Відомий вислів: «Коли говорять гармати, музи мовчать». Ми, українці, уже одинадцятий рік поспіль перебуваючи у стані війни, говоримо: «Коли говорять гармати, музи не повинні мовчати, вони повинні кричати». Такі реалії України, яка, відбивши російську навалу та мобілізувавши своїх громадян і пів світу на захист, забезпечила подальше своє існування як незалежної держави. Це вже 25-та російсько-українська війна за останні 300 років, яка стала останнім на сьогодні військовим конфліктом у тривалій історії національно-визвольних воєн, що розпочалися ще з Американської революції.
За словами українського та американського історика, професора Гарвардського університету Сергія Плохія: «Для багатьох союзників України ця війна стала не лише найбільшим і найсмертоноснішим військовим конфліктом у світі з часів Другої світової війни, а й першою після перемоги над нацизмом великою війною з чіткими моральними орієнтирами. Після глобального конфлікту 1939-1945 років – це перша війна, у якій від самого початку зрозуміло, хто агресор, хто жертва, хто лиходій, а хто герой і на чий бік хочеться стати».
Ця війна належить до того списку воєн, які супроводжуються занепадом та розпадом світових імперій, внаслідок чого вони перетворюються на постімперські національні держави. Від результатів цієї війни багато в чому залежить майбутнє не тільки України та Росії, а й Європи та світу. Як відомо, історія є чудовим учителем, а її уроки та наслідки потрібно знати й використовувати для власної користі.
Американський історик і письменник, професор Єльського університету, фахівець з історії Східної Європи Тімоті Снайдер, переосмислюючи події 1938 року, говорить про те, що, коли б Чехословаччина, як і Україна у 2022 році, вирішила б воювати: «Тож у Чехословаччині, як і в Україні, була недосконала демократія. Це найвіддаленіша демократична країна (Україна) у Східній Європі. Ця країна має різні проблеми, але коли їй загрожує більший сусід, вона вирішує чинити опір. У тому світі, де Чехословаччина чинить опір, Другої світової війни не було б». Снайдер запевняє, що такий результат був можливим. «Чехи могли стримати німців. Здебільшого це був блеф з боку Німеччини. Якби чехи чинили опір, а французи, англійці і, можливо, американці зрештою почали допомагати, то це був би конфлікт, але б не було б Другої світової війни. «Натомість, коли Німеччина вже напала на Польщу в 1939 році, вона вторглася в Польщу з чеською оборонною промисловістю, яка була найкращою у світі. Німеччина вторглася разом зі словацькими солдатами і при цьому з географічної позиції, яку вона виграла лише тому, що знищила Чехословаччину».
Снайдер пояснив свій урок історії: «Якщо українці здадуться, або якщо ми відмовимося від України, тоді це інше. Тоді Росія вестиме війну в майбутньому. Це Росія воюватиме з українською технікою, українськими солдатами з іншого географічного положення. На той момент ми були в 1939 році (напад на Польщу). Зараз ми в 1938 році. По суті, українці дозволяють нам продовжувати 1938 рік».
На жаль, світ егоцентричний, і Україну, що США, Європа чи Китай, все ще сприймають через призму Росії. Тому дуже важливо доводити світові, що ми суверенна держава, яка є жертвою цієї неспровокованої війни та потребує світової підтримки та допомоги. Попри те, що світ не вірив, що Україна встоїть, ми продовжуємо боротьбу вже навіть із «коаліцією імперій зла» після вступу у війну Північної Кореї.
Разом із героїчними Збройними силами України митці наближають перемогу своєю творчістю, нагадуючи світу, що Україна бореться та потребує підтримки.
Яскравим прикладом підтримки України на культурно-мистецькому фронті стала виставка робіт українських художників і кіномитців, яка відбулася в бельгійському місті Мехелені в листопаді – грудні 2024 року. Без перебільшення цю подію можна назвати фестивалем українського мистецтва. Важливим є те, що бельгійське місто Мехелен є побратимом українського міста Львів.
