Віднедавна нашу газету почали отримувати працівники та відвідувачі реабілітаційного центру Карітас Запоріжжя, що знаходиться на проспекті Соборному, 36.
Тут, в рамках проєкту «Підтримка захисту осіб з інвалідністю на деокупованих територіях» за підтримки Українського Гуманітарного Фонду надають безкоштовні послуги як логопед, реабілітолог, психологи [дитячий та для дорослих]. Тут у зручному приміщенні проводять «майстерні соціального спрямування» для тих, хто потребує допомоги в адаптації – як до нового, вимушеного місця проживання, так і до нинішніх достатньо небезпечних умов життя.
Презентуючи роботу колег, мене провела реабілітаційним центром комунікаційниця Карітас Запоріжжя Ольга.
“Наші діти – це наші дзеркала”
“Я намагаюсь всі свої стреси в собі тримати, щоб перед дитиною виглядати на всі сто”
Ми поспілкувалися із логопедом Яною, яка про свою роботу розповідає, сяючи очима.
Яна налагоджує дитячу мову, повертаючи до неї неслухняні звуки, у співпраці із дитячим психологом та батьками. Рідні поруч особливо потрібні і такій роботі: “Наші діти – це дзеркала, відображення нас, батьків. В якому стані ми, в такому перебувають й вони”.
Тож, перед початком підкорення якогось неслухняного звуку, Яна спочатку налаштовує на успіх дитини батьків: “Я завжди виводжу їх на позитив. І дітям, навіть якщо у них трошки не виходить, завжди кажу, що все добре вдається. Необхідно підтримувати дітей, бо із таких позицій вони легше впораються із неслухняними звуками”, – посміхається Яна. Згадуючи свій невдалий похід до логопеда у дитинстві, сумую, ще не трапилась мені людина, яка вміє налаштувати на успіх.
Окрім проблем оволодіння вимовою усіх звуків, є у нинішніх дітей така, яку Яна називає фонетико-фонематичне недорозвинення мовлення. Звучить незрозуміло, виглядає просто: не кажіть велік і телік, вимовляйте по складах «ве-ло-си-пед», «те-ле-ві-зор», проспівуйте слово. І воно поступово вкладеться у вимову та пам’ять. Король у фільмі «Король говорить» – зміг, і дитина зможе. І Яна згадує, як недавно навчила дівчинку вправно «ричати» за чотири заняття.
Та є ще така біда: діти не можуть формувати речення!
Наприклад:
– Привіт. Як у тебе справи?
Наша відповідь:
– Добре. Окей [дорослі, здається, також так відповідають, – авт.].
А насправді: «У кого справи?» – «У мене!» – «Коли?» – «Сьогодні».
Тож, маємо чути:
– У мене сьогодні все добре.
Окрім дитячих мовних проблем, є дорослі, такі, як, наприклад, відновлення мовлення після інсульту. І з таким запитом можна звертатися до логопеда реабілітаційного центру.
Головне – надія на краще, а не проблема
Олексій, психолог для дорослих
, не вживає фатальних висловів і вважає некоректним слово «проблема». Людина приходить із надією на вирішення життєвої ситуації, а не проблеми, – вважає він. У реабілітаційному центрі налаштовують людей на позитивне мислення. Бо як назвеш свою реальність, таким – легким або важким – буде вихід із неї.
Олексій проводить індивідуальні заняття, формує групи відвідувачів за більш-менш схожими запитами.
– Найчастіше маємо три основних запити, – розповідає Олексій. – Це тривожні розлади, депресивні розлади та стосунки – як в родині, так і соціальні. Війна має здатність поляризувати людей. Люди виснажені, нетерпимі… Всім нам у суспільстві не вистачає культури психотерапії, а вона може бути дуже корисною, особливо нині. Чим швидше звернешся по допомогу, тим легше працювати – і психологу, і людині.
Повернути сон та побороти ПТСР
Дитячий психолог Вікторія також вбачає вину війни у дитячих розладах.
– Родини ВПО, які переїхали з окупованих територій, пережили дуже багато жахів – і пережите їх травмувало. Діти погано сплять, смикаються уві сні, прокидаються в паніці і тривозі. Їх мучать нічні кошмари…
Я згадала Дашу, з якою познайомилась біля зруйнованого будинку на вулиці Незалежної України, яка боїться лягати спати ввечері, бо …прилетить вночі. Так, як поруч прилетіло.
Стабілізувати стан дітей допомагають групові заняття та майстерні, на які приходять дітки, у тім числі з розладами аутичного спектру, нерідкого нині стану дитячої психики.
А Вікторія має ще й такий намір:
– Хочу пройти навчання за методикою американських психологів, які працювали із військовими, що пережили ПТСР.
Постравматичний розлад – не просто модний термін. Це, на жаль, стан суспільства під час та після війни. І це треба бути готовим сприйняти.
Бути разом із родиною дитини
Із розмови з реабілітологом В’ячеславом з’ясовую, що у роботі із дітками з інвалідністю головні помічники – рідні. Зазвичай вони краще лікарів знають особливості поведінки та психіки дітей.
– Тому на першій консультації я дивлюсь не тільки на документи та довідки, а розмовляю з батьками. Це і запоріжці, і ВПО, стан здоров’я яких погіршився через відірваність від рідного дому…
Допомога надається індивідуально та у групах, де до реабілітаційних заходів додається спілкування.
Соціалізація особливих дітей і особливості післявоєнного життя
Локальний координатор волонтерів Ірина,
педагог за освітою, розповідає, як у реабілітаційному центрі організовано цілий спектр різних занять для дітей із інвалідністю.
– В нинішніх умовах, коли навчального процесу немає, треба, щоб діти мали змогу навчитися елементарному обслуговуванню себе, вмінню поводитися у побуті та у суспільстві.
Тут, у центрі, проводять уроки арт-терапії і навіть тренінги із куховарення – діти вчаться готувати собі бутерброди, напої…
А от організація культурних заходів ускладнена. Сучасні – Музей феноменальної сили, студія «За порогами» – достатньо зручні для відвідин. Та інші заклади не завжди готові до інклюзії.
– Важливо, щоб не тільки діти адаптувались до суспільства, а й суспільство адаптувалося до них, – вважає Ірина. – Та зараз через надзвичайні обставини у нас усіх є шанс навчитися сприймати особливих дітей такими, які вони є. Тому що після війни ми маємо бути готові сприймати такими не тільки дітей…
Інеса АТАМАНЧУК, фото автора
Заняття відбуваються за адресою: пр. Соборний, 36.
Більш детальну інформацію можна отримати за номером: +38(050)449-21-09
[з 9.00 до 18.00 у будні дні].
