Як багато спогадів нахлинуло, коли я в Інтернеті виявив цю листівку, зроблену в центрі Запоріжжя славного 46 років тому – 1978 року.
Я, щоправда, тоді ніяк не був пов’язаний із Запоріжжям – свою майбутню дружину, запоріжанку Ларису, з якою ми одного разу приїдемо до Запоріжжя, щоб залишитися в ньому назавжди, я зустріну лише 1986 року. Що ж стосується 1978 року… Після того, як мене відрахували з другого курсу фізичного факультету Далекосхідного університету і, побувавши в «гостинній» психіатричній лікарні Владивостока, куди мене відправили прямо з призовної військово-лікарської комісії, я – з 9 травня 1978 року, служив у Першому укріпленому районі Тихоокеанського флоту. Єдиному в радянському союзі укріпрайоні морської піхоти.
Слава Богу, мій УР у 1994 році розформували, і морпіхів із нього не гнали з самого краю світу вбивати українців за маячні ідеї «руського миру», які намагається насадити маленьке, убоге чудовисько з кремля. А ось 155-та бригада морської піхоти Тихоокеанського флоту (а я бував у ній у відрядженні – коли вона ще була 55-ю дивізією) брала участь – і бере, у війні з Україною. І відзначилася особливими звірствами щодо її жителів. І отримала за це від ЗСУ: втрати бригади досягли 85 відсотків. Це повний розгром. За ще одну повість із такою назвою письменнику-далекосхіднику Олександру Фадєєву можна братися.
До слова зауважити, у селі Чугуївці, що в Приморському краї, де я жив до 1989 року, я закінчив середню школу імені Олександра Фадєєва і з її атестатом влітку 1976 року поїхав до Владивостока – вступати до університету. А фізфак вибрав тому, що на ньому була спеціалізація, яка мене цікавила, – мікроелектроніка. Вона дуже серйозно розвивалася тоді. В університеті кафедрою мікроелектроніки завідував професор Філіп (Альфред) Старос, перебіжчик зі США, грек за національністю. А у Владивостоці – на краю світу, грек намагався створити… штучний інтелект. Без перебільшення, те, чим займався професор, було проривом у науці. Однак 1979 року він помер від інфаркту, його науковий інститут перепрофілювали, і мікроелектроніці в Радянському Союзі більше не приділяли стільки уваги, як за Староса… Не до штучного інтелекту стало: інститут почав займатися військовими питаннями. Ну, а в березні срср відправив війська до В’єтнаму, а в грудні вторгся в Афганістан.
А що ж зі 155-ю бригадою морської піхоти сталося після її розгрому на українських теренах синьо-жовтих? Її поповнили «партизанами», як у мій час називали мобілізованих, і… вона знову жорстоко отримала по перекошеній від злості морді. А зараз, чув, її наші хлопці добивають у Курській області, яка, побажавши вирватися з проклятого «руського миру», попросилася до складу України.
… З квітня 1993 року ми з моєю дружиною Ларисою живемо за два квартали від кута будинку, що потрапив на фото, зроблене в Запоріжжі 1978 року. У рік, про який у мене, виявляється, в пам’яті зберігається стільки спогадів. До речі, у тому ж, далекому тепер від нас році, вже перебуваючи на військовій службі, я одному старослужащему, «діду», зробив підсилювач для його радіоприймача, щоб він краще приймав станції. Дуже зрадів «дід», а потім узяв і написав на мене донос в особливий відділ: нібито я його агітував проти радянської влади. За національністю «дід» був бурятом. Але це так, до слова)
Володимир ШАК
