У селищі Обертин Тлумацького району Івано-Франківської області – усього лише три з половиною тисячі мешканців. З них півтори тисячі мають тісні стосунки з … Парижем.
Його чверть століття тому відвідала місцева вчителька французької мови і зав’язала там навчальні контакти. З того все і почалося. Нині хтось там вчиться, хтось працює, хтось відвідує осілих родичів, тому щочетверга одинадцять бусиків беруть курс з Обертина на французьку столицю.
Та це не єдина обертинська цікавина. Є у селищі кілька об’єктів, що демонструють зразки вдалого поєднання підприємництва та милосердя, розрахунку та благодійності. У цьому кореспондентка «МИГа» пересвідчилася під час візиту на Івано-Франківщину в рамках проекту «Регіональні медіа як активізатори громадськості в процесах європейської інтеграції України»*.
До чого приводить вдячність малій батьківщині
Тут працює соціальне підприємство «Файні ябка» [«гарні яблучка»], де від місцевих господарів приймають дари садків та городів й виробляють з них плодоовочеву сушку. Воно має не одного і навіть не десять співвласників, а цілих 57.
Ініціатором створення цього своєрідного кооперативу став підприємець і меценат Богдан Станіславський. Богдан Миколайович народився в Обертині, 20 років тому зайнявся будівельним бізнесом, переїхав жити до Коломиї, але вважав, що має віддячити малій батьківщині та допомогти її мешканцям. Тому, змінивши профіль діяльності, інші бізнеси зареєстрував у рідному селищі.
Його підприємство «ОберХліб» виробляє хліб, булочки, печиво, бісквіти, пляцки, тістечка та тортики такої якості, що їх залюбки замовляють по всій Івано-Франківщині. Продукція сертифікована за європейськими стандартами, завжди свіжа, надзвичайно смачна та просто красива:).
У семиповерховій башті ресторації «Замок Злати», який пан Станіславський збудував кілька років тому, назвавши на честь новонародженої доньки, він облаштував Музей хліба.
Крім чудових паляниць, тут можна побачити знаряддя праці давніх пекарів, дідухи, стенди зі старовинними рецептами, які відроджують на «ОберХлібі». Вхід до музею безкоштовний.
Більше того. Кілька відокремлених від ресторації приміщень у «Замку Злати» Богдан Станіславський надає безоплатно гурткам місцевого будинку дитячої та юнацької творчості.
А ще підприємець став одним із головних меценатів спорудження у селищі оригінального пам’ятника Тарасу Шевченку, у якому поєднані образи Великого Кобзаря, Богоматері, козаків, та увічнений подвиг Героїв Небесної Сотні. Ідея пам’ятника належить учням Обертинської ЗОШ І-ІІІ ступенів. Створив його з монолітної брили черкаського граніту висотою в 4,5 метра молодий скульптор з Івано-Франківська Данило Книшук.
Як гарні яблучка молодятам й капусті допомагають
Та повернемося до «Файних ябок». Цікавий до усього нового, Богдан Миколайович гідно оцінив ідею франківського громадського ресторану Urban Space 100 [про цей заклад «МИГ» писав минулої осені] та вирішив її перейняти. Бо в Обертині люди мають гарні садки, та не завжди мають змогу самотужки переробити все, що вони дарують. То чому б не створити підприємство, куди жителі могли б здавати на переробку надлишки фруктів й заробляти гроші? І воно сприяло б поширенню кооперативного руху на селі.
За підрахунками, на відкриття плодоовочевої сушарки потрібно було 57 тисяч доларів. Пану Станіславському вдалося заохотити до соціального підприємництва друзів і колег, які створили громадську організацію «Файні ябка», що заснувала однойменне товариство з обмеженою відповідальністю.
Інвестори скинулися по тисячі доларів, реконструювали приміщення колишньої пекарні, придбали новітнє енергозберігаюче обладнання й запустили виробництво.
На ньому в сезон працюють десять осіб, що в місяць продукують дві-три тони сушених груш, яблук, чорнослива, наборів для узвару, вишню в цукровій пудрі. Під замовлення тут можуть приготувати сушені томати, лимони, апельсини й інші екзотичні смаколики й доданки. Зокрема, борошно з яблук, яке використовується у тістечках замість штучних ароматизаторів. А ще експериментують з часником, цибулею, буряком та морквою – така продукція може зацікавити туристів.
Здебільшого все, що виробляють «Файні ябка», реалізується на ярмарках та через Інтернет. Усі прибутки [це десь 120-150 тисяч гривень на рік] інвестори віддають на соціальні проекти. Серед них – дитячий конкурс «Я будую країну», переможці якого отримали премії розміром у десять тисяч гривень, організація виставки 80-літньої художниці, презентація творчості місцевого фотографа з вадами слуху… А ще «Файні ябка» спонсорують «Фестиваль капусти» та «Фестиваль весіль», у яких беруть участь мешканці десяти навколишніх сіл.
Гідне життя для людей з інвалідністю
В липні нинішнього року в Обертині відкрився перший в Україні будиночок сиріт з інвалідністю «Оселя Віри, Надії, Любові», де запрацював механізм соціального замовлення: послугу підтриманого проживання надає благодійна організація, а кошти на зарплату співробітникам та харчування вихованців відшкодовує обласний бюджет.
