У суботу, 23 березня, в міському туристично-інформаційному центрі відбулася презентація. Сергій Звілінський розповів про роботу ГО «Гуляйпільські старожитності» про порятунок культурної спадщини Запорізького регіону в умовах війни. Та представив відео, яке ілюструє небезпечні обставини цієї важливої роботи.
33-хвилинний фільм «Культурна спадщина в умовах війни. Збереження та евакуація» розповідає про діяльність громадської організації «Гуляйпільські старожитності» за 2023 рік, направлену на порятунок, збереження та вивчення культурної спадщини прифронтових громад регіону, зокрема, Гуляйпільщини. А також ілюструє втрати, спричинені російською агресією у нашому регіоні.
Відео можна побачити за посиланням*:
https://www.youtube.com/watch?v=fUwnRhQmp6o
Це констатація невтішного факту, що поблизу лінії розмежування, “майже всі школи знищені. А під руїнами шкіл поховані шкільні музеї”.
Сергій Звілінський розповідає у фільмі, про подорожі до наших зруйнованих сіл, куди вже нема куди повертатися. Про те, як у цих обставинах рятували пошкоджені експозиції маленьких міських, сільських музев, збирали на руїнах рештки шкільних музеїв.
На екрані – школа у Добропіллі. Купа цегли та уламки сучасних вікон [сільські школи були відремонтовані та відігравали роль осередку культури на селі]. Там, де був клас української мови, під руїнами – експонати, книги, портрети, фотографії…
Та з музею цієї школи врятували та перевезли до Запоріжжя скриню 1920-х років [що має свою біографію – відібрали у розкуркуленої родини], інші предмети українського побуту.
– Що сталося з музеєм у Конських Роздорах? – із хвилюванням питають присутні на презентації пані. Вони мають родинні зв’язки із цим селом. У відносно спокійний час, років п’ять тому, відвідали музей, де були вражені неймовірною експозицією…
– Його втрачено.
– Оріхів, Басань…?
– Музеї практично розбиті.
Класичні музеї – це зберігання колекцій в шафах, – зазначають історики. – І в умовах повномасштабного вторгнення їм загрожує або швидка руйнація, або швидке захоплення.
У випадку державних музехв відповідальною має бути насамперед роль за керівництвом: забезпечити порятунок, схов, вивезення колекцій… Та така робота часто не була проведена із суб’єктивних та об’єктивних причин.
Щодо шкільних, сільських музеїв – це зазвичай робота ентузіастів, які рятують та бережуть побутові та документальні реліквії.
Та саме такі колекції про наше життя навпротязі століть повністю руйнують російські окупаційні наративи, що звучать виключно як “наши деды воевали”, а “Екатерина “заселила Дикое поле”. Колекції документів та побутових речей створює нашу, українську історію.
Наприклад, що береже як найбільший скарб історик Валерій Стойчев? Родинні фотоальбоми, які дивом врятував із окупованої території. Бабусину скриню. Прес для вина, на якому давив виноград його дід…
“Хтось називає це мотлохом, а насправді це історія, яка в наших руках оживає, – сказав, дякуючи колегам за відважну роботу, Валерій Стойчев. – Та таких, як Сергій Звілінський, треба для збереження нашої спадщини …десять, а не один. І важливо, щоб молодь долучалася”.
Так, ми маємо за свою спадщину воювати. Зберігати родинні архіви. Сергій Звілінський розповів про постійну роботу зі створення копій фото та документів, які довіряють та передають «Гуляйпільським старожитностям». Оцифровані копії зберігає у своєму архіві ГО, таку ж копію отримують власники, їм повертають й оригінали документів. Голова Запорізького наукового товариства ім. Я. Новицького Сергій Білівненко надає підтримку цій роботі.
Наукова складова – оцифрувати та ввести в обіг документи, щоб згодом мати можливість використовувати історичний матеріал в статтях, публікаціях.
Така робота велась завжди. Війна прискорила темпи та ще більше показала її значущість…
Згадалось, якою цікавезною була робота, наслідком якої стали 11 томів «Усної історії Степової України: Запорізький край», яка видавалася за ініціативи Запорізького наукового товариства ім. Я. Новицького з 2008 по 2015 рік.
Нинішня людяна, емоційна складова роботи збереження усної пам’яті – за письменниками, жрналістами…
А от історична, документальна складова поповнюється завдяки роботі «Гуляйпільських старожитностей» та особисто Сергія Звілінського, який впевнений, що “історія краю складається з історій людей”.
Інеса АТАМАНЧУК, фото авторки
*Відео створено в рамках проєкту «Мережа пам’яті» за підтримки Міністерства закордонних справ Німеччини. Ця публікація не є відображенням офіційної позиції донорів проєкту.
