Ті, хто у справах чи з цікавості їде нині на берег Дніпра, не може стримати подиву, побачивши неймовірно спотворений звичний пейзаж.
Канівське…
Біленьке…
Червонодніпровка
Люди йдуть по голому берегу, згадуючи, як ловили тут рибу, подорожували лодкою, та просто плавали та пірнали там, де води нині немає, як не було.
Згадують, що знайомий їм з дитинства переповнений у замкненому греблею Каховської ГЕС Дніпро став таким починаючи із 1955 року. Та нам не зустрілися у подорожі такого поважного віку люди, щоб пам’ятали ті часи.
А нині… ходимо суходолом, який був ще недавно сподом ріки. Радіємо, що тут значно охайніше, ніж на березі Хортиці, у місцях відпочинку.
Дивимося, як «підстрибнули» причали, тераси непересічних власників маєтків на березі ріки. Навіть «Нібулон» опинився у дивному підвищеному становищі.
І якби не постійні звуки обстрілів окупантів, що придушено чутні з лівого берега Днпра, можна було уявити, що ми потрапили на якусь іншу, не нашу планету.
Інеса АТАМАНЧУК, фото автора