Відкриття виставки українських митців у Мехелені стало важливою подією не тільки для культурного життя міста, а й для української громади, яка намагається зберегти свої традиції, мистецьку спадщину та донести до світу свою історію через творчість. Подія, що відбулася в рамках культурного обміну, сприяє зміцненню зв’язків між Україною та Бельгією, зокрема через мистецтво, яке часто стає мостом між націями в часи глобальних змін. Ця подія є проявом солідарності та підтримки в часи, коли культура, мистецтво і творчість стають важливим чинником у боротьбі за національну ідентичність і незалежність.
Українська громада Мехелена на сьогодні нараховує майже дві тисячі осіб. Керівником громади вже тривалий час є Наталія Добровольська. Керівництво міста та його жителі надають допомогу громаді, створюючи належні соціально-побутові умови для проживання, навчання, працевлаштування, надання медичної та соціальної допомоги. У центрі міста виділено приміщення для роботи українського клубу та української суботньої школи, яка розпочала свою діяльність цього року.
У приміщенні українського клубу проводяться різні заходи: святкування, вікторини, виставки українських митців, зустрічі з артистами та волонтерами. Уже рік у цьому приміщенні працює український історичний дискусійний клуб «Тризуб».
Ян Ван Вунсел – засновник «Зараз Україна» та проєкту «Криза уяви»
Ян Ван Вунсел – мистецтвознавець, куратор, критик, дослідник та викладач. За освітою Ян філософ, але має значний інтерес до мистецтва. Із самого початку повномасштабного вторгнення російського агресора в Україну він підтримує Україну. У лютому 2022 року Ян Ван Вунсел заснував незалежну організацію «Зараз Україна», що є платформою для підтримки сучасних митців України та стимулювання актуального діалогу щодо українського мистецтва, культури та суспільства. Назва платформи виходить із сьогоднішньої ситуації в Україні, тут ніколи чекати планового бюджету, а потрібно робити все вже зараз.
Ян Вунсел розповідає: “Підтвердженням цього є такий трагічний факт: декілька місяців тому я отримав портфоліо від одного молодого художника з Харкова. І цей молодий художник гине під час удару ракети…Тому я розумію важливість підтримати художника сьогодні та дати йому можливість бути вшанованим завтра. Я вирішив працювати над цим проєктом у цій локації та без бюджету від інших людей, а на власні кошти. Це був громадський проєкт, громадяни взяли на проживання митців, безкоштовно було надано виставковий простір, виробництво фото взяли на себе ІСА, Інститут мистецтва та ремесел Катріни Мієргерот. Добре допомогли ЗМІ: три газети, телеканал та соцмережі зробили гарний промоушен виставці. Важливе значення мав гарний контакт з українською та ассирійською громадами, мистецькими інституціями. Тому багато людей можуть говорити що це не тільки проєкт Яна, це трішки і наш проєкт, ми робимо це разом”.
Виставка «Криза уяви» має на меті відновити соціальний зв’язок з Україною через мистецькі твори: їхні основні ідеї та особисті історії молодих художників і кіномитців. «Абстрактний для нас, європейців, концепт активної війни, який вони бачать із безпечної відстані через новини, є вимушеною повсякденною реальністю для українських митців, у якій вони живуть і працюють», – неодноразово наголошує Ян Ван Вунсел. І тому вважає своєю місією через мистецтво українських художників доносити до європейців реальність подій в Україні, спонукаючи до розуміння ситуації та підтримки України на всіх рівнях.
З 2022 року куратор Ян Ван Вунсел часто відвідує Львів, Київ та Харків, щоб зустрітися з художниками, переглянути їхні роботи в студіях та на основі особистих зустрічей зробити вибір для допоміжних проєктів, які він організовує з «Зараз Україна». Він також читає лекції в мистецьких академіях Львова та Харкова. За останні два роки «Зараз Україна» вже організувала мистецьку резиденцію в Празі (Чехія), подальшу дуетну та групову виставку українських молодих художників у Львові.
