Бувають визначальні бої, які суттєво впливають на хід подій. Командир мінометного підрозділу 115 батальйону ТрО “Шулер” розповів про бій, який зупинив швидкий наступ росіян на Запоріжжя у лютому 2022 року.
“Після першого дня боїв 24 лютого 2022 року особовим складом 115 мелітопольського батальйону був отриманий наказ переміститися у напрямку Токмака та зустрічати ворога на підходах до Молочанська. Ми зайняли важливе перехрестя. Я навчив хлопців моєї групи, як користуватися “Мухою”, як взводити, цілитися. Наказав, завдання мінімум – поцілити хоча б кожному по разу. Невдовзі почули звук техніки, гусянки, що наближалася. І тут, несподівано, з одного з поверхів була кинута димова шашка. Одразу колона зупинилася і далі не пішла. Гадаю, спрацював колаборант серед місцевих мешканців та попередив про наявність нашої озброєної оборони міста. Проте, просування колони зупинилося.
Згодом, отримали новий наказ. Для забезпечення вогневого прикриття групи, яка висунулася на мінування та підрив мосту (або залізничного переїзду) ми рушили на трасу Василівка-Мелітополь. В районі Любимівки на зустріч нам їде ворожа колона – 2 КамАЗи , бензовоз та, на віддаленні, відставши метрів на 800, танк. Це було дуже несподівано, тож ми пролетіли КамАЗи та різко розвернулися посеред дороги між КамАЗами та танком. Командир командує: “До бою!” З собою ми мали абсолютно новий міномет 60мм, весь в консерванті! Весь наш “підрозділ” (на 10 машинах) вибіг обабіч дороги, підготував зброю до бою! Я поглядом виміряв відстань до КамАЗів та помітив росіянина, який, засунув руки за свій пасок, у вигляді дембеля дивився на нас. По обидві сторони дороги були глибокі кювети, по яким наша піхота побігла в сторону ворога для підготовки атаки. Одному я наказав лягати прямо на дорогу та коригувати наші мінометні постріли, бо з глибини кювету ми би не бачили розривів. Росіяни не розуміли, що відбувається, настільки швидко ми діяли. Танк стояв та не рухався.
У мене був боєць, який одразу сказав, що хоче бути гранатометником, бо вже вміє влучно стріляти. Був в АТО раніше. І він бере РПГ, виходить на дорогу та лупить в один з КамАЗ. Орки розсипалися. Він бере другу “морковку” та лупить в того ж КамАЗа ще раз. Орки почали в наш бік стріляти і в той же час наша піхота з боків відкрила вогонь по них. А ми розпочинаємо мінометний вогонь. Перша міну у ствол, а пострілу немає! Хапаємо палку вичищаємо від консерванту, як можемо. А бій триває! Знову міну у ствол – доходить до середини і застрягає. Я був як помічник, а наш мінометник вже мав чималий досвід. Він струснув міномет – і постріл пішов! Нас всіх обляпало консервантом!
. Нас відкоригували і четвертою міною ми влучили у КамАЗ! Він потужно вибухнув (віз БК), а я звожу міни і мінометник далі стріляє. Міни лягали по ворогу, тож почали стріляти одну за одною – чергою! Другий КамАЗ задимівся. Одним оком дивлюся на танк, а якщо він почне по нам бити? Один раз він вистрілив, зніс одну з наших машин, але вона не вибухнула. Відкинуло в кювет. Мабуть, він боявся влучити в своїх. Він почав маневрувати та з’їхав у кювет. З-за нього виїхала МТ-ЛБ із ЗУ-23 наверху. Бій майже завершився та наші групи почали відходити в Любимівку. Наш коригувальник мав РПК і я дав йому команду, для прикриття наших, короткими чергами стріляти по ЗУ-23 аби налякати, бо пробити МТ-ЛБ він би не зміг. І це спрацювало, бо ЗУшка не стріляла. В ході бою у нас не було жодного загиблого або пораненого. Згодом від місцевих мешканців, які наступного дня ходили до того поля бою, дізналися, що у орків було 32 трупа, мінус два КамАЗа та простріляний бензовоз! Вся наша група в два заходи вийшли з того бою та зайняли нові позиції біля Василівки. На під’їзді до Василівки ми знали, що знаходиться лінія оборони і там десь є наші. Ми сигналимо, блимаємо світлом – як вони зраділи, що ми повернулися!!! Кажуть, що бачили стовпи диму та вже була думка, що ми не повернемося. А тут ми!”
Тільки через два дні росіяни знову почали рух по трасі в напрямку Запоріжжя…
