За розкладом автобус, який віз туристів по маршруту Харків – Несебир, мав прибути в Одесу о 19.30
. Але прибув майже на півтори години раніше. Принаймні, він уже чекав, коли я вийшла з таксі. Зраділа: раніше виїдемо – раніше приїдемо… Якби ж то!
Наш маршрут проходив через Ізмаїл. Далі на поромі через Дунай (і водночас через кордон з Румунією, що пролягає по річці). Перед кордоном якраз стільки й довелося чекати – півтори години. Уточнюю: не на кордоні, а саме перед кордоном.
Виявилося, що віднедавна існує електронна черга.
Тож, проїхати раніше, ніж записаний ваш транспортний засіб, неможливо. Звісно, нас таке нововведення не порадувало. Посеред ночі тинятися навколо кіоску з несмачною кавою та брудного туалету було не надто весело. Авжеж, ніхто з моїх супутників не сказав доброго слова про хвалену електронну чергу.
А сам кордон (і з українського, і з румунського боку) ми подолали швидко. Без проблем перетнули Румунію та прибули у Болгарію усе ж таки раніше, ніж це передбачалося розкладом.
Коли купуватимете путівку до болгарських курортів, перевірте – чи забезпечується її умовами трансфер до готелю.
Автобус робить у кожному населеному пункті лише одну зупинку. Далі – або трансфер, або добирайтеся самі, як знаєте. Іноді відстань від зупинки становить кілька кілометрів. Можна, звісно, замовити таксі. Та, по-перше, це дорого і клопітно. А по-друге, чим ви збираєтеся розраховуватися?
Болгарія хоч і входить до Євросоюзу, але зберегла власну валюту: леви. Наразі один лев – це 23 з гаком гривні. Євро у таксі й у торгових точках можуть приймати, а можуть і не приймати.
Взагалі-то пунктів обміну валюти в курортних містечках безліч, у тому числі в готелях. Але чи обмінюють там гривні? Не знаю. У нашому готелі міняли виключно євро і долари. Тому раджу запастися саме такою валютою або повсюдно користуватися гривневими банківськими картками.
Відверто кажучи, я могла би взагалі обійтися і без левів, і без євро. Навіть в автобусі, на якому їздила на прогулянку в Старий Несебир (2 леви в один кінець), можна було спокійно розрахуватися карткою. Не кажучи вже про сувенірні крамнички.
А які ще витрати у туриста, котрий живе в чотирьохзірковому готелі за системою all inclusive?
Ні, все-таки брешу. Одна суттєва стаття витрат могла би бути: парасольки та шезлонги на пляжі. У Болгарії більшість готелів не мають власних пляжів (на це теж варто звернути увагу, обираючи місце для відпочинку). Доводиться платити: 10 левів (232 гривні) – парасолька, стільки ж – шезлонг.
Але відпочивальники з «Tiara beach» воліли загоряти біля готельного басейну. Там парасольки та шезлонги безкоштовні.
Є спеціальний басейн для дітей. Є гірки (в аквапарк ходити не треба). А на острівку посеред великого басейну – бар із безкоштовними коктейлями.
Вранці я ходила на море тільки щоби скупатися, а під вечір, коли сонцепоклонники починали розходитися, займала один із шезлонгів. Тоді гроші уже не брали.
Утім, на Сонячному березі приємно просто полежати на піску. Можна придбати (або привезти з собою) пляжну парасольку і зекономити гроші. Бо пісочок тут дрібненький, ніжний, шовковистий – ані мушлі, ані камінця!
Температура води наприкінці вересня становила 22-23 градуса. Повітря – 25-26 градусів. Я би сказала: температура комфорту.
Ще вразило, наскільки прозорою була вода. Зайдеш по груди – і бачиш власні ступні. Навіть коли море було неспокійним, і хвилі здіймали хмарки піску, вода, зрештою, лишалася чистою.