На наші запитання щодо мотивів його гуманітарно-культурної місії та завдань, які він ставить перед собою і учасниками виставки, пан Ян Вунсел розповів: «На відміну від початку повномасштабного вторгнення 2022 року, інтерес до подій в Україні у світі згасає з різних причин, а перш за все, через дії деяких політиків та частини ЗМІ. Якщо спочатку ЗМІ та політики розповідали про героїчні вчинки українців: про фермера, який поцупив російський танк, чи про бабусь, які пригощали росіян отруєними тортами, чи про громади під Києвом, члени яких готували «коктейлі Молотова», щоб нищити окупантів, цього ви більше не побачите у світових новинах. Але ви бачите в новинах Газу, Ізраїль, Ліван і трішки бачите Україну, бо Газа забирає багато уваги. Проте щоразу, коли на екранах з’являється Україна, йдеться про вибухи ракет і катастрофи. Це створює ефект емоційного віддалення у людей. З’являється думка, що уява аудиторії також перебуває в кризі: ми не можемо повністю усвідомити, що означає пережити війну. Образи, які постійно повторюють лише жахливі умови в Україні, ще більше дистанціюють людей.
Натомість важливо привертати увагу й до іншого боку подій. Наприклад, показувати, як громада за один тиждень зібрала кошти для відновлення частини будівлі київської лікарні «Охматдит», яку було значно пошкоджено під час обстрілів. Про це, на жаль, ЗМІ говорили мало. Але саме такі історії потрібно висвітлювати: українці не здаються. Вони знаходять винахідливі способи протистояти російській агресії, відновлюються, створюють нові технології та ідеї. Адже українці мають надзвичайну волю до перемоги. Без сумніву.
Сьогодні ЗМІ та політики у своїх репортажах про Україну часто створюють щось на кшталт карикатури. Перша карикатура – ворог поганий, жертва хороша. Але такий підхід базується на дуальності. Українців змальовують як карикатурну жертву, яка постійно потребує допомоги: військової, фінансової, гуманітарної. Проте майже ніколи не йдеться про те, що українці щодня вміло захищають себе та завдають ворогові значних втрат.
Для мене це дуже важливо. Саме тому я їжджу в Україну, щоб поспілкуватися з художниками й дізнатися про їхні способи опору. Їхній перший акт опору – це продовження творити мистецтво. Вони чудово розуміють: якщо росіяни захоплять такі міста, як, наприклад, Харків, вони потраплять до списків на розстріл. І в цьому їхня сила. Творити мистецтво для них – це форма опору, їхня зброя.
Моя роль полягає в тому, щоб вести діалог із митцями, допомагати їм показати свої роботи, наприклад, у Бельгії. Я намагаюся пояснити глядачеві концепцію, що стоїть за авторськими роботами, і пов’язати її зі своїми ідеями. Як менеджер, я маю враховувати сприйняття місцевої аудиторії – людей, які приходять на виставки та дивляться на твори мистецтва бельгійськими очима. Моє завдання – допомогти їм побачити роботи саме в цьому контексті.
Ян Ван Вунсел працював над підготовкою до проєкту «Криза уяви» з січня 2024 року.
Відкриття виставки: прийом у мерії Мехелена
7 листопада в Мехелені куратор Ян Ван Вунсел організував презентацію проєкту «Crisis of Imagination» (Криза уяви). Під такою назвою представлені мистецькі проєкти з перспективними митцями України: десять персональних виставок, кінотеатр з показом робіт десяти українських кіномитців, інсталяції виставок двох молодих художниць у храмі Begijnhofkerk Mechelen та програма резиденції в мистецькому центрі Radar. Усі ці заходи відбуваються в Мехелені протягом листопада-грудня 2024 року.
Відкриттю виставки передував прийом у мерії міста Мехелен за участі мера Барта Сомерса, Тимчасово повіреної у справах України в Бельгії Наталії Анохіної, представниці Посольства України в Бельгії, голови інформаційно-культурного відділу Катерини Білотіл, українських митців та куратора виставки Яна Ван Вунсела. Барт Сомерс, давній друг України, учасник Євромайдану, зазначив важливість підтримки України та висловив подяку митцям і організаторам за їхній внесок.
Також пані Наталія Анохіна підкреслила: «Росія намагається стерти Україну не тільки з географічного простору, але й зі сторінок історії. Висловлюємо щиру вдячність Барту Сомерсу за підтримку проєкту «Криза уяви» та за міцну солідарність з Україною.
