У мистецькому житті Запоріжжя та області багато цікавих подій. Та влітку у Малій Білозерці Василівського району відбувається таке дійство, якого чекаєш з особливим нетерпінням цілий рік.
На базі Малобілозерської естетичної школи-інтернату «Дивосвіт» два-три тижні триває Міжнародний мистецький пленер «Дивосвіт». На якому саме повітря просякнуте доброзичливістю і натхненною творчістю. І де спільна праця керамістів, скульпторів, художників з різних куточків України та їхніх колег із Польщі, Франції, Словаччини, Білорусі, Казахстану, Індії тощо творить потужний мистецький рух, а вихованці школи набувають багатий досвід у спілкуванні зі знаними майстрами.
Тяглість міжнародних пленерів у Малій Білозерці відновлено!
З 7 по 25 червня Міжнародний мистецький пленер «Дивосвіт» відбувся у 14-й раз. Починаючи з 2007 року, він проходив щорічно. А в лютому 2020-го почався коронавірусний карантин…
“У ковідний період, особливо на початку, складно було навіть думати про організацію нашого великого дійства, – розповідає директорка «Дивосвіту», кандидат педагогічних наук, заслужений працівник освіти України Яніна Овсієнко. – Зрештою, в минулому році це виявилося неможливим.
Проте коли в торішньому червні не залунали голоси у майстернях та коло печі, подвір’я нашої школи залишилося порожнім, а парк садових скульптур не поповнився жодною роботою, стало дуже дивно… і зрозуміло, що зупинятися неможливо. В іншому випадку втрачається тяглість і сенс.
Тому ми вирішили, що цього року обов’язково проведемо пленер. Наважилися – і це нам вдалося. Ми уклінно вдячні митцям, нашим друзям, які зголосилися приїхати на XIV Міжнародний мистецький пленер «Дивосвіт»”.
Цього року до Малої Білозерки з’їхалися 23 митця зі Львова, Києва, Запоріжжя, Дніпра, Полтави, Харкова та Ужгорода. Темою пленеру стало гасло: “Україна – серце Європи”.
Приємно, що воно припало до душі і друзям з Польщі та Франції. За словами координаторки пленеру Лесі Матяж, через перепони на кордонах вони не змогли завітати на «Дивосвіт» особисто, але створять свої роботи на цю тему по власних домівках, виставлять на подвір’ях і презентують в онлайн-форматі.
Втім, у пленері таки взяв участь особисто один іноземець – фінансовий директор ПрАТ «Запорізький залізорудний комбінат», словак Альберт Косеги. ЗЗРК усі роки є меценатом «Дивосвіта», бо стратегія компанії, до якої він належить, – підтримувати заклади, де здобувають освіту учні працівників її підприємств.
Три роки тому донька Альберта Косеги Марія взяла участь у дитячому пленері «Керамдиво», який теж проходить у Малій Білозерці. Сам пан Альберт уже кілька років придивлявся до робіт, створених майстрами, й відчував потяг до керамічного мистецтва.
А цього року під керівництвом куратора пленеру, художника-монументаліста, скульптора Олександра Жолудя він власноруч зробив скульптуру. Таким чином пан Альберт підготував подарунок на день народження своєї дружини і сподівається, що це стане для неї приємним сюрпризом.
Зранена, та нескорена
А створені на пленері роботи українських митців за традицією прикрасять парк садових скульптур школи-інтернату [загалом їх у «Дивосвіті» вже близько двохсот]. Вони дивовижні й різноманітні.
Частий гість «Дивосвіту» заслужений художник України В’ячеслав Віньковський з Ужгороду з успіхом активно представляє мистецтво України на вітчизняних і зарубіжних виставках, конкурсах і симпозіумах художньої кераміки. Про його творчість пишуть і дискутують мистецтвознавці, обговорюють колекціонери й шанувальники сучасного мистецтва.
На пленері майстер створив цікаву роботу «Весна перемоги». Їдея до нього прийшла в потязі до Запоріжжя. Стилізований сфінкс з «подряпаним» боком та трьома фігурками-«вершниками» з букетами квітів символізує, на думку митця, стан нинішньої України – зраненої, але нескореної.
Бик-викрадач в модерністському стилі
Скульптори Надія Отряжа з Дніпра та Федір Бушманов з Харкова працювали вдвох над однієї скульптурою «Викрадення Європи».
