Черговий ракетний удар по Запоріжжю – причому, по центральній частині міста, рашисти завдали ракетами С-300 о п’ятій ранку 6 жовтня 2022 року.
Перша ракета влучила в будинок на проспекті Соборному, який відомий усім запоріжцям: у ньому тривалий час розташовувалося кафе «Париж» (у народі – «Маленький Париж»). По суті, ми з «Парижем» завжди були сусідами: я туди заходив або поспілкуватися з друзями («чекаю тебе в Парижі о 14.00» – у нас це був своєрідний, «зустрічний», скажімо так, код), або просто випити філіжанку кави. Ракета влучила якраз у приміщення, де і розташовувався колись запорізький «Париж», а в момент удару там був винно-гастрономічний магазин.
У момент вибуху ми з дружиною перебували в коридорі. Стояли під аркою, над якою висить берегиня Києва і православної України – ікона Божої Матері «Стіна Нерушима». Тисячу років тому вона була зображена в київському Софійському соборі. Від початку війни «Стіна Нерушима» стала захисницею і нати. Та на ЗСУ.
Моя Лариса після ракетного удару неголосно вимовляла слова молитви, аж раптом, як здалося, просто над нами, над нашим будинком, знову гримнуло – ще сильніше, ніж першого разу. Друга рашистська ракета прилетіла за адресою Сталеварів, 16, зруйнувавши крайній під’їзд багатоповерхового будинку. Фактично він розташований ще ближче до нас, ніж багатоповерхівка на проспекті Соборному – менш ніж за сто метрів.
Від вибуху з дзвоном посипалися шибки з вікна, що виходить на вулицю Сталеварів. Потім, коли ми їх міняли, виявили, що й саму раму вибуховою хвилею було зірвано з місця – вона зрушила, незважаючи на значних розмірів цвяхи, якими її приколотили на початку п’ятдесятих років, коли здавали наш будинок (під заселення працівниками комбінату «Запоріжсталь»). Через деякий час, замінивши вікно на нове – пластикове, ми його взагалі не стали замикати: прикриваємо і підставляємо впритул пластикову банку з водою. Я бачив, що трапляється з пластиковими вікнами від сильної вибухової хвилі – їх втискає у квартиру. А так не замкнене вікно, залишаючись неушкодженим, просто відчиняється, скидаючи банку з водою на підлогко шостої ранку – відразу після відбою тривоги. Було гірко і боляче. Частинку болю за загиблих людей – по суті, вони були нашими сусідами, прийняло і моє серце. І воно страждало. Цей біль обов’язково потрібно передати військовому трибуналу, який судитиме рашистів за їхні злодіяння в Україні. Передати через показання свідків, чез фотографії. Світове зло під назвою «руський мир» має бути покаране.
Не сумніваючись, що так і буде.
Який сьогодні вигляд має будинок на Сталеварів, 16 можна побачити на фото. Я там проходжу майже щодня – ми ж сусіди, бачу, як триває відновлення…
Володимир ШАК
Січень 2023 року
Січень 2025 року
