Всеукраїнська конференція «Антидот. Культура й мистецтво у прифронтових регіонах» нещодавно відбулася у Запоріжжі. Проєкт вже вдруге у нашому містіі проводять творці міжнародного фестивалю сучасної культури ГогольФест.
За задумом організаторів, це формат відповіді через мистецтво на дезінформацію та російську пропаганду: ”Україна сьогодні – в епіцентрі світової боротьби за сенси. Та переживає один із найжорсткіших у світі досвідів інформаційної війни”. У Запоріжжі це відчувається особливо гостро, де за 30 км від фронту, під КАБами, прильотами й блекаутами українська культура продовжує розвиватись у бомбосховищах, підвалах та підземних паркінгах, будуючи антиотруту до російського ІПСО та не даючи перетворити регіон у сіру смугу мовчання”.
Серед гостей заходу – творець DakhaBrakha, Dakh Daughters, Nova Opera, GogolFest, засновник ГО «Вивеземо», який евакуював понад десять тисяч людей з Маріуполя і запустив проєкт протидії та розслідування російських фейків, директорка «Виделкаfest», що українізує Південь, сержант «Азову», який побудував проєкт збереження традиційної української музики, худрук першого Театру ветеранів, голова Українського культурного фонду, автор першого цифрового музею про депортацію кримотатарського народу, віцепрем’єр-міністерка з гуманітарної політики та інші.
До конференції долучилися понад 300 працівників закладів культури, митців, науковців з 11-ти міст країни [Харкова, Херсону, Маріуполя, Одеси, Києва, Миколаєва, Чернігова, Сум, Дніпра, Кривого Рогу та Запоріжжя].
Подальші плани організаторів – відвідати Миколаїв, Харків, Суми та Чернігів.
Наразі представництво учасників дало можливість учасникам почути та зрозуміти, як із викликами воєнного часу працюють люди творчого кола Херсону, Куп’янська, Кривого Рогу та інших міст.
Як знизу вибудовується культурна екосистема? що формує позитивний імідж міста у нестабільні часи воєнного часу? як митці гуртують навколо себе людей прифронтових територій? як виглядає актуальне українство: що змінилось, що об’єднує, в чому сила? Відповіді на ціі питання шукали під час конференції «Антидот».
Модераторка однієї з зустрічей фестивалю Марія Скворцова, представниця благодійного фонду «Культурні сили України», нагадала, як весною 2023 року в Запоріжжі з’явилися стріт-артові «бойові котики»: “психологічний стан людей покращувався, бо виникала посмішка”. І розповіла про силу емоційної підтримки візуальним мистецтвом у рідному Куп’янську: жінка, яка виїхала за кордон від війни саме за жовто-блакитним муралом зрозуміла, що вдома триває українське життя.
Важливим для порівняння став досвід театрального життя у Херсоні.
“Буває, що над нами пролітає дрон…” Та вистава триває
Альона Мовчан – поетеса, письменниця, журналістка, членкиня Національної спілки журналістів України, керівниця літературно-драматургічної частини Херсонського театру ім. М. Куліша, поділилася реаліями театрального життя в рідному місті.
Херсон зазнав досвіду окупації під час повномасштабного вторгнення, яка тривала з початку березня 2022 року до 11 листопада. В цей час театр був пограбований, техніку понищили, були частково викрадені та вивезені окупантами театральні костюми…
Під час окупації частина трупи, яка виїхала з міста, створила документальну виставу «Лишатись не можна».
“Коли ж Херсон звільнили, ми повернулися додому, зібрали все, що залишилося, й облаштували спочатку одну сцену в укритті, – розповідала учасникам «Антидоту» Альона. – І з грудня минулого року театр почав працювати на постійних засадах. Облаштували ще одну сцену та зараз працюємо на двох локаціях”.
Так культурне життя та освіта прифронтового Херсону перемістилося в укриття.
Нині в Херсоні в укриттях працюють до десяти шкіл, всі інші – онлайн.
“Діти не знають, що таке школа, що таке дошка, як це – сісти за парту… – розповідає реалії херсонського життя Альона. – Але ми працюємо, є численні гуртки, які охоплюють дітей за різними напрямками. Маємо в театрі 13 дітей, тож, у нас два дитячих акторських склади. Діти грають як справжні артисти”…
Зазирнувши до Вікіпедії, розумієш втрати: велика сцена театру імені Куліша – 700 місць. Був тут і «Театр-кафе» на 150 місць, і «Сцена під дахом» на 135 місць. Була в роботі експериментальна сцена на пленері аж на 300 місць.
