Матвій на бойове псевдо «Голлівуд» – мобілізований. У цивільному житті він представник рідкісного фаху – сценарист. В цьому році, до речі, на телеканалі СТБ вийшов серіал «Кохання та полум’я», де Матвій – один з авторів сценарію. Ще одна його повнометражна робота – «На Різдво обіцяють сніг» – нещодавно виграла конкурс Держкіно.
Зараз сценарист воює у 108-ій бригаді ТрО, на Запорізькому напрямку.
– Я відкрив професію сценариста для себе за кілька років до початку повномасштабного вторгнення, – каже Матвій. – До того працював журналістом, робив розслідування для “Української правди”.
У Матвія – троє дітей та дружина. Старші діти вже живуть самостійно. Коли дізнався про те, що на Україну напали, найперше, що почав робити глава родини, це шукати зброю. Роздобув мисливську гвинтівку. Потім відправив своїх дівчат на західну Україну. Але вони дуже швидко повернулися – сказали, що житимуть в Києві, разом з ним.
-Я залишився з сімʼєю, але одразу домовився з дружиною, що коли прийде час виконувати обов’язок перед Батьківщиною, я піду, бігати або ховатися не буду, – згадує «Голлівуд». – Мене мобілізували на початку літа 2024 року. Звичайна історія: на вулиці підійшли представники ТЦК, і ми почали оформляти документи. Все було коректно. Можливо тому, що я був готовий до цього і не створював конфлікту. Я знав, куди хочу потрапити.
-Чому обрали саме 108-у бригаду ТрО?
-Мені її рекомендували через досвідчене командування, повагу до особового складу, високий рівень підготовки, який надають новачкам. Про забезпечення я не знав, і був здивований, коли сюди приїхав з БЗВП. Як з’ясувалося, тут ще і гроші платять.
-Якими були перші враження після прибуття у військовий колектив?
-Після БЗВП (базова загальновійськова підготовка, – авт.), яка нагадувала «совок», тут я відчув себе, немов у голлівудському кіно. Я побачив різницю між армією і війною. Знаєте, є такий жарт: ішов на війну, а потрапив до армії. Так ось, тут цієї проблеми немає. Тут розрізняють першочергове і неважливе. Тут немає непотрібної муштри. Важливий тільки результат, це головний показник. Мене радо прийняли в колективі. Крім українців, здебільшого добровольців, зустрів тут вихідців з Колумбії та Великої Британії. Оскільки говорю англійською, швидко адаптувався. Я почав як солдат-стрілець. Згодом став командиром відділення, нещодавно — командиром взводу. Ця посада потребує багато знань, тому тепер хочу отримати відповідну освіту.
-А ви мали досвід строкової служби?
-Ні. Весь військовий досвід я отримав вже тут, у 108-й бригаді ТрО.
-Як з військовою формою та захистом? Все надали? Чи щось доводилось докупляти?
-Я багато чого отримав ще в навчальному центрі. Тут забезпечили зброєю та бронею. Видали, підігнали. Все правильно, зручно. Питань з цим не виникало взагалі. Трішки треба було звикнути до побуту, дещо незвичного для розбалуваного київського гедоніста.
– Що запам’яталося про перший вихід на передову в якості піхотинця?
-Ротація відбувалась в повній темряві. Дуже важко було зорієнтуватися, зрозуміти, де я, і що відбувається. Та коли опинився в окопі й роздивився, то зрозумів, що там все влаштовано логічно й надійно, зброя – напоготові, кава теж. Під час БЗБП у навчальному центрі я часто чув, що піхота – це найстрашніше, що може з тобою статися. Але, як виявилося, “не так страшний чорт, як його малюють”.
-Згадайте, будь ласка, перший обстріл. Як ви, мирна людина, на нього відреагували?
-Ви знаєте, спокійно. До того, як ще не стикався з роботою артилерії, авіації, ворожих дронів, я просто заздалегідь не знав, як реагуватиму, і через те більше побоювався не самих обстрілів, а того, щоб не осоромитись. У результаті з’ясувалося, що я сприймаю їх адекватно і не втрачаю зосередження. Мене добре підготували у бригаді. Тут передбачений певний час на злагодження та підготовку перед виходом на бойові позиції.
