Вистава «Двоє на гойдалці» у нашому Театрі молоді розхитала і без того нестійке самопочуття ще й думками про вічне – особисті стосунки.
Іноді мені здається, що жінки вже не вміють жити з чоловіками. Та, коли спробуєш це перевірити, розумієш, що залишатись на самоті боляче. Так, ніби твоя кімната має гострі кути, які безжально нагадують, що ти одна.
А десь він, один, не може вкластися на самотнє ліжко. І біда – у нього нема холодильника. І грошей обмаль, бо він вирішив відірватись від родини своєї дружини, яка тримає його на фінансовому гачку.
І він приходить за твоєю об’явою, по холодильник, із ніяковою посмішкою та надією. А ти вже той холодильник комусь віддала!
Перетікання двох особистостей одна в одну починається відразу. І твої глузливі гримаси не можуть цьому завадити, не можуть це зупинити.
Бо ти ж перевірила – гострі кути твоєї кімнати дуже болючі. А його обійми – теплі.
Та де ж закінчується твоя свобода і починається залежність від його тепла? Яке він, виявляється, ділить між тобою та жінкою з минулого?
Якщо ти не будеш такою, якою… він вважає за потрібне, він може піти.
Він береться повчати тебе так безапеляційно – бо він адвокат! Ти ж лише танцівниця! – що сусідка поруч, у першому ж ряду глядацької зали Театру молоді, скаже сердито: «Треба було йому не відкривати, коли він прийшов по холодильник!»
Та він лише такий, який є.
І ти тільки така, яка є.
Тож, вихід – тільки відкрито сприймати того, кого обираєш. Та захищати те, що маєш в собі, не ображено, а щиро – як цінність.
До ліричних думок додам, що вистава, яка має вже поважний вік, розпочатий у 1958-му на Бродвеї, у нашому театрі отримала україномовну трансформацію, з якою добре впорались як Петро Желєв, так і Аня Симонова. Переклала п’єсу керівник літературно-драматургічної частини Театру молоді Надія Петренко. До того ж, вистава впевнено перейшла з камерної на головну сцену.
Інеса АТАМАНЧУК, фото Миколи БАРИШЕВА