Свято дитячої книги зробило дітей головними учасниками подій навіть у дорослих бібліотеках. Другого квітня світ відзначає Міжнародний день дитячої книги (International Children’s Book Day). Дата обрана в день народженні автора улюблених дитячих казок – Ганса Крістіана Андерсена.
В фоє Запорізької обласної універсальної наукової бібліотеки, де нині працює відділ абонементу, діти приходять разом із батьками. І разом занурюються у розкіш нових видань та обирають книги й дорослі, й дитячі, й такі, що прочитають разом – є така можливість. “Дорослі кажуть: «Приходимо заради дітей»”, – коментує бібліотекарка на абонементі.
До речі, мої діти, які пішли до школи на самому початку української Незалежності, практично не мали можливості читати видані за їх віку книжки тогочасних авторів. Дома знайшлися лише зачитані до дір українські казки та одна книжечка Всеволода Нестайка. І книгарні, і книжкові оптові склади тоді спокушували здебільшого новинками російськомовного ринку.
І бібліотеки були не такі багаті, як нині.
Та… діти виросли українцями. І я з ними.
Нинішнє ж книжкове україномовне багатство ЗОУНБ лише краєчком свого дитячого контенту було представлене на події до Дня дитячої книги.
У цей день, другого квітня, тут було галасливо та весело – діти мали радість і пограти, і поспілкуватися. Безцінність таких моментів я відчула із спілкування з вчителькою початкових класів із Оріхова пані Наталею Клей. Вона привела на подію дітей, яких навчає в одній із підземних шкіл Запоріжжя. Триває четвертий рік, з якого лише півроку діти перебували у рідному закладі, в оріхівській гімназії № 1 «Сузір’я»… Нині 14 учнів – в обласному центрі, а ще шість за межами України та приєднуються до уроків онлайн.
Про пані Наталію я прочитала у трагічному матеріалі колег, щодо подій в Оріхові 2023 року: https://suspilne.media/zaporizhzhia/437871-u-misti-ne-zalisilosa-zodnoi-ciloi-istoria-skil-orihova-aki-zrujnuvali-vijskovi-rf/
Я й сама ніколи б не змогла відірватися від такої вчительки, як пані Наталя, яка розповідала, як діти до найменших подробиць згадують перші півроку вдома. Пам’ятають, хто де сидів, за якою партою, які квіти були в класі, як виглядала дошка, що трапилося за кілька місяців їхнього навчання у першому класі ще відносно мирного життя… І нині мрії дітей – не про самокати, не про гаджети, не про модні речі – про це немає й мови, як про щось незначне. “Діти хочуть повернутися додому. Діти хочуть миру та спокою”.
Сама пані Наталя мешкає в Оріхові. Каже, наразі в рідних будинках тримається близько тисячі оріхівчан. Обстріли чи прильоти безпілотників – щоденні реалії життя оріхівчан. Та до речника Сил Оброни Півдня Владислава Волошина [про його місію цього дня у бібліотеці – далі] пані Наталя підійшла, щоб подякували за захист. Щоб передати, як мешканці Оріхова вдячні за те, що сили ЗСУ тримають рідне місто. “А згодом ми його відбудуємо. І буде Оріхів й далі тихим історичним містечком”.
Тільки набуде досвіду сучасної історії – подумалося мені.
В цей день Влад Волошин мав у бібліотеці чудову та щемну місію. Він привіз у подарунок нещодавно видані дитячі книжки. На запитання, як він обирав дитячу літературу, чим керувався, замотав головою. Бо його участь у цій справі – комунікативна, його давні стосунки з письменниками й зробили можливим такий щедрий спільний дарунок: “Маю друзів у соцмережах та особисто, і звернувся до них: давайте зробимо свято дітям”.
Відгукнулися Віталій Запека [нещодавно, восени 2024-го, він мав зустріч із запоріжцями у тій самі лекційній залі бібліотеки, де нині відбулася подія]. Пан Віталій демобілізований за віком у 2025-му із ЗСУ, й наразі надолужує обіцяні подорожі Україною. «Полінка в Королівстві дурниць» – продовження серії оповідок про його онуку, розпочату у 2022-му. Нові історії, в які потрапляє Полінка, адресовані й діткам, й “дорослим, які не встигли подорослішати”. Пан Віталій, який презентував на запорізьких Книжкових Толоках нинішній бестселер – «Цуцика» – має багато поціновувачів у місті. Тож, йдемо за новими пригодами Полінки!
Так само, з рук дружніх до Влада людей, до Запоріжжя потрапили «Сім мішків гречаної вовни. Про діда Панька і чарівну силу» Марка Терена: “У світі, який ми всі добре знаємо (а може, й ні?) жив собі дід Панько. Сивий, як лунь, зморшкуватий, як чорнослив, але… з особливою чарівною силою. Отож не випало йому через це спокійної старості, бо потрапляв у найкарколомніші пригоди і встрягав у найнебезпечніші халепи. Чи подужає дід вогнедишних птахів? Чи зуміє зібрати всі заздрощі світу в одному місці й уникнути падіння в самісіньке пекло?”
І «Старенький трамвай пана Песика» Дмитра Кузьменка.
І неймовірні нещодавно створені «Лякачки до усміхачки» – дивовижна збірка пригод від Ірен Роздобудько, на сторінках якої звичайні дитячі витівки та фантазії перетворюються на кумедні й чарівні казки. Кожна з них не лише вчить бачити свої страхи з усмішкою, а й захоплює несподіваними поворотами й веселими ситуаціями.
Влад не очікував побачити таку кількість малечі, таке їхнє захоплення побути разом, пограти, «поділити» рукотворну величезну Змію, символ 2025 року.
Тетяна Палівода, завідуюча відділом краєзнавства, обережно відволікаючи від дітей іграшок, провела лекцію про таємниці бібліотеки та невеличку екскурсію рідним закладом.
Влад Волошин не стримував емоцій, радів можливості побути ву веселому дитячому оточенні.
А журналісти встигли задати військовому декілька тривожних питань про реалії нашого життя та отримали обнадійливі відповіді щодо становища Запоріжжя.
Інеса АТАМАНЧУК, фото авторки та ЗОУНБ
Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” та Amediastiftelsen в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією партнерів.
