Ще два роки тому Дмитро жив спокійним та мирним життям із сім’єю в рідному Бердянську, проте 24 лютого 2022 року прокинувся від вибухів, і з того моменту його життя розділилося на «до» та «після».
– Я застав колони окупантів, коли вони заїжджали в місто. Незліченна кількість людей виходила тоді із синьо-жовтим стягом, ми кричали: «Слава Україні», щоб ворог зрозумів, що їх тут ніхто не чекав, і ми так просто не здаємося. Спочатку вони не сильно реагували, але потім найактивніших людей почали викрадати та вивозити в невідомому напрямку, – розповів бердянець порталу АрміяInform.
Перебуваючи в окупації, Дмитро тільки і думав, де взяти зброю та стати на захист країни:
– Ми, ті, хто вмів тримати зброю у руках і знав, як себе з нею поводити, зібралися разом та дізналися, що в Маріуполі є зброя, але туди треба йти пішки. Вже в дорозі дізналися, що рашисти взяли Маріуполь в кільце, тому розвернулися і повернулися в Бердянськ.
І тоді Дмитро вирішив вирішив на власний ризик виїжджати з рідного окупованого міста:
– Речей ми не брали багато, адже розуміли, що нас можуть дуже детально перевіряти. Більше за все я хвилювався, що в мене можуть знайти військовий квиток. Тоді взагалі було б невідомо, як склалося б моє життя… На одному з ворожих блокпостів окупант поставив мені запитання, яке я досі прокручую у своїй голові: «Причина, по которой вы покидаете Запорожскую область?»… Це дійсно вкрай боляче.
Коли Дмитро побачив рідний український стяг, йому було важко стримати емоції, які повністю заповнили його серце. Після цього він одразу відправився в територіальний центр комплектування, звідки вирушив у рідну окрему аеромобільну бригаду, у складі якої боровся за найважчі ділянки Донеччини та Луганщини.
– Всі мої побратими, як і я, дуже вмотивовані та готові боротися до кінця, нам треба тільки ще більше зброї, – наголосив десантник.
*
Фото: АрміяInform
