«Сила долі». Так називається опера Джузеппе Верді, увертюрою з якої розпочалася 1 червня головна мистецька подія у Запорізькій обласній філармонії – закриття 68-го симфонічного сезону.
Якщо чесно, протягом ночі і весь день Доля демонструвала свою силу і наче випробовувала запоріжців, нових мешканців міста і блискучих винуватців події, на зустріч з якими усі чекали задовго до події, – народну артистку України, живу легенду опери, чий голос творить історію нашої держави у світі, – Людмилу Монастирську, провідного соліста Одеського національного театру опери і балету, заслуженого артиста України Владислава Горая та симфонічний оркестр під орудою головного диригента Одеського національного театру опери та балету, якого ми вважаємо і нашим, запорізьким ))), заслуженого артиста України Василя Коваля.
Спочатку були дві хвилі шахедів. Після кількох годин тремтіння у під’їзді, з червоними від недосипу очима, їхала ранком у справах і думала: “Ну, ми можемо вдень трохи розслабитися і подрімати. А як ведеться гостям??! Їм же увечері для нас співати!”
А потім, перед самим концертом, почалася повітряна тривога. Очікування розтяглося на годину і 45 хвилин. І левова частина слухачів не залишила концертну залу. Стояли у фойе, спускалися у сховище, виходили на кілька хвилин до філармонійних двориків, навіть присідали на підвіконнях…
Артисти весь цей час тримали себе у творчому тонусі.
Коли нарешті Доля переконалася, що усі ці «навіжені» (від простих глядачів до зіркових виконавців) мають Силу Духу і коритися не збираються, – виявила прихильність. Мабуть, підгледіла у партитурах, що перший твір прозвучить на її честь і тим задовольнилася).
А далі у концертній залі панував винятково Дух у всій різноманітності проявів своєї сили – Красі, Мистецтві, Коханні і Натхненні. За збігом обставин (чи теж жарт Долі?) концерт теж тривав годину і 45 хвилин. Без перерви. 20 вишуканих номерів світової та української класики, у яких демонстрували свої таланти Людмила Монастирська, Владислав Горай та симфонічний оркестр. Вияв професійності найвищого ґатунку. У тому числі і у побудові програми, яка дозволила артистам миттєво переодягнутися. Бо умовне друге, українське відділення (нагадаю, концерт ішов без перерви) пан Василь диригував не у чорному смокінгу, а у синьо-білій вишиванці. А пані Людмила, що чарувала шанувальників Джузеппе Верді, Джакомо Пучіні, Руджеро Леонкавалло у яскравій «італійській» сукні, для виконання творів Анатоля Кос-Анатольського, Володимира Тилика, Бориса Буєвського обрала вбрання у стилі шляхетної пані часів Гетьманщини.
Тут було все… Знані увертюри та інтермецо з італійських опер («Сила долі» Джузеппе Верді, «Паяци» Руджеро Леонкавалло), змінювалися симфонізмом із яскравим національним колоритом та запалом українського танку («Карпатська сюїта» Левка Колодуба, Аркан з балету «Хустка Довбуша» Анатоля Кос-Анатольського). Симфонічний оркестр звучав так натхненно і злагоджено, наче все життя виконував українську музику (нагадаємо, що вона з’явилася у програмах оркестру фактично два роки тому, коли на чолі оркестру став пан Василь Коваль).
Арії та дуети з опер у виконанні Людмили Монастирської та Владислава Горая занурили слухачів у вир пристрастей, де честь змагалася з любов’ю, а гордість долала спокусу. А потім настав час української чуттєвості, гумору і ніжності.
Неможливо було не закохатися у чарівливого, хоча й розпусного Герцога-Горая («Ріголетто» Джузеппе Верді). А коли пан Владислав заспівав «Ой ти, дівчино, з горіха зерня», у половини зали зволожилися очі.
Ну, а пані Людмила… Її мистецтво неперевершене. Жертва ревнощів Недда… Вірна коханню Адріана… Роздвоєна Амелія… Кожен з цих образів драматичний по-своєму, і дивним чином, лише завдяки божественному співу артистки розумієш усі нюанси. А яка ж вона пустотлива «Гандзя-рибка, Гандзя-птичка»! Яка щира і щедра у «Мати сіяла сон». Тремтливо-ніжна у дуеті з Владиславом Гораєм «Місяць на небі». Ну, а коли Людмила Монастирська та Владислав Горай урочисто-піднесено заспівали «Червону калину», зала встала.
Кожен номер артистів запоріжці приймали просто шаленими оплесками. Згадалися слова Людмили Монастирської, яка на прес-конференції напередодні концерту сказала: “Ми щасливі співати саме для цієї публіки. Провінційної. Я говорю це слово з пієтетом, сама родом не зі столиці, і добре пам’ятаю, як у невеликих містечках люди чекали митців – Дмитра Гнатюка, Діану Петриненко. Діана Гнатівна була моїм педагогом, зробила з мене особистість. «Мати сіяла сон» – це була її візитівка. Ми щасливі, що дотичні до людей-легенд, і тепер вже наша місія підкреслювати, що ми українці, нести добро і світло. Як у пісні:
“Тільки квітом своїм
При моєму вікні
Не опав соняшник!
Я несу його в світ,
Щоб не тільки мені,
Щоб і вам – сонячно!”
На фінал хочеться процитувати головного диригента Одеської опери, який не забуває Запоріжжя, заслуженого артиста України Василя Коваля: “Частіше приходьте до філармонії, бо тут лунає справжня українська музика. Є такий стереотип, що у глядача у пріоритеті естрада, а класика часом на другому плані. Тому глядача треба виховувати – і легшими популярними програмами, і більш складними – різноманітними. Тоді будуть зали наповнені і загалом культурна нація”.
Цим і замаються усі колективи єдиної прифронтової Запорізької обласної філармонії під керівництвом заслуженого працівника культури України Ірини Конаревої.
Дякуємо за Силу Духу і впевненість у Перемозі! І біжимо за квиточками на закриття 85-го філармонійного сезону, «Концерт НА БІС!», який відбудеться 13 червня, о 17.00.
Ганна ЧУПРИНА, фото авторки та зі сторінки філармонії
