День 28 вересня. Пам’ятні дати та події

Сказ – гостре інфекційне захворювання людини та інших ссавців, яке характеризується ураженням центральної нервової системи. Зараження людини відбувається при укусі або потраплянні слини хворої на сказ тварини на ушкоджену шкіру або слизову оболонку.

Вірус сказу поширюється по нервових стовбурах, уражаючи нервові центри та кору великих півкуль головного мозку.

Спочатку у людини з’являється страх, нервове збудження, яке зростає при ковтанні води (водобоязнь), вдиханні повітря; згодом можуть спостерігатися дезорієнтація з повною втратою свідомості, агресивність, пітливість, рясне виділення слини, підвищення температури тіла, серцебиття та галюцинації.

Якщо вчасно не звернутися до лікаря – хворий може померти.

За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), ця хвороба входить у першу п’ятірку хвороб, спільних для людини і тварин, що завдають найбільших соціально-економічних збитків.

Щороку понад 15 мільйонів людей у всьому світі проходять вакцинацію після укусу тварин – це дозволяє запобігти сотням тисяч смертей від сказу.

***

Сьогодні світове співтовариство відзначає Міжнародний день загального доступу до інформації.

Ініціаторами проголошення цього Дня виступили 5 держав-членів ООН: Україна, Аргентина, Ліберія, Сьєра-Леоне, Коста-Ріка, Канада.

Слід зазначити, що принцип доступу до інформації закріплений в статті 19 Загальної Декларації прав людини, згідно якої кожна людина має право на пошук, отримання та поширення інформації.

У ЦЕЙ ДЕНЬ НАРОДИЛИСЯ

…В УКРАЇНІ

Михайло Заєць (псевдо: «Зенко», «Влодко», «Тарас», «Нестор»; 1921–1952), діяч УПА, охоронець командира УПА Романа Шухевича й автор спогадів про нього.

Народився на Тернопільщині. За активну політичну діяльність разом із старшим братом Володимиром (також членом ОУН, а пізніше вояком УПА) був ув’язнений польською владою в Березі Картузькій (1937–1939). 1942 року вивезений у Німеччину.

Михайло Заєць – один із двох постійних охоронців Романа Шухевича.

Після 1950 року його доля довгий час була невідома. Лише після 2005 року в матеріалах Галузевого державного архіву СБУ було знайдено, що вояк у 1951–1952 роках перебував в одній із кур’єрських груп Головного командира УПА Василя Кука.

2 грудня 1952 року було розпочато чекістсько-військову операцію проти цієї групи, а наступного дня, 3 грудня Михайло Заєць і його товариш Василь Кузів («Орач») загинули в бою з пошуковою групою МДБ.

***

Василь Сухомлинський (1918-1970), педагог-новатор, публіцист, письменник, поет.

Основоположник гуманістичного напрямку в українській педагогіці. Заслужений вчитель УРСР, Герой Соціалістичної Праці, член-кореспондент Академії педагогічних наук СРСР.

.

Народився в селі Василівці (тепер Кіровоградської області) в бідній селянській сім’ї.

Спочатку хотів стати медиком і деякий час вчився у  Кременчуцькому медичному технікумі. Згодом закінчив Полтавський педінститут і деякий час викладав у школі українську мову та літературу.

Під час Другої світової війни добровольцем пішов на фронт, у січні 1942  був важко поранений під Ржевом. Осколок снаряду залишився в його грудях назавжди.

Сухомлинського комісували, а коли він повернувся в рідні краї,  дізнався, що його дружину і маленького сина закатували в гестапо. З тих пір Василь Сухомлинський присвятив себе вихованню чужих дітей.  23 роки, до кінця своїх днів, він був директором Павлиської середньої школи. Звичайну сільську школу він перетворив у справжню педагогічну лабораторію.

У 1955 захистив кандидатську дисертацію на тему «Директор школи — керівник навчально-виховного процесу», згодом став заслуженим вчителем УРСР, а 1968 року нагороджений званням Героя Соціалістичної Праці. Цього ж року обраний членом-кореспондентом Академії педагогічних наук СРСР.

Те, чого прагнув і навчав Сухомлинський, було незвичним для совєтських часів.