-Може, якусь історію про так звані «бойові будні» розповісте?
-Ось, відносно свіжа. День почався з того, що по нас почав працювати танк. Рашистських бронемашин тут не було доволі довго, і мабуть вони розраховували, що посіють паніку. Майже відразу за напрямком польоту уламків ми визначили азимут, і передали інформацію пілотам, які наступної миті підняли «пташок» та виявили ціль. Включилося командування, дружні сили й вже по обіді танк було знищено. Я розумію, що в цій історії немає шокуючих неочікуваних поворотів, але особисто для мене є вражаючою точність і злагодженість роботи всіх цих ланок, різних людей з різних підрозділів, яку не так вже й просто побудувати.
-Наскільки активні ворожі дрони, чи часто вони вас турбують?
-Постійно. Зараз головна загроза – дрони на оптоволокні, які використовуємо і ми, і ворог. Посадки вже, як павутиною, обплетені цим оптоволокном. Особливість у тому, що від них не сховатися за РЕБом, коли дрон тебе просто «не бачить». Такі пристрої треба тільки збивати. Окрім цього, слід дуже чітко розрахувати інженерний захист позиції, щоб у разі влучання, пошкодження були не критичними. Тому треба постійно бути напоготові.
У мене теж є досвід оператора БПЛА. На самому початку я політав у розвідці, навчився управляти «Мавіком» і ще кількома видами дронів. Зараз мені це дуже допомагає, тому що піхота має розуміти розвідку, а розвідка – піхоту.
-Чи маєте нагороди?
-У мене є відзнака від командира батальйону – «Хрест Незламності». Сприймаю це, як аванс, що заохочує до нових досягнень у бойовій роботі.
-Хто, на вашу думку, контролює ситуацію у вашій смузі відповідальності?
-ЗСУ. У нас краща не тільки мотивація, але й розвідка теж. Росіяни періодично намагаються прорватись, але не мають успіху, і вмирають ще на підступах. Не так давно нас попередили, що рашисти готують штурм на мотоциклах неподалік. Шість штурмовиків виїхали — шість «двісті» отримали. Пілоти розібрали їх ще за межами дальності роботи кулеметів, піхоті навіть нічого не дісталося.
-Чи відчуваєте виснаження?
-Втома є, але мені допомагає думка, що зі мною працюють хлопці, які тут з 2022-го року. Мої півтора роки – нічого в порівнянні з їхніми трьома з половиною.
-У вас є мрії?
-Мрія – бути з сім’єю, жити мирним життям. Я вважаю, що жодна розумна людина не хоче війни. Коли війна приходить, треба захищати свій дім. Але мрію я про мир.
-Кажуть, що немає людей, які б хотіли миру більше, ніж військові…
-Так, але не за будь-яку ціну. Мир на наших умовах. І ми цього добʼємося.
-Чи не виношуєте плани на якийсь новий фільм?
-Я жодного сумніву не маю, що будуть фільми про війну. Тому що, звісно, тут багато досвіду, достойного екранізації. Як тільки буде змога повернутися до творчої роботи, я це зроблю.
–Чи ведете творчий щоденник?
-Вже ні. На командній посаді я забув, що таке вільний час, і закинув це заняття. Але перед тим вів щоденник кожного дня: рік до і три – під час війни.
–Як ваші рідні? Маєте можливість їздити у відпустки?
–Так, я був у відпустці навесні. Коли з’являється будь-яка нагода, намагаюся потрапити додому, навіть якщо це пару днів. Дуже сумую за рідними, й вони теж. Але заради них я тут, і вони це розуміють.
Телефон рекрутингового центру 108-ї Кодацької бригади ТрО: 0 800 337 803. FB: https://www.facebook.com/share/16PMW9TCL2/?mibextid=wwXIfr
Фото з архіву бригади.