Щиро вдячні куратору виставки Яну Ван Вунселу за презентацію цього проєкту бельгійській аудиторії, що дозволило продемонструвати загальнонаціональний жах і скорботний досвід подій, які пережили й продовжують переживати українці.
Особливу подяку хочемо висловити нашим українським художникам, чиї роботи представлені в проєкті «Криза уяви». Усі вони є культурними амбасадорами України за кордоном, і ми ними пишаємося! Навіть у такі важкі часи, коли здається, що немає сил не лише творити щось нове, але й просто жити, вони створюють щось прекрасне й дивовижне, долаючи страх і смерть».
На відкритті виставки «Криза уяви» була присутня представниця Місії України при ЄС Аліса Кулій, яка привітала присутніх і сказала: «Виставка дає нам глибше розуміння стійкості українських художників, які продовжують свою роботу під російськими бомбами та ракетами. Щиро вдячні Яну Ван Вунселу за відданість українській культурі в часи повномасштабної військової агресії Росії. Наша особлива вдячність українській громаді в Мехелені за їхні зусилля та допомогу у проведенні цієї події».
Організатор проєкту «Криза уяви» Ян Ван Вунсел та українська громада Мехелена висловлюють подяку Місії України при ЄС за підтримку проєкту.
Розмаїття теїнік і стилів
У виставці взяли участь художники та кіномитці з різних куточків України, які працюють у різних жанрах і техніках. Відкриття виставки стало не лише можливістю побачити нові роботи, але й шансом для самих художників продемонструвати свої твори на міжнародній арені. Усі роботи були пронизані глибоким емоційним підтекстом і не залишали байдужими тих, хто відвідав виставку.
Роботи, представлені в Мехелені, включають як класичні живописні твори, так і інсталяції, фотографії, графіку, кіно, відео та цифрові роботи. Кожен художній жанр розкриває унікальний погляд на сучасну ситуацію в Україні, на складну політичну та соціальну реальність, з якою стикається український народ, зокрема жінки. Більшість робіт акцентували увагу на темі війни, любові до рідної землі, а також на стражданнях і надіях, які переживає український народ. Через виразні образи, насичені кольори та складні композиції художники створили простір для глибоких роздумів і емоційного сприйняття відвідувачів.
Цікавою особливістю цього проєкту є те, що з двадцяти одного учасника виставки –дев’ятнадцять жінок, і лише двоє чоловіків, які з відомих причин не змогли прибути до Мехелена особисто. Зважаючи на це, можна сміливо сказати, що це здебільшого жіноча виставка – пробачте нас, чоловіки!
На виставці були представлені такі українські художники:
- Лілія Чавага (1991 р. н., Волноваха, Донецька обл., зараз у Брюсселі, Бельгія) – використовує різноманітні медіа, від живопису та мішаної техніки до цифрового колажу.
- Катерина Миргород (09.09.2001, Луганськ, Харків, зараз у Норвічі, Англія) – фотохудожник, її практика зосереджена на фіксації людських історій і особистостей у повсякденному житті.
- Олена Поліщук (1987 р. н., Ромни, Сумська обл., Київ, зараз у Алсті, Бельгія) – її творчість є візуальним щоденником, де кожна робота передає особисті переживання еміграції та подій, пов’язаних з війною.
- Марія Ралемська (1993 р. н., Київ) – мультидисциплінарна мисткиня, що працює з темою особистих та колективних травм, перетворюючи мистецьку практику на інструмент терапії.
- Марія Раймерс (1999 р. н., Львів) – арт-фотографиня, її фотографії відображають метаморфози внутрішніх станів, крихкість людського тіла та душі.
- Оксана Садовенко (1988 р. н., Київ, зараз у Братиславі, Словаччина) – працює з темами польоту та утопії за допомогою живопису, скульптури та перформансу.
- Марго Саркісова (1997 р. н., Покровськ, Донецька обл., зараз у Граці, Австрія) – досліджує феномен культури як джерело сили та травми одночасно.
- Аліна Заманова (1993 р. н., Кривий Ріг, Дніпропетровська обл., зараз у Києві) – фігуративна мультимедійна художниця.
- Нікіта Цой (09.11.1991, Київ) – його полотна поєднують реалістичні та фантастичні форми, створюючи гібридні фігури.
