Вперше український композитор Єгор Грушин побував у Запоріжжі в березні 2016 року, коли виступав у овальному залі краєзнавчого музею із програмою Solo Piano. У 2018-му він повернувся із новою концертною програмою на сцені Запорізької філармонії на підтримку свого п’ятого диску Ritorno.
Єгор Грушин для мене, поєднує мою рідну Нову Каховку, де він народився, де він і я, з інтервалом у часі, прожили своє шкільне життя, – музикант світу.
Бо та мова, яку він обрав для висловлення думок, – неокласика – суголосна кожному дню нашого життя, де б ми не жили, же б не опинились.
Ось фрагменти розмови 2018 рок.
Хвилі та штиль нашого життя
– Колись мені цікаво було прочитати, як працює над своїми синглами Мадонна: вона не розлучається із записничком, у якому фіксує думки, відчуття, враження. Як працює ваша майстерня, пане композиторе?
– Я не можу сказати про себе, що певна подія, епізод життя може мене надихнути… Скоріше, все, що відбувається зі мною, оточує мене, залишає якийсь відбиток. І наступає момент, коли певний об’єм знань, ситуатів, всього, що відбувається в країні і у мене особисто, потребує від мене дії: я відчуваю, що зараз мені є, що сказати. Я вмикаю запис і граю – у цій стан я занурений повністю, а потім я із нього виринаю. Тобто, зазвичай це відбувається хвилями і раптом, я можу записати декілька композицій, а до того могло бути затишшя кілька місяців. Музика – така річ… Ніколи не знаєш, коли прийде. Вона просто приходить.
– Що ви відчуваєте? Чуєте мелодію? Бачите ноти?
Нот я не бачу – я граю без нот. Оскільки це моя музика, я, напевне, навіть не чую, – скоріше, відчуваю. Потім я маю запис прослухати та проаналізувати: це твір чи ні. Не все, що я записую, показую людям. Деякі твори чекають свого часу.
– Аналізуючи коло європейських неокласиків, я знайшла думку німецького композитора щодо творчості: “Це те, що ми можемо повернути світу… Трохи музики, щоб люди могли змінити своє розуміння життя”. Яка ж аша мета?
– Колись я грав для себе та своєї вчительки, потім – для найближчих людей, які хотіли мене слухати. Але так сталось, що мене зараз готові слухати значно більше людей в Україні. Тому, окрім того, щоб створювати, ми мусимо нести неокласичну музику саме в Україні.
В Україні мало хто таку музику створює, а концертною діяльністю, популяризацією неокласики займаємось, напевне, ми єдині. Тобто я відчуваю, що наша місія у тому, щоб познайомити українців із такою музикою.
– Щоб Україна мала свій голос у сучасному музичному світі?
Так! Тому що неокласика – ще такий жанр, який люди чують у фільмах, серіалах, рекламних роліках, але не завжди знають, що це є. Вона постійно поруч, але мало хто знаю, що це звучить неокласика. Бо є популярна музика, а є – відома. Це популярна музика, яка невідома. До неокласики відносяться недовірливо, як до усіх нових речей. Та мені здається, що ця музика є супроводом сучасного життя. Ми живемо вона звучить, її мелодії, її ритми поруч.
– Тобто ви вплетаєте Україну в сучасний музичний простір.
Так. Мене питають: чим твоя музика відрізняється від музики Ludovico Einaudi, Fabrizio Paterlini? Вона відрізняється тим, що вона українська. Незважаючи на те, що жанр започатковано в Італії, він має зараз розвиток в Ісландії завдяки Olafur Arnalds, у Німеччині працює Nils Frahm. У нас українська неокласика, із українською гармонією, українськими ритмами.
– Хто вплинув на ваші музичні смаки?
– Мене формували та мали великий вплив на мене пісні гурту «Океан Ельзи». Із зарубіжних це, напевне, британська група Muse. Здавалося б, де рок-музика, де неокласика?.. Але для мене завжди найважливіші мелодизм та гармонійність. Я таку музику люблю.
Я вважаю, що неокласика і є класичною музикою сьогодення. І якщо запропонувати учневі музичної школи, що їм цікавіше вчити – прелюдію Баха чи мелодію із саундтрека до фільму Амелі…
Вважаю, що й дитина, починаючи музичну освіту, легше гратиме сучасну музику: мелодії, які їй подобаються, які вона наспівує, які сьогодні актуальні. Я часто думаю: чому ми не можемо зрозуміти дитину, чому їй так важко займатись музикою? Якби діти мали змогу грати те, що ім подобається… У музичній школі ми домовлялись із вчителькою: все, що я вчу, виконую сам вибираю. І вона у четвертому класі дозволила мені виступати на академконцерті із The show must go on групи Queen. Ми самі робили ці ноти, самі аранжирували мені було дуже цікаво цим займатись. Я назавжди вдячний своїй вчительці за те, що вона не відбила мені бажання займатись музикою. Але ж мені подобалось у той же час вчити і грати прелюдію Рахманінова до-дієз-мінор. Коли тобі дається свобода самовираження, робиться все, для того, щоб тобі цікаво було займатись, – ти будеш вчитись музиці.
– Але ж зараз музична освіта ближча до вашої точки зору, ніж до старої догматики.
– Я бачу багато дітей на своїх концертах, я щасливий, коли вони кажуть: я хочу грати цю мелодію. Багато вчителів звертаються до мене – знаходять, шукаючи ноти.
Коли ми займаємось музикою, ми маємо отримувати від того насолоду, не має бути страждань. Музика повинна бути насолодою: і для того, хто її виконує, і для того, хто слухає.
– Мені здається, що з класики вам співзвучний Вівальді.
Так, я люблю музику Вівальді, але мені більше подобається робота Макса Ріхтера, який зробив альбом рекомпозицій вівальдієвського циклу «Пори року». Він змінив сильну долю (наголос): все ніби те саме, але інше, і це дійсно звучить круто та непередбачувано.
– Це як в архітектурі: є струнка класика, а є, скажімо, «дім, що танцює» у Празі.
Саме тому, що все дуже швидко змінюється. Час плине і ми маємо у ньому жити. Ми маємо відчувати цей час бо, розумієте, ми всі колись помремо, але ж маємо прожити оцей період (показує своїми тендітними пальцями інтервал, – авт.), своє життя, у своєму часі.
Довідка: Єгор Грушин – яскравий український композитор і піаніст у стилі неокласика (modern classical music).
Єгор Грушин дав понад презентував п’ять альбомів, одну збірку фортепіанних творів Solo Piano., видану відомим шведським лейблом 1631 Recordings та став автором саундтреків до шести українських фільмів: Історія життя іграшки (2012) , Choiceman (2012), Finita la tragedia (2013), Янголи помирають на світанку (2013), Врятований роман (2015) та повнометражної стрічки про УПА Тараса Химича Жива (2016).
А ось – посилання на Youtube-канал Egor Grushin https://www.youtube.com/watch?v=O_cNJFHMq6k, музика океану.
“Відтепер на моєму каналі у Youtube ви у будь-який час доби знайдете трансляції з фоновою музикою, яка підійде як для релаксу під звуки океану так і для навчання або роботи під звуки природи, або ж соло фортепіано. Підписуйтесь та слухайте”, – пише автор.
Крім того, Єгор щоденно викладає нові записи на https://www.tiktok.com/@grushin.piano/video
І, найголовніше сьогодні: зараз Єгор Грушин веде волонтерську діяльність, на своїх концертах збираючи кошти на підтримку ЗСУ.
Інеса АТАМАНЧУК, фото з архіву автора та відкритих Інтернет-джерел
