Нещодавно завершив свою роботу Всеукраїнський віртуальний
огляд-конкурс “Прем′єри сезону” Всеукраїнської громадської організації “Український національний центр міжнародної спілки діячів театру ляльок УНІМА-Україна”. На тому конкурсі було представлено цікаві роботи лялькарів із Києва, Львова, Рівного, Тернополя, Вінниці, Чернігова, Ужгорода, Івано-Франківська, Запоріжжя.
На жаль, я не мала змоги подивитися усі конкурсні роботи. Але побачене дозволяє стверджувати, що лялькарі у нашій країні працюють за будь-яких умов, а лялькам ніколи відпочивати, бо вони радують наших діток чудовими різноманітними виставами, дуже цікавими, оригінальними за формою та змістом.
Хочу відразу пояснити, що мій рівень сприйняття – то є рівень пересічного глядача, який просто полюбляє театр.
Я ознайомилася із музичною виставою-коміксом “Захмарна леді”,за казкою «Мері Поппінс» Памели Треверс (Київський академічний муніципальний театр ляльок на лівому березі Дніпра), із казкою «Вовк та семеро козенят» Чернігівського обласного театру ляльок імені Олександра Довженка, де дію побудовано на застосуванні дерев′яних іграшок – витвору народних художніх промислів, а глядачів ніби запрошено до майстерні з обробки деревини.
Поза конкурсом показали дуже милу виставу «Недотепа з Вертепа» театру «Бавка» (м.Ужгород), якій виповнилося аж 20 років!
Усі вистави було побудовано на роботі із планшетними ляльками. Такі ляльки вимагають від лялькарів праці в «живому плані», тобто акторської гри на сцені. Інколи актори ₺ховалися₺ за ляльку, щоб зберегти магію, притаманну саме театру ляльок. Яскравий приклад – казка «Сніжинка для Вовчика» Надії Крат (Львівський академічний театр естрадних мініатюр “І люди, і ляльки”). Це чудова вистава-притча, елегійна, атмосферна, у чомусь споріднена за змістом із казкою «Маленький принц» Антуана де Сент-Екзюпері.
Запорізький академічний обласний театр ляльок теж взяв участь у огляді–конкурсі. Він показав казку «Івасик-Телесик», поставлену за відомим фольклорним твором, про який малеча знає чи не з дитячого садочка. Над виставою працювали режисерка і акторка Яна Козак, разом із нею втілювали казкових героїв Дар′я Скрябіна, Максим Животов, Олександр Очеретянко, а художник Людмила Зинов′єва нафантазувала цікаву сценографію. Як на мене, казка вийшла світлою, яскравою, позитивною. У минулому році на Міжнародному фестивалі-конкурсі лялькарів “Подільська лялька” (м. Вінниця) ця запорізька вистава посіла почесне ІІ місце.
А от на віртуальному огляді-конкурсі “Прем′єри сезону” нашій казці чомусь не поталанило, вона отримала тільки подяку від журі, не потрапивши у жодну номінацію.
Скажу чесно, що не зовсім зрозуміла принцип розподілу нагород на конкурсі за номінаціями. Наприклад, «Захмарна леді» і «Сніжинка для Вовчика» перемогли в номінації «Найкраща вистава для молодшого шкільного віку (до 10 років)», а бідолашній козі із козенятами, здається, теж тільки подякували. Але ні в якому разі я не збираюся сперечатися із досвідченим журі.
Також я подивилася онлайн–конференції, на яких обговорювався переглянутий матеріал. Це вистава «Недотепа із Вертепа», там у обговорюванні були свої особливості, і наша казка «Івасик –Телесик».
Як саме її обговорювали, можна знайти в Інтернеті. Наша режисерка вела діалог гідно, намагаючись розумно обґрунтувати свою позицію й розповісти про виставу. Хоча їй важкувато було довести, чому у виставі, наприклад, Івасика приніс лелека, чому Змія та її донька не зелені, а такі, які вони є, чому в ляльок великі очі…
Потім справа чомусь дійшла до стародавніх греків, а до чого тут вони? Адже йдеться про світосприйняття наших предків, побудоване на гармонійному єднанні людини із природою. Чому б тоді не згадати про нагів із індійського фольклору або про космічних рептилоїдів? До них можна «прив′язати» зауваження про зелений колір і великі очі в ляльок. Але про нагів та рептилоїдів учасники обговорення, мабуть, не знали, бо це не греки.
Та то таке! Я розповідаю про культурну подію, а не повчаю когось, як вести онлайн-обговорення вистави. Але коли один з учасників обговорення почав «на публіку» копирсатися у носі, ото вже був, вибачте, треш. Вірю, що у майбутньому йому підкажуть, як поводити себе перед камерою.
Нарешті висновок. Ми довідалися, що театральне життя у нашій країні вирує, наші лялькарі перебувають у творчому пошуку, беруть участь у фестивалях і конкурсах, обмінюються досвідом. Інколи трапляється, що головне не нагорода, а участь. Це природно.
А найголовніше те, що у нашому місті є чудовий театр, у ньому йде багато чудових вистав, одна з них «Івасик-Телесик». І на ту виставу прийде найголовніше журі для будь-якого театру – маленький глядач. От він і скаже своє найважливіше слово стосовно побаченого і обговорить все із бабусями, дідусями, батьками. І те обговорення буде безцінним, бо заради нього театр і працює.
Галина СОЛОВЙОВА