- Анастасія Тимошенко (13.09.1993, Луцьк, зараз у Борисполі, Київська обл.) – мультидисциплінарна художниця, яка звертається до проблем втрати людяності та емпатії.
Двоє останніх учасників не змогли прибути на виставку особисто через обставини, пов’язані з війною. Більшість митців закінчили профільні навчальні заклади і мають обмежену кількість виставок, але для деяких із них мистецтво вже стало професією.
Відкриття виставки «Криза уяви», яке відбулося 7 листопада, мало величезний успіх! Величезну повагу та гордість викликають усі 21 митець, чиї твори відображають емоції, що є в кожному з нас – сум, біль втрати рідних людей та зруйнування рідного дому. Картини та фотороботи цих талановитих молодих художників надихають на роздуми про те, що зараз відбувається в Україні, про переосмислення наших цінностей і необхідність підтримати українців у їхній боротьбі з російським агресором. За словами Яна Ван Вунселя, відкриття виставки відвідало понад 250 глядачів, частина з яких безпосередньо сприяла її реалізації.
Спочатку планувалося, що виставка художників триватиме з 7 по 17 листопада, але через великий інтерес до проєкту, її було продовжено до 24 листопада. Це сталося також на прохання власника арт-галереї, лікаря на пенсії, пана Йогана, який запросив на виставку 23 листопада 50 лікарів, учасників медичного симпозіуму. Ян Вунсел розповідає: «Коли бельгійці підходять до картин, вони затихають. Деякі роботи витончені, і це, звичайно, милує око, а деякі більш інтенсивні, як це картини Марії Ралемської, прикрашені цими фігурами, цими частинами тіла. І люди говорять: «Як добре, нічого собі!» Знаєте, я думаю, що на виставці багато творів мистецтва. Адже тут в одній виставці десять різноманітних персональних виставок. Загалом я розумію, що всі люди приходять сюди з великою повагою, і кожен приходить з увагою».
Протягом виставки її відвідало понад 500 осіб, серед яких були й відомі люди, митці та політики. Для них екскурсії проводив організатор і куратор виставки Ян Ван Вунсел. Частину робіт митців було придбано для установ та приватних колекцій. Найактивніше купували роботи Марії Ралемської та Марії Раймерс. Ян Вунсел говорить:«Марія Ралемська – дуже харизматична і просто привітна, швидка і свіжа, відкрита. З нею легко спілкуватись. Вона представляє монументальні роботи, які роблять її якоюсь мірою маленькою, але при цьому вона несе в собі велику силу і волю до успішного майбутнього. Марія Раймерс має великий комерційний потенціал, і це правда, тому що вона працює фотографом. Професійно вона не має жодної іншої роботи. Усі гроші, які вона заробляє, базуються на її роботі як фотографа. У неї дуже чудові фото.
Коли купують картину художників з виставки, мені дуже приємно, хоча я не роблю це з комерційних міркувань. Це робить мене щасливим, тому що тоді я можу сказати художнику: «Слухай, я продав одну з твоїх робіт, але це не головна мета виставки. Основна мета – привести громаду на цю виставку і поговорити про художників та їхні особисті історії, про мистецтво, українську культуру, українську ідентичність і викликати свого роду увагу людей і створити зв’язок».
Не залишилися осторонь цієї важливої для України та Мехелена події й члени української громади міста. Вони не лише підтримали проєкт, а й активно допомогли в його проведенні. Особлива подяка нашим господиням: Юлії Чен (Бердянський район, Запорізька область), Олені Денисенко (Краматорськ, Донецька область), Олені Бондарєвій (Київ), Надії Іванченко (Дніпро), Людмилі Ірхі (Кропивницький), Ользі Пироговій (яка з родиною у 2014 році втекла від війни з Донецька, а у 2022 році – з Києва), Ірині Трифоновій (Маріуполь) та Наталії Добровольській (Чернівці), які за 3 години приготували 840 канапок, що припали до смаку учасникам, гостям та відвідувачам відкриття виставки. Особлива подяка нашій молоді з громади: Єсєнії Чен та Денису Чен (Бердянський район, Запорізька область), Максиму Іванченку (Дніпро) та Олександру Мірошниченку (Київ), які під час відкриття виставки обслуговували гостей напоями. Як завжди, надійним і серйозним був Дмитро Шталтовський (Херсон), який допомагав із транспортуванням продуктів.
