У цьому ми впевнені і за історичним досвідом, і за власним, розглядаючи одну із картин на виставці Григорія Соколенка «Так було…»Картина «Ой, на горі та й женці жнуть…» провенанс має.
1938 рік. Грицько Соколенко зайшов до Палацу культури металургів [тоді – на десятому виселку Запоріжжя, а не там, де нині] та почув, як хор співає цю пісню.
І все життя він мав думку покласти цей музичний твір на полотно. Ідейні та організаційні перепони не давали можливості – ескізи були, а реалізація склалася лише у 2003-му.
А у 2015-му, вже за нового рівня боротьби за українську самоідентифікацію із російськими загарбниками, Григорій Соколенко подарував свою роботу Запорізькому військовому шпиталю. Най підтримує дух наших захисників!
Дякуємо співробітникам шпиталю та волонтерці Олені Шевчук за можливість показати цю роботу на виставці в художньому музеї.
Мусимо скромно відзначити й участь редакції нашої газети в оформленні – виготовленні рами – цієї великої та насиченої історичним підґрунтям картини.
Інеса АТАМАНЧУК. фото Сергія ТОМКА з архіва «МИГу»