“Останній раз ми грали на великій сцені 23 лютого 2022 року”, – сказала Альона. Нині без анонсів, афіш та навіть об’яв у соцмережах, вистави відбуваються в укриттях. Між тим, сарафанне радіо може збирати аншлаги. А телеграм-канал розповідає про вистави тільки післі події.
“Та ви тільки уявіть, люди приходять в укриття як на свято: жінки в сукнях та на підборах, – щоб подивитися наші вистави, – розповідала Альона. – У нас постійні обстріли… Буває, над нами пролітає дрон… Але наша робота дуже важлива для херсонців. Вони говорять, що тут, у театрі, відчувають себе у безпеці. Саме завдяки можливості на годину-півтори відволіктися від подій, які відбуваються в місті і на миті відчути себе у мирному житті”.
Перша вистава, створена 2023 року – концертна програма «Сам собі країна» за творчістю Андрія Кузьменка. Альона – авторка сценарію, розповіла: “Ведучий сам Скрябін, заради цього ми зробили відеонарізку з його інтервю. Це й дотепно, й інформативно, і… єднаюче. Є момент, коли Кузьма співає гімн. І ось вся наша зала, всі 80 глядачів встають і співають гімн разом із легендарним Кузьменком”.
Театр працює над актуальним репертуаром. Це моновистава «Одноденний герой», ствоерна спільно із Театром Ветеранів за автобіографічною п’єсою ветерана, херсонця, колишнього аніматора Володимира Туки. Він і грає у цій виставі. Режисер – заслужений діяч мистецтв України Сергій Павлюк [одна з його вистав йде й у Запоріжжі].
У столиці херсонський театр представив виставу «Одноденний герой» в межах програми «Голос Театру». Національний театр імені Івана Франка створив цю ініціативу для підтримки мистецьких колективів, що перебувають у прифронтових зонах. Це можливість говорити про важливе і підтримувати тих, хто творить мистецтво, попри виклики війни. Як і моновистава «Позивний «Горобчик» за п’єсою Наталки Ворожбит «Погані дороги». Це також вистава про війну: “Не негатив, а скоріше крик про реальність”.
Нагадала Альона про фестиваль «Мельпомена Таврії». Цьогоріч учасниками XXVII фестивалю стали запорізький театр-студія «СВіЯ», вже вдруге, і наша обласна філармонія – вперше.
“Треба вміти об’єднувати довкола себе людей… Фестиваль «Мельпомена Таврії» не припинявся жодного року. Коли був локдаун, вистави давали просто неба…” – згадала Альона.
Розповіла пані Альона й більш легкі роботи театру: “У листопаді збирала аншлаги вистава «Чоловік моєї дружини». Це відома, та досі популярна п’єса. Не всі можуть дивитися про війну. Бо її достатньо поруч”.
Війна в Херсоні й справді – поруч. Від нинішнього приміщення театру – пять хвилин до Набережної, а там, за Дніпром – тимчасово окупований лівий берег…
Тож, для того, щоб цінувати, що маємо, варто знати, що відбувається в інших містах України.
Та “Херсон сьогодні – це місце сили, як називають його люди, які до нас приїжджають. Які дивуються, як тут театр є сьогодні, і не просто є, а щось ставить, працює, – сказав в недавньому інтерв’ю до дня народження театру імені М.Куліша Олександр Книга. – У мене є мрія – створити після перемоги великий музей окупації, щоб показати людям, що тут відбувалося…”.
Інеса АТАМАНЧУК, фото авторки «Антидот», Суспільне Запоріжжя та з відкритих джерел
Про роботу з ветеранами у театрі читайте в інших матеріалах
Цей матеріал став можливим завдяки проєкту «Голоси України», який є частиною програми SAFE, що реалізується Європейським центром свободи преси та медіа (ECPMF) у партнерстві з ЛЖСІ в рамках Ініціативи Ганни Арендт та за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини. Партнери програми не впливають на зміст публікацій редакції та не несуть за нього відповідальності.