Один раз біля берега з’явилися медузи
. Їх було небагато, і хоча вони були великими (із тарілку), але не пекучими.
Бачила, як хлопець не без труднощів спіймав медузу і гордовито приніс здобич до ніг коханої. Наче первісний мисливець – убитого ним тигра! Утім, дівчина не оцінила його подвиг і звеліла кинути медузу назад у море.
У нашому готелі мешкали англійці, німці, румуни… Я чула російську мову – але мене запевнили, що росіян тут немає: так розмовляють громадяни якоїсь іншої держави, може, й українці. Нашу мову я теж чула в «Tiara beach». А один раз просто у морі наткнулася на цілу компанію земляків…
Мій «поважний вік» виявився не таким уже й поважним. Під час оксамитового сезону дуже багато курортників на Сонячному березі – пенсіонери далеко за 70. Чимало інвалідів – із паличками, на милицях, траплялися навіть на візках.
В автобусах, якими я їхала в Болгарію, а потім назад теж переважали літні люди. Точніше, літні жінки. Було кілька сивочолих чоловіків. І лише раз я бачила молоду пару. Що, звісно, не дивно.
У готелі я познайомилася з лікаркою із Києва – їй 76 років, але вона досі працює. І де! Вахтовим методом – у Чорнобилі! На моє зауваження, що це надто важко, жінка знизала плечима: «Більше нікому». З Нового року вона збиралася вийти на пенсію, та днями зателефонувала: лишається на роботі, треба попрацювати ще рік… І це при тому, що на відпочинку її часто підводило здоров’я. Навіть після нашої поїздки до Старого Несебира, де я почувалася напрочуд бадьоро, новій знайомій стало зле. Утім, ще до мого приїзду вона усе ж встигла з’їздити на екскурсії до Стамбула і в болгарське село.
Старий Несебир заслуговує, щоби про нього сказати кілька слів. Він розташований на півострові, зв’язаному із сушею тільки вузьким, схожим на дамбу, перешийком. Ця частина міста цілком внесена у Список світової спадщини ЮНЕСКО.
Скільки років Несебиру? Принаймні, понад три тисячі! Фракійці заснували його наприкінці ІІ тисячоліття до нашої ери. Потім місто захопили давні греки. Потім Несебир перейшов до рук римлян. Згодом став частиною Візантійської імперії. У 812 році містом заволодів болгарський хан Крум. У ХІІІ-ХIV століттях Несебир входив до складу Болгарського царства. Далі на ці землі прийшли турки-османи.
Болгари боролися проти загарбників кілька століть і, зрештою, звільнилися з-під їхньої влади. Причому зуміли зберегти християнську віру (недарма за часів Болгарського царства маленький Несебир славився як «місто 40 церков»). Нічого собі, історія, чи не так? Не кажучи вже про оригінальну архітектуру й оздоблення будинків та храмів.
Додам, що на чорноморському узбережжі Болгарії (південніше Несебира) є інше містечко теж розташоване на півострові і з не менш цікавою історією – Созопол. Це колишня грецька колонія Аполонія, де була встановлена 14-метрова статуя Аполона, пізніше вивезена до Риму – там вона й досі. Але українські туроператори чомусь обходять Созопол увагою. Хіба тому що там не такі зручні пляжі?
Назад в Україну я поверталася у повному ущент автобусі, котрий їхав… з Анталії. Виходить, мої супутники провели дві доби (зокрема, дві ночі) в дорозі! Але 65-річний чоловік, який сидів поруч, не скаржився і не стогнав. Навпаки, хвалився відпочинком у турецькому Кемері.
Ще одне підтвердження прислів’ю: не такий страшний чорт, як його малюють…
Цього разу Дунай ми перетнули десь о першій-другій годині ночі. А невдовзі надійшло повідомлення, що через обстріли рашистів поромна переправа тимчасово закрита. Пощастило: ми проскочили.Віталіна МОСКОВЦЕВА-ДОРОШЕНКО
