Співпраця волонтерських штабів України заради здоров’я наших людей
На початку нової хвилі російської війни проти України швидко були окуповані стратегічно важливі позиції на Херсонщині. Вже у перший день була захоплена Нова Каховка – перехрестя доріг, місце розташування гідроелектростанції на Дніпрі та початок Північно-Кримського каналу [от чи не туди нині висмоктують воду з нашої обмілілої великої ріки?].
Виїхала з окупованої території дуже невелика кількість людей, які не вірили сподіванням, що “війни не буде”. Ті, хто залишились, не розуміли, що відбувається.
Тоді, ще у лютому, літня жінка, бурятського, до речі, походження, повертаючись із дачі, здивовано спитала російських військових біля танку:
– Что вы тут делаете? Когда уедете?
Та отримала дулю під ніс від дуже на неї схожого окупанта:
– Мы здесь навсегда.
Дуже швидко прийшло розуміння, що саме «назавжди» привезли сюди на танках. Однією з проблем стала неможливість підтримувати звичайний стан життя. Як-от, зайти до аптеки, отримати чи придбати потрібні ліки… Деякий час новокаховчанам – у тій кількості, на яку був спроможний, допомагав директор аптеки із Миколаєва, надсилаючи потрібні ліки. Та у квітні у нього не витримало серце: інфаркт. І доброї людини не стало [реальна історія, яку мені розповідала та сама пані бурятського походження, коли влітку виїхала з міста, що стало геть небезпечним]. Треба було шукати можливості допомогти Новій Каховці, де залишались однокласники, вчителі, знайомі, сусіди, їхні родини та безліч людей, яких просто пізнавав на вулицях.
Виникла ще одна гострюща та болюча проблема – постачання ліків до окупованого міста Олешки, де у будинку-інтернаті керівництво намагалось на належному рівні утримувати 150 дітей із психічними відхиленнями…
Зрозуміло, що ці болючі проблеми були частиною величезної рани, яку створила російська окупація на території нашої країни.
Та на той час ми змогли долучитися до лікування цієї, де могли, як би сказати… накласти знеболювальне та надати першу допомогу.
Волонтерська сотня «Доброволя» – ключове слово цього руху. Саме ця організація стала життєдайним джерелом, звідки на окуповану Херсонщину почала йти допомога. [До речі, Ключове – одна з попередніх назв поселень, де нині знаходиться Нова Каховка]. У Києві волонтери «Доброволі» формували посилки, знаходили можливість зібрати ліки, від яких у прямому сенсі залежало життя конкретної людини у Новій Каховці, Каховці, Дніпрянах, Херсоні, здоров’я 150-ти дітей у Олешках та життєздатніть великої спільноти людей, які опинились в окупації.
З березня 2022 року потік посилок невідкладної допомоги пішов з Києва до Запоріжжя, дорогою його доповнювали ліками, які надсилали люди [виїхали з Херсонщини та шукали змоги передати рідним], або такими, на які виникла термінова потреба. Бо є онкохворі. Є люди із хронічними захворюваннями. Та всі, хто перебуває у нервовій напрузі, виснажений неможливістю прийняти та осягнути масштаб великої кривавої несправедливості, яка чорним круком впала на нашу країну… – всі потребували допомоги. Комусь треба було знайти щось конкретне та недосяжне в окупації, від якого давно вже залежало його життя. Комусь щось термінове від різкого погіршення здоров’я. Хтось був щасливий від коробочки із київським валідолом, як символом, розумінням, що він не один…
Існувало – і досі існує – вузьке місце передачі допомоги. Це Василівка. Пропускний пункт. От і зараз у мене стоїть велика коробка, наповнена найнеобхіднішими ліками для декількох новокаховських родин. Та гостре становище на фронті та небажання окупантів дати людям підтримувати зв’язок із рідними на вільній Україні не дає змоги відправити цю важливу передачу.
Їх пройшло через Запоріжжя декілька десятків. Доки дитячий будинок утримувався на своєму місці, в Олешках, доки трималось там українське керівництво, діти отримували ліки, памперси, засоби гігієни, навіть смаколики. З серпня заклад зазнав змін, деяку кількість маленьких пацієнтів вивезли, як кажуть, до Криму. Чи мають діти з олешківського інтернату нині потрібну увагу? Думаю, що і цю історію російські окупанти використають лише у пропагандистських пабліках. Що, росіянам потрібні наші хворі діти? Та вони вбивають їх сотнями – і особливих, і здорових, і …новонароджених.
