У Запоріжжі про безпеку праці сьогодні говорять без формальностей.
Тут це не про інструкції на папері — це про життя. І про смерть.
«Люди йдуть на роботу і можуть не повернутися додому. Це біль», — каже головна спеціалістка з психосоціальної підтримки Світлана Семенова.
Саме з цього — не зі статистики і не з нормативів — почалася розмова фахівців Управління інспекційної діяльності у Запорізькій області, які побували в коворкінгу у Запорізькому Центрі журналістської солідарності напередодні Всесвітнього дня охорони праці.
Війна, яка змінила саму логіку безпеки
Ще кілька років тому система охорони праці в Україні працювала за простою схемою: сталася трагедія — почали розбиратися. Сьогодні — навпаки: «Раніше принцип був реактивний. Зараз — проактивний. Ми працюємо на упередження», — пояснює головна державна інспекторка Ірина Полякова.
Це означає іншу роботу: не перевіряти постфактум, а приходити на підприємства і буквально «програвати» небезпечні ситуації разом із працівниками. Іноді — до деталей: «Працівник виконує дії і проговорює їх. Ми аналізуємо, що він робить правильно, а де помиляється», — каже вона.
Контроль на паузі, відповідальність — ні
Війна фактично зупинила планові перевірки.
«Мораторій діє з 2022 року і продовжений. Залишилися тільки позапланові заходи — і то за обмеженими підставами», — головна державна інспекторка Ірина Полякова.
Але це не означає послаблення вимог. Навпаки — до стандартних обов’язків роботодавців додалися нові: системи оповіщення про повітряну тривогу; укриття або хоча б тимчасові захисні споруди; чіткі маршрути евакуації; інструкції дій під час обстрілів.
«Навіть у воєнний час обов’язок створити безпечні умови праці ніхто не скасовував, — наголошує інспекторка і додає. – Під час розслідування кожного випадку це перевіряють».
Перша допомога: різниця між життям і каліцтвом
Ще один фронт — домедична допомога.
«На сьогодні першочергове — це турнікети і вміння ними користуватися», — каже Ірина Полякова.
Зараз інспектори наполягають не просто на аптечках, а на навичках: о умовах обстрілів карета швидкої допомоги може їхати годину.
Коли розмова доходить до причин нещасних випадків, інспектори говорять прямо: «70-75% — це організаційні причини», — каже Ірина Полякова.
І одразу розшифровує: «Це або керівник не забезпечив умови, або сам працівник порушив правила. Технічні — у меншості: 2–5 відсотків. Решта (20-25%) — людський фактор», — додає вона.
Найчастіші сценарії за роки не змінюються: обертові механізми, падіння з висоти і транспорт. Але зараз у цю трійку все частіше «вклинюється» ще один фактор — війна.
Коли працівник «не тут»
Світлана Семенова, головна спеціалістка сектора з питань впровадження та реалізації програм психосоціальної підтримки, говорить про те, що не видно у звітах — але саме це часто стає причиною травм.
«Працівник фізично присутній, але ментально — поза процесом, — каже вона і наводить простий і жорсткий приклад. – Людина посварилася з керівником або отримала погану новину — і продовжує працювати. Руки роблять звичну операцію. Голова — вже в іншому місці. Результат — травма».
Ще один сценарій — виснаження: «Недосипання через тривоги знижує швидкість реакції. Це як легке сп’яніння», — пояснює Світлана Семенова. І це вже не виняток, а фон, у якому сьогодні живе більшість з нас. Є момент — і його ціна.
Саме тому на законодавчому рівні вже закріплено можливість впровадження програм психосоціальної підтримки на підприємствах. Більше 40 компаній області уже реалізують такі ініціативи — від гнучкого графіка до психологічних тренінгів і зон відпочинку.
Війна під ногами
Новий фактор ризику — війна під ногами. Якщо раніше основні загрози були технічними, то тепер — буквально під ногами.
«Зросла кількість травматизму через вибухонебезпечні предмети. Це «пелюстки», снаряди, залишки боєприпасів», — каже головний державний інспектор Ігор Козаченко .
Такі ризики з’являються навіть там, де їх не чекали.
Працівників навчають розпізнавати небезпеку і не намагатися діяти самостійно, бо ці загрози — «довгі»: їх знаходять навіть через десятки років після воєн, навіть є ті, що залишилися після Першої світової війни.
Рівень травматизму постійно зростає, зокрема через бойові дії та поводження з вибухонебезпечними предметами. І про це особливо треба постійно пам’ятати медівникам, які працюють «на прильотах». Окрему небезпеку становлять міни та боєприпаси, які можуть потрапляти навіть на території підприємств.
Статистика свідчить: у 2025 році — 122 нещасні випадки, з них 23 смертельні; у першому кварталі 2026 року — 24 випадки, 4 смертельні; загалом за період повномасштабної війни — 331 випадок, 75 смертельних.
Водночас значна частина інцидентів пов’язана не лише з обстрілами, а й із загальними захворюваннями, що часто мають психоемоційне підґрунтя.
«Якщо подивитися статистику, то у нас від загального захворювання у минулому році було 11 таких випадків, а в цьому році вже сталося сім», – уточнила головна державна інспекторка Ірина Полякова.
«Наше завдання — зберегти людей»
«Наша задача — зберегти їх фізичне і ментальне здоров’я», — каже Світлана Семенова. У цій фразі немає нічого нового для системи охорони праці. Але в умовах війни вона звучить інакше.
Як підкреслюють фахівці, збереження життя і здоров’я людей залежить не лише від держави чи роботодавця, а й від самих працівників.
Показово, що цього року Всесвітній день охорони праці, який відзначають 28 квітня, проходив під гаслом, визначеним Міжнародною організацією праці: «Сприятливе психосоціальне робоче середовище: шлях до процвітання працівників та сильної організації».
У контексті війни це формулювання звучить уже не як стратегія розвитку — а як необхідність щоденного виживання.
Світлана Карпенко,
фото Дар’ї Зирянової , Володимира Єгунова та Юлії Сафонової
