Крістіні, уточнює Приморка. City, яка і розповіла історію дівчини, 20 років. На момент повномасштабного вторгнення та окупації Бердянська навчалася в машинобудівному коледжі. Від самого початку підтримувала Україну, хотіла здобувати лише українську освіту та за першої можливості виїхати на підконтрольну територію. Але на заваді стали батьки, які не не поділяли її позицію. Після чергового скандалу Крістіна не витримала та вирішила, що треба їхати з окупації.
Виїхала з Бердянська 15 лютого 2024 року, о 8-й ранку. Їхала через росію, Естонію, Латвію, Литву та Польщу. Поїхала через Європу, щоб взяти з собою якомога більше особистих речей. Адже через пункт пропуску Колотилівка-Покровка слід два кілометри йти пішки по розбитій дорозі. З Бердянська того дня виїхали ще три людини.
Перша митниця була у Новоазовську, де люди чекали п’ять годин, коли їх пропустять далі. Потім їхали всю ніч, і ще дорогою підбирали попутників. На кордоні між росією та Естонією автобус простояв близько 18 годин.
Крістіна проходила фільтрацію двічі. Перший раз – в Новоазовську, де її допитували двоє феесбешників протягом 40 хвилин. Один – перевіряв телефон, інший – ставив питання, знімав відбитки пальців, фотографував.
– Коли ми стояли в Новоазовську, жінка, яка займається перевозками, одразу сказала – придумайте якусь легенду. Бо якщо скажите, що їдете в Україну чи Європу – не випустять, – згадала дівчина. – Я сказала, що їду до хлопця в Пітер – у мене там дійсно є знайомий, і трохи інформації я про нього знаю. А потім мене дуже ретельно за нього допитували – хто він, коли народився, чим займається, де вчиться, хто його батьки, де ми будемо жити і т.д.
Представники фсб повністю передивилися всі контакти в телефоні, галерею та інші файли. Також читали чати в телеграмі. Звертали увагу на кількість контактів. У випадку Кристини, їх було дуже мало.
– Коли тільки зайшла – вони одразу спитали, чи нема в мене російського паспорту? По ньому ми проїжджали лише на окупованих територіях. Вже в самій росії їхали по українським паспортам, – додала дівчина.
Водій одразу попередив пасажирів – якщо їхати по території росії з їхнім паспортом, там будуть створювати анкету, пробивати по базі даних, робити запит у москву. Це доволі тривалий процес, і дорога зайняла б значно більше часу.
В московській області автобус зупиняли двічі, на в’їзді та виїзді з області. Хотіли навіть оштрафувати за те, що їдуть по українському паспорту, що нема міграційної карти. Але це були тільки погрози, і врешті-решт, людей пропустили. І 19 лютого о 21:00 дівчина опинилася в Запоріжжі. Тобто дорога з окупованого Бердянська, через Європу, до Запоріжжя, зайняла 4 доби.
Залишилося уточнити скільки грошей знадобилося на поїздку. Більша частина – залишки української стипендії. Останній семестр Крістіна добре вчилася і отримувала підвищенну стипендію. Гроші не витрачала, а тримала на картці. Ще частину надіслала сестра. А ще кілька тисяч дівчині допомогли зібрати в інтернеті. Блогер в тік-ток оголосив збір для неї, а його підписники скинулися на банку. Поїздка на волю коштувала 19 тисяч гривень.