Також варто відзначити членів ассирійської громади Мехелена, організованих Елізабет Оокмен, за підтримку України та цього заходу, а також за приготування чудових смаколиків. Символічно, що учасниця виставки, художниця Марго Саркісова з Покровська, Донецька область, поєднує в собі дві культури: ассирійську та українську.
Проєкт «Криза уяви – кіно»
Восьмого листопада в приміщенні невеличкої галереї «Grambacht» у рамках програми «Криза уяви – Кіно» відбувся одноразовий показ відеопрезентацій художніх робіт ще десяти молодих українських митців, які з тих чи інших причин, пов’язаних із війною, не змогли прибути до Бельгії. Єдиною, хто представляв цю категорію учасників проєкту в залі, була Поліна Торубарова (2003, Куп’янськ, Харківська обл., зараз у Фіхтельберзі, Німеччина), яка презентувала відеофільм «Додому», що є екранізацією вірша харківської поетеси Наталії Маринчак.
Глядачі мали змогу побачити також роботи таких митців:
- Юлія Бєляєва (1988, Гайсин, Вінницька обл., Київ) – відео «Пейзаж з цуценятами»
- Вероніка Чередниченко (1994, Херсон – Львів) – відео «Притулок»
- Катерина Храмцова (1999, Харків, Україна – Прага, Чехія) – відео «ОІRIM»
- Анастасія Лелюк (1999, Луганськ, Україна – Київ, Україна) та Аглая Ногіна (1996, Луганськ, Україна – Дюссельдорф, Німеччина) – перформанс «Війна все ще не закінчилась»
- Анастасія Сієнна (2002, Костянтинівка, Донецька обл. – Швайбах, Німеччина) – відео «Переродження»
- Анастасія Щербак (Київ, Україна – Щетін, Польща) – короткометражний документальний фільм «Під (Внизу)»
- Маргарита Шерстюк (1989, Київ – Париж) та Ігор Канівець (Київ, Україна) – проект «Амброзія», документальний фільм «Комендантська ніч».
Усі роботи викликали великий інтерес, але члени української громади та куратор Ян Ван Вунсел найбільше відзначили роботу Поліни Торубарової. Куратор сказав: «Фільм, де юна дівчина декламує поему, викликав сильні емоції. Поліна – відкрита й дуже приємна людина з позитивною енергією. Її фільм – чесний і сильний твір мистецтва».
Велику суперечку серед членів української громади викликав фільм «Комендантська ніч», оскільки більшість вважала, що він не відображає життя сучасної України, а показує лише особисті моменти авторів. На думку Яна Ван Вунсела, ця суперечка свідчить про силу мистецтва. Він вважає, що фільм передає певну вразливість і складну реальність. Обговорили також тему корупції, показану в одному з відео. Зійшлися на думці, що це може бути суперечливим, адже проблеми корупції є в усьому світі, і кожен народ бачить її по-своєму. Проте, якщо ця тема підіймається в обмеженому колі, вона сприяє розумінню й обміну досвідом.
Окремі персональні виставки
У рамках проєкту «Криза уяви» в церкві Bijgenhofkerk пройшли персональні виставки робіт двох молодих українських художниць. З 9 по 27 листопада було проведено персональну виставка української художниці Аліни Заманової «Вібрація природи», на якій представлені п’ять монументальних картин, які є одним з яскравих прикладів того, як мистецтво може передавати не лише естетичні, а й глибокі емоційні переживання. Звуки природи, що супроводжують її роботи, змінюються через війну, що додає ще більше емоційного навантаження.
