято. Німецькі хлопці й дівчата у синьо-жовтих прапорах, а наші ллють сльози. Чому? “Тато воює під цим прапором… Наші батьки усі на фронті…”
Та поступово діти відтанули. Німецькі друзі нас приймали якнайкраще, організували безліч творчих, культурних, спортивних заходів, поїздки до інших німецьких міст. Наші розповідали їм про своє життя, рідних, дякували за допомогу. Німці казали розчулено: “Ми майже нічого не знаємо про вашу війну”. І докладали ще більше зусиль, аби розрадити дивосвітівців.
І потім вони надихалися різноманітністю захоплень один одного, обмінювалися ідеями і досвідом, робили цікаві майстер-класи, демонстрували власні таланти, знайомилися з традиціями та культурою європейської країни.
А ще популяризували українську кухню. Зокрема, готували і пригощали німецьких друзів українським борщем. Я дуже хвилювалася, чи буде наша страва німцям смакувати, і заспокоїлася лише тоді, коли вони вдруге стали просити добавки”.
Тісні контакти вихованці й педагоги “Дивосвіта” підтримують і з закладами інших європейських країн. Зокрема, беруть участь у конкурсі малюнків, організованому австрійською суботньою школою. А нещодавно відбулася онлайн-зустріч з французькими друзями: дивосвітівці долучилися до міжнародного проєкту “Bonne Compagnie”, організованого школою-партнером “Сен-Март-Шавань” (Sainte Marthe-Chavagnes, Франція, м. Ангулем) у рамках програми “Франкофонія-2025”.
“Зустріч мала назву «Міжнародний діалог Україна-Франція: разом за спадщину ЮНЕСКО», і діти спочатку розповідали один одному про міста, внесені до переліку UNESCO. А потім розмова поточилася за життя… Французькі школярі дуже гарно оформили клас, дівчата повдягали віночки, і коли слухали, що ми переживаємо, плакали. Це було так не зрежисовано, щиро, боляче і настільки правдиво, природньо… Діти обмінялися телефонами, месенджерами, і буквально одразу після завершення зустрічі почали писати листи один одному. До речі, чимало наших дітей, які до великої війни їздили до Ангулему на запрошення пані Веронік, після повномасштабного вторгнення поїхали туди з батьками.
І Польща нас запрошує. Там зараз багато людей з тимчасовим прихистком, деякі програми призупинені, але після завершення війни наші очні контакти обов’язково відновляться.
Так що євроінтеграція продовжується. Живемо повноцінним життям, наперекір війні та жахіттям. Здібних, креативних, готових до нових перемог запрошуємо до нашої шкільної родини!”.
Обов’язково повернемося!
Яніна Овсієнко та її команда вірять, що війна скінчиться нашою перемогою, школа “Дивосвіт” повернеться до рідної Малої Білозерки і стане ліцеєм, і приїдуть знову до Південної Таврії і поляки, і німці, і французи, і іспанці, і багато-багато митців з інших країн та усієї нашої України. “МИГ” поділяє цю віру, бо з досвіду переконаний: “Дивосвіт” зупинити неможливо!
Ганна ЧУПРИНА, фото з архіву авторки та зі сторінок “Дивосвіту” у соцмережах
Коментар у тему
Ірина ГРЕСИК, заслужений художник України, голова Запорізької організації Національної спілки художників України у 2002-2024 рр., організаторка Міжнародних пленерів “Хортиця крізь віки”:
До Малої Білозерки я вперше потрапила разом із поляками 2008 року і відтоді частенько брала у них участь. Розвиток “Дивосвіту” як навчального закладу й організатора міжнародних подій відбувався на моїх очах: від досить скромної школи, де найкращим був керамічний цех до потужного закладу з шикарною матеріально-технічною базою, комп’ютерами та іншим устаткуванням, обладнаними гуртожитками, куди не соромно запросити будь-кого. А парку скульптур, де митці залишали роботи дуже високого рівня, могло позаздрити не тільки Запоріжжя.
Найкраща база навчання, патріотичного виховання, мистецтва й оволодіння професією – Яніна Овсієнко дійсно зробила неможливе. Дуже шкода, що усе це зараз на тимчасово окупованій території. Та пані Яніна – дуже енергійний, вимогливий, справедливий керівник, довкола якої гуртуються однодумці. І я щиро сподіваюся, що їм вдасться усе відновити. Бажаю Яніні Миколаївні та її колегам здоров’я, сил і наснаги!”
Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” та Amediastiftelsen в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією партнерів.
