До 30-ліття Незалежності України Міністерство охорони здоров’я за участі Національної служби здоров’я України, за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) та Програми Уряду Великої Британії «Good Governance Fund» здійснило проєкт «30 лікарів Незалежної України».
Проєкт знайомить громадян із 30-ма лікарями, які розпочали свій професійний шлях у Незалежній Україні. Їхня робота висококласна, вони постійно навчаються, покращують свою практику. І пишаються тим, що працюють в Україні.
До цього переліку увійшли і двоє мешканців Запорізької області. Сьогодні «МИГ» вирішив познаймити читачав з фрагментами проєкту, у яких розповідається про наших земляків.
Ірина Волошина: “Допомагай іншим так, як би ти хотіла, щоб допомагали
тобі”
Ірина Волошина – докторка медичних наук, професорка кафедри сімейної медицини ЗДМУ, сімейна лікарка, представниця правління ГО «Академія сімейної медицини України»
Час у пані Ірини не ділиться на вільний та робочий: коли потрібна допомога, тоді й працює. Чи то в транспорті або на вулиці, коли комусь стає погано – чи в новому місці, де виявилась гостра потреба у покращенні медичних послуг.
10 років тому за станом здоров’я дитини Ірина вимушена була переїхати в більш екологічно сприятливий регіон, у Бердянськ. Згодом з’ясувалося, що в місті є нагальна потреба у лікарях-професіоналах, в першу чергу, на рівні амбулаторій.
“Я вирішила відкрити власну практику і організувати процес на якісно новому для міста і громадян рівні, – каже лікарка. – Медицина не стоїть на місці, постійно робляться відкриття, з’являються нові дані – і якщо ти дійсно хочеш бути корисним своїм пацієнтам, то повинен стежити за новинами у медичному світі, аналізувати їх та постійно здобувати нові знання. Сьогодні я очолюю колектив чудових лікарів і медсестер, які обожнюють навчатись і якісно лікують людей!»
Також Ірина з колегами ініціювали низку соціально значущих освітніх проєктів: «Азовська школа сімейного лікаря», «Холодовий ланцюг» тощо.
Ірина сама – приклад невпинного навчання. Маючи декілька спеціалізацій (кардіологія, терапія, гастроентерологія), лікарка опанувала й сімейну медицину.
«Це було продиктовано вимогами сьогодення і моєю прихильністю до медреформи. За моїми спостереженнями, реформа первинної ланки сприяла зменшенню кількості скарг від пацієнтів на 80 відсотків – це беззаперечне свідчення поліпшення сервісу! Можливість обирати лікаря, обслуговуватись безкоштовно в приватних клініках, ремонти амбулаторій – все це позитивні результати реформи. Я дуже рада, що зараз консультування стає все більш людиноцентрованим: медик надає інформацію, а рішення приймаються разом із пацієнтом. Для того, щоб ці рішення були вірними, важливо популяризувати принципи доказової медицини. І я щаслива, що мені вдалося стати одним із лідерів думок у цьому питанні».
Сергій Онучко: “Коли міг втратити два життя, але поборолися, – це варте того, аби бути лікарем”
Сергій Онучко – лікар загальної практики, сімейний лікар Гуляйпільського центру первинної медико-санітарної допомоги
Сергій Онучко прийшов у професію через особисту біду. Маючи на руках хворого батька та спостерігаючи ставлення медиків, майбутній лікар після смерті найріднішої людини раз і назавжди вирішив, що має зробити все, аби люди ніколи не бачили в очах фахівця байдужість та не залишилися наодинці з хворобою.
До 30-річного педіатра за освітою, а зараз лікаря загальної сімейної медицини, завжди довга черга людей. Також у Сергія «червоний телефон» у цілодобовому режимі.
«У мене як у молодого лікаря 90 відсотків пацієнтів – молоді люди, які мені довіряють. Але інколи аж занадто – вже як родичу телефонують о 4-й годині ранку та питаються, що робити; або ж не приймають призначені препарати та дивуються, чому не допомагає бесіда зі мною».
Сергій дуже легко знаходить спільну мову з пацієнтами та розібрався з нюансами змін у системі охорони здоров’я досить швидко/
«Електронна система, вибір лікарів – дуже позитивні речі. Але є нюанси, адже мені як молодій людині такі речі далися просто, а для старшого покоління медиків комп’ютеризація – незбагненна наука. Але я вірю, що з часом все буде добре».
Сергій щодня наполегливо працює, адже реалізувати ціль життя – завжди відгукуватись на чужу біду – є надмотивацією: «Чомусь кожного року перед днем народження мене традиційно залишали у лікарні на чергування. І ось потрапляє до нас пацієнт з гострим коронарним синдромом і зупинкою серця. З реаніматологом ми відкачуємо людину, а медсестричка близько опівночі вітає мене зі святом. У процесі я кивнув, ми «погнали» далі й врятували пацієнта. Так ось цей стан своєрідного сп’яніння від повернення людини з того світу – те, заради чого я працюю щодня».
Проте іноді відчуття ейфорії та задоволення від вилікуваних пацієнтів спотворюють незворотні втрати. Сергій Онучко зауважує, що у кожного лікаря, і він не виключення, є своє кладовище. Це найсумніше місце у серці, адже незносно приймати факт, що ти зробив усе залежне і навіть більше, проте це не допомогло врятувати чиєсь життя.
«Та коли після зміни розумієш, що сьогодні міг втратити два життя, але поборолися, то це варте, щоб бути лікарем».