Думаю, що колись це має стати предметом великого дослідження із вироком як підсумком: російська «спецоперація» руйнівним чином вплинула і на здоров’я українців. Особливо тих, хто бачив, як гинуть сусіди під заваленою ракетою будівлею, хто виїхав, та отримує повідомлення, як щодня руйнують обстрілами його рідний дім, у кого – куди ж ти дивишся, Боже?! – загинули брат… син… малюк…
У цій безлічі болю та горя коробочка ліків – це, можливо, недовгої дії засіб. Та, насправді, так важливо підтримати одне одного зараз.
Та саме Волонтерська сотня «Доброволя» надає можливість передати людям найнеобхідніше.
Одними з перших, сформувавши пакунки продуктів та гігієнічних засобів, та – що особливо важко, знайшовши надійного перевізника , наш гуманітарний центр «Завжди разом» передав і ліки від «Доброволі» на територію де окупованого Бериславського району.
Ірина з Високопілля. Як тільки звільнили рідне село, виїхала додому, намагалася хоч якось налагодити побут, сподівалась, що зимуватиме в рідних стінах. Та після «гостювання» російської нечисті жити вдома було неможливо. Намерзлася так, що коли приїхали її забирати рідні, пальці на руках не могла розігнути… Тяжко застудилася. Отримала ліки, та на посмішку не вистачає сил.
Матусі із дітками – завжди вдячні та зазвичай попри все обнадійливі наші гості. Поки була можливість, отримували у нашому гуманітарному центрі «Завжди разом» молочні суміші, памперси та дитячі гігієнічні засоби.
Люди, які вимушено покинули окуповані російськими загарбниками рідні місця та живуть нині і Запоріжжі. Кожен та кожна – окрема болюча історія. Рани на тілі – жінку з Гуляйполя травмував уламок російської ракети. Рани душевні – руйнуються будинки, заклади культури, школи,.. не пізнати рідні місця, де мирно жили та ходили вулицями додому, на роботу… Рани нестерпні від непоправних втрат.
Ліки лікують тіло. Душу зціляє єднання та надія.
Не тільки Нова Каховка та Запоріжжя…
Звістка про звільнений Херсон у Волонтерській сотні «Доброволя» зрезонувала відразу: у києві зібрали все можливе та потрібне, та декількома машинами вирушили в дорогу. Ось, що пише волонтер Ольга рязанова про цю поїздку: “Херсон – це майже моя Батьківщина і це Україна. Я в цьому впевнилася на власні очі, бо вчора-позавчора я бачила мешканців цього нескореного міста, вдихала на повні груди повітря свободи на його головній площі, бачила безліч українських прапорів і мріяла про таку ж мить незабаром у Новій Каховці, моєму рідному місті, де теж чекають і вірять люди…”
Вільне Козацьке!
Як ми зраділи, коли відгукнулася нарешті наша однокласниця Ірина, як живе у селі Козацькому, на правому березі Дніпра, через греблю та Дніпро від Нової Каховки. Ми не мали звісток від неї декілька місяців, аж тут, нарешті.
Пише: ми на де окупованій території, але на першій лінії вогню, залишилося біля шестисот мешканців [а село, де стояла башта Вітовта, про яку в історичному аспекті писав наш автор Юрій Вілінов, та де знаходився маєток Трубецького, де у недавні наші часи виробляли «Вина Трубецького» людей колись було чи не вдесятеро більше…]. Волонтери приїжджають, та проблем у напівзруйнованому селі багато – і надає список потреб.
Вирішити зможемо лише разом. На допомогу нашому центру «Завжди разом» прийшла запорізька «СпівДія» [Олександр Рябенко, до речі, завжди надавав транспортні послуги, доставляючи до пункту збору на Оріхівському шосе важкезні коробки із ліками на Херсон, Нову Каховку, Олешки. І це штаб також передає потрібні ліки людям, які отримують у них гуманітарну допомогу]. Тож, ліки та теплий одяг маємо від «Доброволі», частину продуктів на гігієнічних засобів готує «СпівДія», свій перелік – шампуні, миючі засоби, поліетилен, продукти – пакують волонтери гуманітарного центру «Завжди разом».
Ці найпотрібніші речі вже доїхаи до Козацького. Ех, яке живописне було селище до війни!
Найнеобхідніше – найбезціннішим
Може, тому, що ми тут, у Запоріжжі, відчуваємо поруч лінію фронту, передати ліки безпосередньо військовим – то найбільший щем.
Ліки та перев’язку від Волонтерської сотні «Доброволя» не раз передавали безпосередньо до рук військового хірурга, наша йому шана та розуміння у секретності імен.
Передавали те, що стало у потребі волонтерам штабу «Шо ти, дядя?», які збирають аптечки нашим бійцям на передову. Ця співпраця має й деяку мистецьку складову, про це – в інших матеріалах нашої газети.
Інеса АТАМАНЧУК, фото Миколи БАРИШЕВА
Матеріал підготовлено в рамках проєкту “Слово правди – наша зброя”
