«Великий курган» на Хортиці біля музею перетворюється сьогодні на «Курган Єднання» й більше ніколи не буде таким, яким ми його знали. Тому настав час згадати минуле цієї споруди, бо ті майже 50 років, які він стоїть – теж історія. Іноді дуже цікава.
«Місце сили»
Багато відвідувачів Острову, туристів і просто гуляк, здається, не знають слова «курган» і називають його «гора». Підйом на неї для багатьох був справою честі й сприймався, як подвиг.
Діти-екскурсанти часто, як тільки бачили курган, починали відволікатися й усю дорогу тероризували вчителів: «Коли ми вже піднімемося?!»
Інших охоплював розпач: «А що – нам треба туди лізти?…».
В новорічну ніч на вершині пили шампанське й пускали феєрверки.
Курган зовсім не давній, хоча й старший за сусідній музей. Він насипаний з ґрунту, взятого з котловану будівлі, виритого у 1971 р. Висота насипу до початку нинішніх робіт сягала 16 м [зараз він став нижчим].
Майданчик на вершині – одна з найкращих оглядових точок на Острові й у всьому Запоріжжі. Особливо у бік Дніпрогесу, де з Ріки здіймаються гранітні скелі, кожна з яких зберігає легенду. Та ми згадаємо перекази останніх літ.
Знаменитий флагшток, який височів на кургані [і стоятиме там у майбутньому], з’явився влітку 2011 р. Тоді, як казали, він був найвищій в Україні. За два роки, під час подій останнього Майдану, ця споруда увійшла в історію нашого міста.
В ніч з 5 на 6 грудня 2013 р. невідомими (як виявилося згодом – ними були студенти Запорізького Національного Технічного Університету, в просторіччі – «Машинки») на флагшток, під прапор України, було піднято величезний прапор Євросоюзу. Вранці, у години пік, його прекрасно було видно з греблі Дніпрогесу, де проїздили тисячі авто.
Прийшовши на роботу, я з подивом побачив пожвавлення на вершині кургану: працівники інженерної служби Заповідника намагалися зняти цю «крамолу». Інші, стоячи під курганом, фотографували те, що відбувається.
Нарешті, десь через годину, прапор-таки зняли. Він був миттєво віднесений у відділ музейних фондів, негайно описаний, занесений у книгу надходжень і, вже в якості цінного експонату, щез у нетрях фондосховища, подалі від очей представників тодішньої влади.
Пройшло кілька місяців і навесні 2014-го музейникам довелося самим організовувати охорону флагштоку з прапором – символом українського Запоріжжя.
Бандерівський хрест
Біля флагштоку з 1992 р. стояв ще цікавіший об’єкт – дерев’яний хрест: не могильний, а пам’ятний. Якщо придивитися до нього, можна побачити ледь помітні сліди вогню. Після встановлення хрест палили адепти «русского міра», та про це всі дуже скоро забули…
Коли у 2011-му монтували згаданий флагшток, на вершині кургану працювала важка техніка, й 28 липня хрест довелося тимчасово зняти.
Розповідає тодішній вчений секретар Заповідника Сергій Татарінцев.
“Слава Богу, ніхто спочатку й не звернув уваги на одну абсолютно випадкову деталь: 28 липня – це День Святого Рівноапостольного князя Володимира й День хрещення Русі! Не помітили дату, та помітили відсутність хреста на кургані”.
Й почався скандал: «Наруга над християнством, наруга над козацтвом!» і все таке. Особливо бушував Олександр Панченко – колишній кошовий отаман «Козацького Війська Запорозького Низового», відверто проросійський тип. Тоді він був «при владі» й не міг не скористатися нагодою показати себе.
4 серпня 2011-го в Запорізькій обласній державній адміністрації зібралася нарада з приводу хреста. Від Заповідника були запрошені заступниця директора з науки Тетяна Лисенко та згаданий Сергій Татарінцев – людина скрупульозна. Зайшовши перед тим в обласну бібліотеку, він порився у старих газетах за 1992 рік і знайшов багато цікавого…
Нарада в ОДА
Серед присутніх – Панченко та представник Московського патріархату архієпископ Лука. На думку останнього, “этот святой крест был установлен 19 лет тому назад в ознаменование первой годовщины независимости нашей страны на наивысшей точке Хортицы. По замыслу он должен был защищать наше молодое государство от искушений” (так цитувала його слова одна з газет).
Слово бере Олександр Панченко: “Мне звонят казаки со всей Украины, возмущаются! Мы встанем все как один, мы вам покажем! Как вы могли?! Этот крест освящен САМИМ архиепископом Василием!” тощо.
Вчений секретар Сергій Татарінцев дістає роздруковані копії газетних вирізок за 1992 рік, тихо й ввічливо говорить: “У меня несколько другие сведения…”
Цитую газету: “Під час святкування Покрови на Хортиці (тобто 14 жовтня, а не на День Незалежності 24 серпня 1992 р.) було освячено хрести, що їх встановили на місці спорудження церкви Покрови Святої Богородиці [тобто на так званому «Козацькому колі», метрах у 200 від музею] та біля музею [тобто на великому кургані].
Церемонію проводив МИТРОПОЛИТ ФІЛАРЕТ [Денисенко, який з 22 жовтня 1995 р. був обраний Патріархом Київським і всієї Руси-України]”.
Крім того, повідомлялося, що на Хортиці “ветерани УПА відзначили на Покрову 50-річчя заснування повстанської армії”.
Після всього почутого обличчя Панченка набуло кольору помідора, почалися незграбні виправдання: “Вы все врете! Василий потом этот крест переосвящал!” тощо. Але потрібний ефект вже було досягнуто. А наприкінці серпня хрест знову встановили, попередньо привівши його до ладу.
Курган, хрест і прапор – свідки сучасності. Та вона колись теж стане давниною – так само, як та давнина, що зробила Острів символом нашого міста.
Олег ВЛАСОВ