Там же з 7 грудня по 19 січня, у рамках проєкту, проходить виставка робіт під назвою «Соняшники» української художниці з м. Краматорськ Донецької області Анастасії Данко (13.10.2003). Ця виставка стала завершальним заходом «Кризи уяви», культурного проєкту незалежної організації «Зараз Україна» (засновника та куратор – Ян Ван Вунсел). У 2014 році Анастасія разом із жителями міста пережила його захоплення озброєними сепаратистами, окупацію та звільнення. У 2015 році Краматорськ зазнав смертельних ракетних обстрілів росіянами. У 2020 році Анастасія вступила до художньої академії в Харкові. Але змушена була у 2022 році евакуюватися через постійні бомбардування, які залишили глибокий травматичний слід. Ця рана, що не згасає, знайома багатьом людям, які змушені були покинути свої домівки та країну. Проживає з мамою та працює в Чехії. На своїй персональній виставці «Соняшники» перспективна художниця представляє 30 картин із соняшниками – національною квіткою України, що асоціюється з миром і стала світовим символом солідарності з країною та мужнім опором її народу. Про «Соняшники» Анастасія Данко говорить: «Золоті пелюстки викликають енергію сонця, яке асоціюється з життям, зростанням і моєю надією на майбутнє України без війни». Через «Соняшники» художниця показує красу — просту, щиру й наповнену співчуттям. 30 соняшників: один за кожен кілометр між Краматорськом і домом, який зараз недосяжний, і фронтом, один за кожен кілометр, символічно, у напрямку перемоги й миру для України.
Відкриття виставки «Соняшники» відвідав мер міста Мехелена Барт Сомерс, який привітав гостей, юну художницю та куратора виставки та висловив слова підтримки Україні та українцям. Побажав успіхів у проведенні виставки. Про виставку, художницю та її роботи говорив Ян Ван Вунсел, який ще поділився планами на майбутнє. Анастасія Данко розповіла про свої роботи, дякувала за можливість демонструвати свої роботи в Європі. Відкриття виставки «Соняшники» відвідало більше 50-ти осіб.
Виставками в цій локації крім куратора Яна Вунсела опікувався також Едуард Де Рон, почесний амбасадор міста Мехелена. Українська громада міста теж підтримала відкриття виставок цих двох мисткинь, а Юлія Чен вже за традицією частувала її учасників та гостей дуже смачними смаженими пиріжками, біляшами, кексами.
Важливість кільтурних обмінів
Виставка українських художників та кіномитців у Мехелені є важливою подією для міста, яке славиться своїм культурним різноманіттям. Вона відкриває нові горизонти для місцевих жителів і туристів, дозволяючи глибше зрозуміти культуру та переживання українців. Водночас така подія служить нагадуванням про важливість культурних обмінів у глобалізованому світі, де мистецтво може бути потужним інструментом для досягнення порозуміння та миру. За час повномасштабної агресії росії в Україну місто Мехелен приймає не першу виставку українських митців, але проєкт «Криза уяви» є наймасштабнішим за кількістю учасників та їх географічною належністю, розмаїттям стилів і техніки. До цього місто тричі приймало виставки відомого українського художника Микити Кадана; виставку родини відомих українських митців Олександра Кудрявченка, художника-монументаліста, та Ірини Кудрявченко – художниці, графічного дизайнера; відомого українського фотографа монументального мистецтва Євгена Нікіфорова та інших митців. Виставляли свої твори в Мехелені й українки, яких це місто прихистило під час війни. Серед них професійна художниця Валентина Янковська з Білої Церкви Київської області, відома художниця з Волновахи Донецької області Софія Войчук та початківці: Дарина Денисенко з Краматорська Донецької області, Марина Романюк та її син Єгор Романюк з Одеси, Єсенія Чен із Бердянського району Запорізької області, фотовиставка робіт Олени Железняк зі Києва, виставка художніх робіт дітей з України «Мрії дітей війни». Виставляли свої роботи, зроблені у стилі сюрреалізму та фентезі, бельгієць українського походження Володимир Червоніщенко та його кохана Арвен Харігерс.
Отже проєкт «Криза уяви» є важливим кроком на шляху до міжнародного визнання українського мистецтва, його багатства і розмаїття. Це нагадування про важливість культурних зв’язків у часи розбіжностей, про необхідність співпраці і взаєморозуміння між різними народами і культурами.
