Чотирирічний хлопчик Юра після смерті став донором органів для трьох хворих діток.
Його мама, лікар, дала на це згоду.
Операції з пересадки органів провели в Києві, в Інституті серця МОЗ України.
Як виявилося, цей маленький хлопчик, який врятував життя інших людей, народився і до війни жив у Запоріжжі.
Той випадок, коли смерть дає життя…
Катерина Сотнікова на своїй сторінці у фейсбуці вперше поділилася історією про свого сина та про те, як наважилася віддати його органи для порятунку приречених на смерть інших дітей.
«Сподіваюся і вірю, що моя розповідь подарує шанс на життя ще більшій кількості людей.
Юра народився у Запоріжжі, де до відомих подій у країні ми щасливо жили всією родиною.
Далі вимушено змінювалися міста, країни.
А навесні цього року я із сином приїхала до Рівного.
3 липня 2023 року з моїм Юрочкою сталася біда, зла доля і моє вселенське горе.
У мого здорового життєрадісного синочка під час пробудження після денного сну стався спонтанний крововилив у головний мозок. Не було провісників, падінь, ударів головою чи будь-якої іншої причини.
На жаль, таке буває, вже нема кого звинувачувати, випадок на мільйон, і він стався саме з моїм сином.
СКТ було проведено найближчої години. Коли мені оголосили результати, мій шок та жах я не забуду ніколи. Я все зрозуміла… як лікар, але не могла прийняти… як матір.
Саме як мати, я почала боротися за життя свого єдиного сина, шукати шляхи порятунку, транспортування, вірила та хапалася за всі примарні шанси.
За кілька днів моя свідомість почала приймати реальність. А ця сама реальність за роки роботи в реанімації мені дуже зрозуміла.
Є неминучість, я знаю, як вона виглядає. Смерть мозку. Це лише справа часу.
Що відбувається далі з тілом, точно бачила не раз.
Але існує альтернатива, далеко не популярна, не освітлена в нашій країні, для більшості за межею розуміння та сприйняття.
Трансплантація. Донорство.
Безумовно, я знала, що ці операції проводяться в Україні, але на рахунок донорів-дітей була не в курсі.
Мого сина вже не врятувати, я це нарешті усвідомила. І розуміла, що є шанс урятувати когось іншого.
Ця думка твердо оселилася у моїй голові. І виникла мета її здійснити. Популяризація донорства дуже слабка в нашій країні.
Юра майже одразу опинився у глибокій комі, «без перспектив на життя» з медичного погляду.
Тепер відключаємо почуття.
За логікою, має бути база, куди вносяться такі люди, а далі б пішли етапи роботи координаторів у трансплантології.
Адже родичі пацієнта – це здебільшого прості люди, яким треба доступно і зрозуміло пояснити результати подій.
Але в Україні поки що з цим все складно.
У нашому випадку я сама була ініціатором, попросила допомоги колег у пошуках варіантів, куди можна звернутися.
Збоку виглядає божевіллям та дикістю.
Але так склалося, що я не лише мати, а ще й лікар. І моє розуміння того, що відбувається, набагато ширше, ніж у людей, далеких від медицини.
У здійсненні задуманого допомогло та взяло участь стільки людей, що боюся навіть починати писати список, щоб нікого не проґавити.
Далі писати мені дуже боляче, але я намагатимусь якось зібрати думки.
Нашого синочка проводжав в операційну весь персонал. Крізь свої я бачила їхні сльози.
Дякую вам за розуміння та підтримку. Ви Люди та Лікарі з великої літери, і тільки так!
Борисе Михайловичу Тодуров, Ви робите великі справи, а Вашою командою лікарів можна тільки пишатися.
Я чекала до глибокої ночі результату операції.
Коли мені сказали, що серце б’ється в іншій дитині, я вперше щиро посміхнулася.
Серце мого сина б’ється!
Пізніше я дізналася про врятованих хлопчиків з клініки «Охматдит». Рада, що хоч у цих дітей буде шанс на здорове життя.
Зранку я побачила Соломію, слухала серце. Морально я до цього була готова.
А ось коли вона відразу прокинулася і покликала маму, я розгубилася.
Ось і є та грань «смерть дає життя».
Мені полегшало.
Моя втрата непоправна. Тоді в понеділок, увечері 3 липня, мій світ впав і ніколи не стане колишнім.
Але я вірю та сподіваюся, що 9 липня відродився світ у цих трьох дітей».
…Хлопчик Юра та його мужня мама дали шанс на порятунок іншим діткам.
Київські лікарі пересадили дві нирки, печінку та серце.
Вдалося врятувати життя 12-річному підлітку з окупованої частини Херсонської області.
Більше трьох років він чекав на трансплантацію нирок та жив у лікарні.
Печінку пересадили 15-річному хлопчику з Кіровоградської області.
А шестирічній дівчинці Соломії – серце.
Як стати донором органів
У 2019 році в Україні був ухвалений новий закон про трансплантацію.
Він дозволяє пересаджувати органи від померлих донорів.
І, попри війну, трансплантація продовжує розвиватися і рятувати життя сотням людей.
У Спеціалізованій державній установі “Український центр трансплант-координації” пояснили, як українці можуть дати згоду на посмертне донорство, щоб врятувати життя інших людей.
Для цього потрібно написати письмову заяву про свою згоду або незгоду щодо посмертного донорства.
Цю заяву внесуть до Єдиної державної інформаційної системи трансплантації (ЄДІСТ).
Така інформація є закритою і стає доступною лише у разі, якщо людині діагностували смерть мозку.
Знайти найближчий до вас заклад можна на сайті https://utcc.gov.ua у розділі «Регіональні центри».
Також це можна зробити в Українському центрі трансплант-координації.
Тоді у відповідній ситуації вони зможуть передати побажання трансплант-координатору.
Якщо ж в ЄДІСТ зареєстрована заява про згоду-незгоду на посмертне донорство, ніхто з родичів померлого не може її заперечити.
Остання заява є вирішальною і нівелює всі попередні.
Важливо
Посмертними донорами органів не можуть бути:
Фото: Інститут серця МОЗ України та фейсбук Катерина Сотнікова