“Гаслом пленеру була Україна як серце Європи. І ще цього року відзначається 100-річчя конструктивізму. Тому нам здалося доречним звернутися до давньогрецької міфології на сучасному рівні, – розповідає Надія Отряжа. – Пам’ятаєте, як Зевс перекинувся на бика, вкрав дівчину на ймення Європа й пірнув із нею під воду? Цей момент і втілений у скульптурі в конструктивістському стилі – жовтого шару з обрисами дівчини в «обіймах» червоних трикутників – саме такі зображення биків були дуже розповсюджені на наших теренах”.
За словами пані Надії та пана Федора, які на «Дивосвіті» втретє, тут створені пречудові умови для творчих експериментів – не тільки з об’ємом та розміром, а й із кольором.
«Школярка» під металевою хмаринкою
Експериментує у Малій Білозерці і Валентина Бєро [Донецьк-ЛЬвів]. Кілька років тому мисткиня створила скульптуру, присвячену бережливому ставленню до природи у вигляді силуету дівчини у довгій сукні. Вже тоді пані Валентина цікавилася не тільки керамікою, а й металом. Мріючи про поєднання матеріалів, хотіла зробити довгі ніжки дівчини з металу, але тоді не вистачило часу.
В авторському дизайні пані Валентини цей образ повсякчас у розвитку. І цього року у резиденції, що була присвячена скульптурам із солі, зробила ескіз довгоногої учениці. А на «Дивосвіті» на його [ескізу] основі втілила «Школярку», як і задумувала, з керамічним тулубом і металевими ніжками.
“Ця скульптура, мені здається, на своєму місці, бо ж тут навчають дітей, – посміхається Валентина Бєро. – А на додаток зробила ще одну роботу зі старої іржавої пружини, яку знайшла на смітнику, відчистила й пофарбувала у небесно-блакитний колір. Вийшла тремтлива хмаринка, яка уособлює зміни клімату і водночас присвячена темі ресайклінгу [переробка старих матеріалів], що теж наближує нас до Європи”.
Сама пані Валентина своєю творчістю наближує Україну до Європи і не тільки. Вона бере участь у багатьох мистецьких резиденціях, а два роки тому стала першою та єдиною українкою, яка була відібрана членами журі та запрошена на Арт-резиденцію в місто Шигаракі (Японія), де була організована персональна виставка-презентація та Artist Talk.
Душа мандрує в Україну
Лілія Панченко на «Дивосвіті» вперше.
На виставці «Весняний розмай» у Дніпрі викладачка гончарства у «Школі кераміки» познайомилася зі знаним запорізьким майстром Олександром Жолудем й отримала запрошення на наш пленер.
Любов до кераміки пані Лілія успадкувала від батька – ливаря на виробництві керамічного посуду. “Коли мені було чотири роки, тато якось взяв мене з собою на роботу. У процесі відчинив дверцята печі, де випалювалися горщики. Вони були вищі за мене й світилися білим сяйвом! Відтоді я полонена гончарством”.
На пленері пані Лілія створила скульптуру «Прихід нової душі». “Янгол несе душу в наш світ, а оздоблення його одягу – рушник з орнаментами – підкреслює, в якій країні вона має оселитися”.
Художники мають бути чудовими ремісниками
«Янгола України» створив і художник-кераміст, старший викладач кафедри образотворчого мистецтва Національного університету «Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка», Сергій Журавльов. Сергій Олександрович виробляє керамічні скульптури та ужиткові речі у власній майстерні з горном в селі Терешки під Полтавою.
На «Дивосвіті» він уперше, бо раніше терміни проведення пленеру співпадали з іспитами та практиками його студентів. А нині він мав змогу відгукнутися на запрошення свого давнього друга Олександра Жолудя. І був вражений як парком скульптур на території школи-інтернату, так і гарними умовами для роботи.
У Малій Білозерці, крім створення фігури, що оберігає Україну, митець дав кілька захоплюючих майстер-класів, які настільки вразили школярів, що вони почали мріяти про майбутнє студентство у «Полтавській політехніці». Сергій Журавльов гостинно запросив на навчання усіх, хто цікавиться образотворчим мистецтвом і гончарством зокрема.
“Художники декоративно-прикладного мистецтва мають бути чудовими ремісниками, а гончарство – не легка справа, – посміхаючись, попереджує Сергій Журавльов. – Треба спочатку нарубати дрова, викласти піч, приготувати глиняну масу, довести її до робочого стану – і лише тоді зробити мистецьку річ. Але насолода від роботи й кінцевого результату того варта”.
