Цей лист оприлюднив телеграм-канал БердянсЬк Сьогодні. Він адресований… всім нам, мабуть:
«Знаєте, як проходять наші будні? Десь у маленькому куточку, де можна схоронитися від обстрілів. Уявіть собі кімнату 3 на 2 метри. Це, мабуть, ваша кухня. Скільки б ви могли в ній заходитись? А ми тут живемо вже третій місяць, майже зовсім не виходячи на свіже повітря.
Вдень, якщо постаратись та трохи розім‘яти м’язи, походити від ліжка до стола та до ступеньки, то можна десь кроків 290 находити. А фітнес тренери кажуть, треба 7000 кроків мінімум на день. Для мене – це майже місячна норма. Це я так, для розуміння.
В цій кімнаті, але кімнатою це назвати важко, будемо казати – підвал, адже вікон у нас немає, ліжка в два яруси – дихаємо один одному або в ноги, або в потилицю. Трохи міста для стола, та для запасів їжі та води.
Ми живемо вп’ятьох на 6 квадратних метрах. Один зі Львова, інший з Умані, я з Бердянська, є побратими з Херсону, а самий старший серед нас – з Бучі. Самому старшому – 45, наймолодшому нещодавно було 20. А в квітні – рік, як він на війні. І тут не зрозумієш, хто кому подає приклад. Чи той, що з 19 років воює, чи доброволець 45 років з Бучі. Ми пишаємось кожним.
Ми не бачили сонця вже місяць. З того часу як КАБ зруйнував сусідню позицію та загинув весь розрахунок, ми вдень на вулицю не виходимо. За винятком команд «до бою», коли треба прикрити наступ нашої піхоти чи знищити позицію ворога, яку знайшла наша розвідка. Тоді ми розгортаємо нашу зброю та відпрацьовуємо на повну! Але і тоді ми сонця не бачимо, бо не дають нам це зробити порохові гази від зарядів та контрбатарейка від ворога.
Зараз ворог полює на кожного українця на полі бою. Може випустити по тобі касету з «Градів». А тут, де ми, він дуже близько, він підступний та його багато. А у нас наказ – нищити ворога. А ще – повернутись живими.
У вільний час слідкуємо за тим, як живе країна та все більше впевнені вже в тому, що всі, хто хотів воювати, вже тут, на війні. Більше нікого ми тут не чекаємо. Читаємо новини про політиків, за яких соромно, про чиновників, яких вже ненавидиш, про ухилянтів, на яких відверто пох. Читаємо, матюкаємось, та мріємо про відпустку.
До речі, коли поїду у відпустку, не буду читати новини, а буду слідкувати за нашим чатом з побратимами, та буду вести себе акуратно, щоб не захворіти, бо я маю бути здоровим, щоб обов’язково повернутися в свій бліндаж, в якому ми наближаємо Перемогу».