Ян Ван Вунсел має посаду в Харківській державній академії та продовжує співпрацю з Ксадою (ХДАДМ). Один із їхніх планів – знайти привід для того, щоб зробити виставку бельгійських художників у Києві та Харкові, щоб вони отримали ще більше реальності війни в Україні. Ян Вунсел на запитання про свої мотиви продовжувати цей проєкт говорить: «Я продовжую подорожувати до України. Для мене це дуже важливо, це як моральний обов’язок. Це стало трохи місією, і це моя відповідальність. Їдучі до Харкова чи до Ізюма, або як планую в січні поїхати до Краматорська, я знаю що це небезпечно. Це мій особистий вибір».
Значення проєкту «Криза уяви»
Проєкт «Криза уяви», організований Яном Ван Вунселем, став важливою культурною подією, яка не лише привернула увагу до українських митців, але й дозволила продемонструвати їхні роботи на міжнародній арені. Це виставка, яка об’єднує мистецтво, боротьбу та реалії сьогодення, відображаючи складний досвід українців у часи війни.
Ян Ван Вунсел, проживаючи в Празі, з початку війни створив організацію «Zaraz Ukraine» для підтримки українських художників, які були змушені залишити свої домівки. Важливо, що його діяльність не обмежується Чехією – він активно шукає можливості для презентації робіт у різних країнах. Виставка в Мехелені стала логічним продовженням його зусиль створити платформу для нових митців, що особливо важливо через обмежені можливості розвитку в Україні під час війни.
Назва виставки «Криза уяви» відображає глибоку тему, яку Ян Ван Вунсел досліджує через спілкування з митцями, що пережили війну. Катерина Миргород, одна з учасниць проєкту, зазначає, що війна спочатку спричинила «блокування» творчості в багатьох художників, а відновлення зв’язку з мистецтвом стало складним і тривалим процесом.
Ян Ван Вунсел пояснює: «Я знайомлю відвідувачів виставки з передісторією художників. Наприклад, навіщо Олена Поліщук створює свої картини? Чому вони іноді виглядають так нервово? Чому одні роботи темні, а інші випромінюють світло й життя? Усе це пов’язано з її особистою історією: як вона покинула Суми й у 2022 році почала нове життя в Бельгії разом із шестирічним сином. У її творчості відображаються фізична віддаленість, почуття провини та внутрішній неспокій. Якщо вона відчуває себе щасливою тут, то переживає за свою родину, яка залишилася в небезпечному місці в Сумах. Олена працювала продюсеркою телеканалів у Сумах, а до створення картин звернулася вже в Бельгії».
Для цих митців мистецтво стало не лише способом самовираження, але й важливим елементом боротьби за збереження ідентичності.
Виставка в Мехелені має також значний вплив у контексті міжнародної солідарності. Це не лише акт підтримки українських митців, але й спосіб донести до міжнародної аудиторії біль, втрати й надію на перемогу через мистецтво. Подія підкреслює важливість культурного обміну в часи війни, який дозволяє не лише зберігати й популяризувати культуру, але й сприяє діалогу між народами, що переживають різні кризи.
Особливу увагу заслуговує роль жінок у культурному житті України, яку яскраво демонструють роботи художниць на виставці. Ці жінки пережили війну, стали свідками або учасниками значних змін у країні. Їхні твори передають глибокі емоції й несуть потужний меседж про стійкість, силу та значення мистецтва у важкі часи. Їхня творчість ще раз підтверджує особливу роль жінки як берегині роду й культури в українському суспільстві.
Завдяки таким проєктам, як «Криза уяви», українське мистецтво отримує визнання й підтримку на міжнародній арені. Вони привертають увагу до реалій, з якими стикається Україна сьогодні. Участь українських митців у виставці в Мехелені є важливим кроком до міжнародного визнання їхнього таланту й відображення переживань цих важких часів.
Цей проєкт також демонструє, як культурні зв’язки та співпраця можуть стати потужним інструментом для розуміння й підтримки між народами. Ян Ван Вунсел продовжує розвивати культурні ініціативи як у Європі, так і в Україні, створюючи міцні мости для культурного обміну – вкрай важливого аспекту в умовах війни.
Микола ЄРЕМЕНКО, Ірина ЯКОВЕНКО-ЄРЕМЕНКО, фото авторів та учасників подій