А ще Сергій Журавльов став асистентом в Олександра Жолудя при створенні вогняної скульптури «Той, що греблі рве». Він зі своїм колегою Сергієм Спасьоновим з Решетилівки запропонували трохи змінити конструкцію печі – зробити її з піддувалом.
У кераміці з пальця нічого не висмокчеш
Гончар, заслужений майстер народної творчості Сергій Спасьонов деталізував, що це дозволить застосувати при випалі принцип мартенівської печі. За його словами, в окремих регіонах України, наприклад, на Чернігівщині, традиційні печі без піддувала. Але майстер вважає, що гончарі задля практичності мають використовувати і сучасні знання з фізики.
“У кераміці не можна нічого висмоктати з пальця”, – впевнений Сергій Спасьонов. Майстер є переконаним прихильником ужитковості у творчості, яка здатна перетворити звичайний горщик на витвір мистецтва.
На пленері майстер зробив «Димар» – декоративне навершя для димоходу. Воно виглядає як порцелянова іграшка великих розмірів, але постав його на трубу – і буде працювати!
“Наші пращури завжди декорували побутові речі, ті ж димарі прикрашали півниками, зозулями… Це коли комуняки прийшли, то людям стало не до прикрас”.
Ідею свого витвору пан Спасьонов знайшов у «Енциклопедії української народної архітектури».
Надихає Леся Українка
Сергій Спасьонов також асистував Олександру Жолудю при створенні вогняної скульптури «Той, що греблі рве».
Нагадаємо, що глиняний витвір обгортають скловатою і будують під ним піч. У печі температура протягом кількох годин доводиться до 1100-1200 градусів, і коли розжарену скульптуру починають «роздягати», посипаючи водночас тирсою, – видовище неймовірне.
“Цього року ми ще відзначаємо 150-річчя від дня народження геніальної національної поетеси Лесі Українки, – розповідає автор вогняної скульптури Олександр Жолудь. – Тому я і вирішив створити образ одного з героїв її драми-феєрії «Лісова пісня». [Той, що греблі рве» – представник екстремальних природних сил, виступає в ролі провісника оновлення й відродження світобудови й початку нового циклу – ред.] Вийшов напівлюдина-напівчортяка, шалений і завзятий”.
Твори Лесі Українки навіюють образи і запорізькій майстрині Марті Бережненко. Кілька років тому парк школи прикрасила скульптура «Той, що слухає землю», потім з’явився «Той, хто дивиться в небо». Цього року це «Літаюча голова», що приєдналася до ряду міфологічних стилізацій.
«Кульбабка» – «провісниця» коронавірусу?
І ще про дві роботи, створені майстром виробничого навчання школи-інтернату «Дивосвіт» Оленою Караченцевою, неможливо не згадати.
Одна з них – «Кульбабка», що була представлена на заключній виставці «Дивосвіту-2019», два роки тому полонила вигадливістю та майстерністю авторки. Цьогоріч вона здалася пророцтвом… Голівка квітки з «парашутиками» дуже нагадує зображення… геному корона вірусу.
“Ніяких передчуттів пандемії у мене було, – ніяково посміхається пані Олена. – Я просто хотіла передати в глині летючість цієї красивої української квітки”.
Цього року майстриня створила більш традиційну скульптуру «Україна молода» – веселе усміхнене дівча, яке начебто промовляє: “Усе буде добре!”
Надію на краще майбутнє висловила і директорка Малобілозерської естетичної школи-інтернату «Дивосвіт» Яніна Овсієнко: “Сподіваюся, що пандемію буде подолано, і на наступний XV Міжнародний мистецький пленер «Дивосвіт-2022» до нас знову приїдуть наші добрі друзі з усієї України, Польщі, Франції та інших країн світу!”
Залишається додати, що «Дивовсвіт-2021» не відбувся би без підтримки меценатів:
- голови правління, генерального директора ПрАТ «Запорізький залізорудний комбінат» Дмитра Колєснікова,
- голови правління ТОВ «Михайлівський агропостач» Галини Шаламової,
- керівника селянського [фермерського] господарства «Роза вітрів» Володимира Передерія,
- голови ТОВ «Керамічні маси Донбасу» Віктора Левіта
- генерального директора ТОВ “Керамічні маси Донбасу” Володимира Меленця.
За що організатори та гості щиро їм вдячні.
До зустрічі на XV Міжнародному мистецькому пленері «Дивосвіт-2022»!
Ганна ЧУПРИНА, фото автора і з соцмереж