Він говорив про необхідність формування у молоді національного й естетичного світогляду, бо не можна уявити народ без імені, без пам’яті, без історії. Стверджував, що мудрість є найважливішою прикметою людини. У його працях часто знаходимо вислови «мудра людська любов», «мудрість жити», «гідність — це мудрість тримати себе в руках». Педагог цілеспрямовано формував у кожного вихованця вміння бути маленьким філософом, осмислювати світ через красу природи.

Твори Сухомлинського видані 53 мовами світу, загальним накладом майже 15 млн примірників. Книга «Серце віддаю дітям» перекладена на 30 мов світу і витримала 54 видання.

***

Дмитро Павличко (1929), поет, перекладач, критик, громадсько-політичний діяч.

Народився в с. Стопчатів  (нині – Івано-Франківська область) в селянській родині.

У 16 років три місяці перебував в лавах УПА, належав до загону «Спартана» – Михайла Москалюка.

Павличка заарештували, але відбувся майбутній поет відносно легко: був ув’язнений за справою щодо звинувачення у належності до УПА кілька місяців.

Далі його життя складається напрочуд добре: закінчив філологічний факультет Львівського університету, вступив до лав КПРС.

Завідував відділом поезії редакції журналу «Жовтень» (нині — «Дзвін»), після переїзду до Києва працював у секретаріаті СПУ. Протягом 1971-1978 pоків редагував журнал «Всесвіт».

Перша збірка поезій «Любов і ненависть» з’явилася у 1953 році Пізніше побачили світ поетичні книги «Моя земля» (1955), «Чорна нитка» (1958).

Цензура Павличка не оминула: вісімнадцятитисячний наклад збірки «Правда кличе» (1958) було знищено за вказівкою партійних цензорів.

Далі подібного вже не траплялося. Поет видає такі збірки: «Пальмова віть» (1962), «Гранослов» (1968), згодом «Сонети подільської осені» (1973), «Таємниця твого обличчя» (1974), «Сонети» (1978), «Спіраль» (1984), «Поеми й притчі» (1986), «Покаянні псалми» (1994).

Разом з тим Павличко завжди залишався вірним українському слову і вірнопідданські твори дивним чином у нього сусідять зі зразками високої громадянської поезії.

Крім того, Дмитро Павличко є одним з провідних українських перекладачів.

Завдяки його зусиллям вперше українською мовою з’явилося повне зібрання творів Шекспіра в шести томах (вид. «Дніпро» 1986 р.). Український читач познайомився з Шарлем Бодлером, Павола Гвездослава, Луїсом де Камоенсом та багатьма іншими іменами світової літератури.

Своїми перекладами Павличко запропонував нове прочитання творів Данте Аліг’єрі, Франческо Петрарки, Мікеланджело Буонарроті, Федеріко Гарсіа Лорки, Хосе Марті, Сесара Вальєхо, Рубена Даріо, Йогана Вольфганга Ґете, Генріха Гайне, Райнер Марія Рільке, Генріка Ібсена, Леопольда Стаффа, Ярослава Івашкевича, П’єра Ронсара, Жозе-Марія де Ередіа, Вітезслава Незвала, Христо Ботева та багатьох інших.

Наприкінці 80-х років Павличко бере участь в активізації визвольного руху, став одним із організаторів Народного Руху України, Демократичної партії України, був першим головою Товариства української мови імені Т. Г. Шевченка.

…І У СВІТІ

Марчелло Мастроянні (1924-1996), італійський актор кіно та театру.

Знявся у фільмах «Білі ночі», «Солодке життя», «Ніч», «Вісім з половиною», «Соняшники», «Місто жінок», «Джинджер і Фред». Найчастіше Мастроянні знімався у Федеріко Фелліні (був його улюбленцем) та Вітторіо де Сіки.

Його зосереджена, стримана і дещо ексцентрична акторська манера гри слугувала ідеальним тлом для художніх пошуків цих режисерів.

***

Бріжіт Бардо (1934), французька кіноактриса, кінозірка 50-60-х років ХХ століття.

Знялась у фільмах: «І Бог створив жінку…», «Бабетта йде на війну», «Віва, Марія!», «Приватне життя», «Парижанка», «Істина», «Презирство».

В середині 70-х років припинила кінокар’єру.

Нині колишній секс-символ є активісткою руху за права диких і домашніх тварин, а також виступає з жорсткою критикою міжрасових шлюбів, гомосексуалізму, ісламу й іммігрантів.