Що таке підтримане проживання?
В Україні неповносправні сироти, що вийшли з дитячого віку, зазвичай утримуються в інтернатах на сто з гаком осіб, де їхнє життя організоване, як у таборі: харчування, сон, банні процедури – вкупі й за розкладом, під постійним [не завжди доброзичливим] наглядом. І часто-густо буває, що в одному інтернаті опиняються люди як з фізичними, так і розумовими вадами. Перші, можливо, і хотіли б вести трошки інше життя, але вимушені підкорятися обставинам спільного несамостійного існування.
Треба сказати, що така структура – не винахід радянщини, подібні ізольовані від зовнішнього світу заклади в минулому столітті були і в цивілізованих країнах. Проте Європа та Сполучені Штати у 60-ті роки дійшли до думки, що дорослим одиноким людям з важкою інвалідністю треба створити більш гідні умови. На заміну масовому перебуванню в інтернатах і прийшли будиночки підтриманого проживання, у яких мешкає щонайбільше вісім осіб, які здатні виконувати просту хатню роботу, знаходити собі хобі, а, можливо, й посильну оплачувану працю.
Цей досвід, який до часу не використовувався в Україні, не давав спокою керівнику «Української благодійної мережі» Василю Футерку. І коли Мінсоцполітики влітку 2017 року врешті затвердило «Державний стандарт надання соціальної послуги підтриманого проживання для осіб похилого віку та осіб з інвалідністю», взявся до роботи. Після довгих пошуків місця, де можна було б відкрити таку оселю, благодійники зупинилися на Обертині.
“Допомога закінчується там, де починаються можливості”
«Українську благодійну мережу» підтримали «Українське греко-католицьке душпастирство в Норвегії», Otaman Trans Group, Ukraine Charity Ukrainian Women in Business та названий вище Богдан Станіславський, який довів Івано-Франківський облраді, що першими замовити таку соціальну послугу в створюваній «Оселі Віри, Надії і Любові» – почесно і по-християнськи.
За шість тисяч доларів благодійники придбали хату, близько двох років реконструювали її за останнім словом енергозберігаючих та безпекових технологій, і на свято Петра і Павла «Оселя Віри, Надії та Любові» відкрила свої двері для чотирьох осіб з інвалідністю. Тепер там перебувають Люба, Яна, Уляна та Ігор, двоє з них візочники. Готувати їжу, прибирати в хаті, прати їм допомагають четверо асистентів, що перебувають з вихованцями позмінно цілодобово.
“Не так легко прожити до 30-35 років без власної вітальні, кухні, ванни й раптом це отримати – попервах людям треба адаптуватися навіть до кращих умов життя, – говорить Василь Футерко. – Але наша допомога закінчується там, де люди вже здатні щось самостійно робити. Звичайно, з врахуванням стану їх фізичного здоров’я та психологічних можливостей”.
І люди з інвалідністю поступово знаходять себе. Люба частково працює на «Файних ябках», Ігор виготовляє фігурні свічки, Яна – іграшки з фетру, а Уляна малює картини ротом [у жінки неповносправні кінцівки]. 12 її робіт вже придбав власник київської галереї для проведення благодійного аукціону.
Громада теплішає до вихованців «Оселі Віри, Надії та Любові». Якщо спочатку обертинці поставилися до створюваного будинку підтриманого проживання з деякою пересторогою, то тепер допомагають його мешканцям, цікавляться, чому хтось із них не прийшов до церкви, переживають, якщо когось кілька днів не видно на вулиці.
Коли співпадає вигода для людей та держави
Всиль Футерко вважає, що подібні будинки підтриманого проживання мають великі перспективи. Крім гуманістичної складової, є й реальна економічна: перебування у них людей з інвалідністю дешевше, ніж утримання їх у великих інтернатах. Не треба витрачати кошти на зарплати сторожам, кухарям, санітарам. Адже медичні та освітні послуги мешканці таких будинків отримують «ззовні» – у сімейного лікаря чи вчителя, що працює з ними індивідуально. А ще можуть розраховувати на субсидію в оплаті за енергоносії.
У таких будинках зможуть знайти роботу асистентів батьки дітей з інвалідністю, що нині вимушені сидіти з ними вдома. І це найкращий майбутній спосіб життя для людей з обмеженими можливостями, якими зараз опікуються їхні рідні.
Василь Футерко віддає належне Івано-Франківській обласній раді, що зважилася замовити соціальну послугу підтриманого проживання в «Української благодійної мережі», адже багато нюансів не прописано законодавчо. Проте вже зараз очевидні переваги такої моделі. Обертинський будинок для сиріт з інвалідністю «Оселя Віри, Надії та Любові» може стати зразком для інших регіонів України, а посадовці й благодійники Івано-Франківщини готові поділитися досвідом. Наразі ним зацікавилися львів’яни.
Ганна Чуприна, фото автора
*Проект «Регіональні медіа як активізатори громадськості в процесах європейської інтеграції України» реалізується Фондом Міжнародної Солідарності [Варшава, Польща] і «Товариством Лева» [Львів] в рамках Програми «Підтримка демократії» міністерства закордонних справ Республіки Польща.
